Осiннiй полiт

    Павучка Піма розбудив веселий сонячний промінчик. Пім потягнувся, протер по черзі усі свої вісім вічок і виглянув з-під листка глоду.
      Приємний вітерець злегка погойдував гілочку, яку він вибрав для ночівлі. Повітря було прозорим, мов кришталь. Починався один з чудових теплих днів бабиного літа.
      Павучок задивився на горобця, який пурхав неподалік у пошуках їжі.
      - "Я теж можу літати". - подумав він. - "І навіть іще краще!"
       Хоча павучок до того часу ніколи не літав, він знав, що йому для цього треба робити. Він випустив невеличку петлю з павутиння, перекусив її, а вітерець спритно підхопив її кінчик. Павутинка ставала все довшою, тягла Піма убік, і нарешті він відчув, що вже не може утриматися на гілці. Тоді він заплющив очі, підгорнув ніжки і... опинився у повітрі!
      Минуло кілька хвилин, поки павучок наважився подивитися навкруги. Павутинка повільно несла його далі і далі від рідного лісу.
      "Який чудовий світ! Як добре, що в мене є власний повітряний корабель!" - радів Пім.
      Аж тут вітерець почав ущухати. Він опустив павутинку біля білої хати, знесилив і зовсім зник. Мандрівку було закінчено.
       У цей час на подвір"я вийшов хлопчик. Він побачив павутинку і схопив її рукою.
      Ой, а де ж павучок? - здивовано вигукнув він.
      А Пім в цей час ліз уверх по стіні хатини. Він швидко дістався горища, уважно роздививсь його і задоволено усміхнувся: "Здається, мені пощастило знайти чудову домівку! Як тут затишно, як сухо! Ніякий морозисько не страшний..."
      Пім відшукав під самим дахом затишну шпарину, заліз у неї, заплющив усі свої маленькі очка і поринув у глибокий щасливий сон.