Козацькому роду нема переводу. Лубочна кумедiя

Діючі особи:
Гриць Мармиза – козак
Харлампій Гузно – теж козак і бойовий товариш Гриця
Мотря – дружина Гриця і коханка Харлампія
Хведя – участковий козак у званні старшого прапорщика
Віолєтта – поштальонша,  молода сексапільна кобила з пишними хвормами
Горацій, він же Гоксана – кошовий отаман, що виявився женсчіною
Великий князь Володимир Невеличкий – залізний канцлер Російської імперії   

Місце дії: Запорізька Січ після набуття нею повної незалежності від всього

         Хата Гриця Мармизи. На канапі лежить Гриць, якому нєхарашо. Поруч з канапою тазик як доказ того, що Грицю нєхарашо. Мотря зі злобною пикою порається по хазяйству.

         ГРИЦЬ (слабим голосом смертельно хворої людини). Пі-іть! Пі-іть!
         МОТРЯ. Хоч би ти вже упився до усрачки, клятий вилупок!
         ГРИЦЬ. Та, в принципі... (Дивиться собі на штани). Хоча ще ні. (Зібравши останні сили). Не діждешся ти від козака такого, стара сука!

         Мотря з есесівським спокоєм жбурля у напрямку чоловіка утюга, але на цей раз не попадає. Тут хтось грюка у двері.
         МОТРЯ. Кого там чорти несуть!?
         
         З-за двері сексапільний грайливий голосочок: „Це я, Віолєтта”. Гриць дещо ожива.    

         ГРИЦЬ. У! Та той... Віолєтта, зайчик, там мені переводу з Росії нема? Дєнєжного! Мотря, ти нарешті відкриєш двері чи мені встати?   

         Мотря, почувши про дєнєжний перевод, відчиня двері з деяким оптимізьмом. Там стоїть Віолєтта, дурна, але умопомрачітєльна крашена блондинка у міні та декольте разом. Гриць ожива окончатєльно.
         
          ГРИЦЬ. У-у! Та той... Ну шо?
          ВІОЛЄТТА. Який перевод?            
          ГРИЦЬ. Та дєнєжний, який же ще? Двісті рублів.
          ВІОЛЄТТА. П`оняла. А кому перевод?
          ГРИЦЬ. Та мені ж, Мармизі Грицю Едуардовичу! Ти шо, не знаєш, з ким спиш?

           Інстинктивно розуміє, що сказав лишнього, але слово не горобець, а, скоріше, сковорідка, що летить у Гриця за відсутності утюга. На цей раз приціл наведений Мотрею краще, і хвилин на п’ятнадцять цікава розмова персонажів припиняється паузою, в якій іде реклама необхідного козаку товару - дитячих підгузників, жіночих прокладок, засобів від геморою та іншого лайна. Після реклами глядач бачить Гриця вже у доброму гуморі.

            ГРИЦЬ. Ну ти й дурна, Мотря! Вже й пошуткувати ніззя! А сковородку тобі не жалко? „Цептер” же, дорога ж вєщ, у турків воювали!   
            МОТРЯ. Я тобі зараз повоюю... (Віолєтті). А ти, курва, давай сюди нашого перевода та пиз...
   
            У віконному пройомі зненацька з’являється Харлампій Гузно, котрий давно є об’єктом Мотріної сексуальної пристрасті.

             МОТРЯ (миттєво перетворившись на вишукану даму полусвєта). Які люди! Харлампусик Онуфрійович, голубчик, як же ми за вами скучили...

              Мотря, майже не володіючи собою,  починає важко дихати та рвати на собі корсета.      

              ХАРЛАМПІЙ. Ги-и, як то кажуть, добрий вечір вашій хаті!
              ГРИЦЬ.  Який, в ..опу, добрий вечір? Утро на дворі!
              МОТРЯ. Яке, в ..опу, утро, старий хрін? Два часи дня!
              ХАРЛАМПІЙ. То я зайду на жбанчик кохве?

              Не чекаючи відповіді, ефектно, по-ковбойські, лізе через вікно, повалявши звідти усі Мотріни хвіалки і на пів-путі застрягши барилом в пройомі. Роблячи харошу міну при поганій грі, голосно пердить та видихує повітря з усіх отворів свого богатирського тіла, мабуть, розраховуючи, що це допоможе.

               МОТРЯ (у захваті). Ой, шо це за шуточки, пане Харлампуліку? Ви завжди такий затійник! А через двері ніззя було? 
               ХАРЛАМПІЙ. Та я цей... Там же ця.... (вказує на Віолєтту). Тоді б обоє застряли.
                МОТРЯ (Віолєтті, скаженіючи). А-а, так ти ще тут, перуанська хвойда?   
                ВІОЛЄТТА (з зацікавленням). А чому перуанська?
                МОТРЯ. А тому що я тобі зараз всі твої крашені пір’я повискубую! 

                *Примітка. За авторським задумом, хоч за нашими мірками Віолєтта і здорова селянська кобила, за січовими вона струнка й тендітна дівчинка, майже дитина, яку схожа на мутацію свині у носорога Мотря може, що називається,  з’їсти без солі і зґвалтувати без кондому.   

                ВІОЛЄТТА (з достоїнством). Ой, тіпа я напрошувалась...

                Розверта свого бездоганного свіжого зада у напрямку до виходу. Задова амплітуда і розповсюджені від цього флюїди настільки впливають на свідомість Харлампія та Гриця, що від наснаги першого йдуть тріщинами і вікно, і стіна, а другий, заради того, щоб затримати прекрасну німфу, взагалі готовий на все.
                ГРИЦЬ. А-а! Та той... А гроші?
                ВІОЛЄТТА (холодно). Отримаєте на пошті, мужчина. Після обід.         
                ГРИЦЬ. А-а! Та той... Я ж заради цього москалям Родіну продав!

                Кульмінаційна пауза п’єси, щось на зразок гоголівської німої сцени, тільки пафосніше. Харлампій від жаху знов застряє у вікні, вуха присутніх бабів рефлекторно приймають хворму заячих.

                МОТРЯ ( з сумом). А навіщо, Грицю?   
                ГРИЦЬ. Ну...як... та той... гроші ж у хазяйстві завжди н`ужні.
                МОТРЯ (з прихованою повагою). У-у, ти диви: хоч і скотина, а хазяїн все ж хороший.
                ВІОЛЄТТА (з неприхованою повагою). А мужчина який!
                ХАРЛАМПІЙ (вийшовши з ступора, та не з вікна). А шо ж ти їм продав, Гриня? Я б може теж... знати б тільки що. У мене теж хазяйство, а хіба ж двісті рублів не гроші? Шо продав, Гриня, скажи!
                ГРИЦЬ. Та шо-шо, секрета!  Державну тайну, от шо!
                ХАРЛАМПІЙ. У-у, то ж, мабуть, тепер тобі тюрма. За двісті рублів... Нє, воно може й непогано, Мотря ж тут залишиться. А за Мотрю, друже, можеш не переживати, я її в обіду не дам. Я з нею, як зі своєю Одаркою, навіть краще бува... бо частіше. Так що сиди собі на здоров’я. Це тобі ж, навєрно, пожизнєно дадуть?   
                ГРИЦЬ. Хріна лисого вони отримають, а не мене! Я живим не дамся! Мені і кацапи пообіцяли, що живим мене не віддадуть, бо я тепер государствєний чєловєк під фєдєральним прікритієм. Мені це сам Володя обіцяв.
                ХАРЛАМПІЙ. Який Володя? Ульянов?
                ГРИЦЬ. Бери круче! Сам залізний канцлер Великий князь Володимир Невеличкий!
                ВСІ (з восторгом й острахом). У-у, свят-свят-свят!   
                БАБ`И (рвучи на собі все). Ото мужчина так мужчина! Маленький, та якщо вставить... Справжній кінь! Такому можна було б і не за двісті рублів...
                ГРИЦЬ (вже відчувши себе зіркою епізоду). Я, пробачте, не вулична дівка, щоб з ним бесплатно общаться. Я теж певним образом мужчина. І вважаю, що нашою козацькою державою должен керувать чоловік, а не будь-хто!
                МОТРЯ (йдучи шукати утюга). Це ти до чого?
                ГРИЦЬ А до того, шо двісті рублів за дрібниці не платять. Я максималіст: якщо вже продавати Родіну, так по повній, на всі двісті! Починаючи з першої державної особи! Але за гетьмана ніхто і три рублі не дав. А от за кошового отамана...
                ХАРЛАМПІЙ. То ти нашого кошового москалям продав?
                ГРИЦЬ. Махнув нє глядя!
                МОТРЯ. З усіма потрохами?
                ГРИЦЬ. Я вам що, людожер? Навіщо з потрохами? З цицьками, з стегнами, з педикюром. Щоб як у людей, як от, наприклад, у Віолєтти.   

                Віолєтта, почувши цей компліман, видає чарівним крупом коротку рефлекторну амплітуду.

                ХАРЛАМПІЙ (Грицю). То ти хочеш сказать...
                ГРИЦЬ. Я вже сказав. Москалям. Вони просили у пісьмєній хвормі, та ви ж знаєте – я після бурси можу тільки бикам хвости крутити, то ж здав усно, по телехвону. 
                ВІОЛЄТТА (нарешті здогадавшись). То наш кошовий – женсчіна?   
                ГРИЦЬ. Ще й яка! Ви б бачили, як у Володі очі горять, коли він її згадує! Я й сам, відверто кажучи, якось йшов за нею ззаду – ну, коли ще думав, що вона чоловік - так завівся, що ледь гоміком не став, прости, Господи.
                МОТРЯ (Віолєтті). А я  тобі ще у прошлім годі казала –пам’ятаєш, у бані? - шо кошовий не просто так губи красить. А манікюр у нього бачила? Та такий тільки в Англії роблять, в Парижі, я сама в гороскопі читала! А ти: „То у нього гігієна, то людина слідкує за модой...”. Нормальні люди для гігієни миються! І цього надягають... як його... не хочу матюкатись при пані Харлампії.   

                Гучний грюк у двері. Всі жахаються.               

                МОТРЯ (шепотом). Хто там?
                ГОЛОС УЧАСТКОВОГО КОЗАКА ХВЕДІ. Відкрийте, міліція!
                МОТРЯ. Картіна Рєпіна „Пріплилі”... Тепер я вдова!
                ГОЛОС ХВЕДІ. Ви маєте право храніть молчаніє. Все, що ви скажете, може іспользуваться проти вас. Шо далі, я забув. Тепер відчиняйте, бо виб’ю, к бісу, двері.   
               
                Віолетта, яка ближче всіх до дверей, відчиняє їх. На порозі стоїть старший прапорщик Хведя, кремезний парубок з низьким лобом, надійно захищеним фуражкою. 

                ХВЕДЯ (з докором). Віолєтта, ну шо за х...? Пробачте, громадяни, ледь не вирвалось дрібне хуліганство. Нє, Віолєтта,  ну знаєш же, що нас вже давно ждуть в генделику, шмурдяк же ж гріється!  Харлампій, а ти чого дупою у вікні? Оп’ять бєзобразія нарушаєш?  А тобі, Гриць, Віолєтта казала, двісті рублів з Кацапендії прийшло. Коли проставишся? 
                ХАРЛАМПІЙ (радісно). Друзі, без мене не пити!
                МОТРЯ. Тьху! Ще не вдова!
                ВІОЛЄТТА.(жеманно). Ой, ну хоч би раз замість шмурдяка пригостив самбукою...
                ГРИЦЬ (сам собі). От воно, фєдєральноє прікритіє... ордєн мєчєносцев... Спрацювало!    

                Під двоцентнерною вагою Харлампія Гузна нарешті рушиться стіна, слідом, з грохотом та стовпами  пилу, валиться вся хата, ховаючи під собою присутнє у ній товариство. Коли хмари пилу розвіюються, на руїнах Грицевої хати вимальовується дивна парочка: явно знатний невеличкий кацапчик у скромному, але дорогому кафтані і формених офіцерських тухлях ніжно обіймає за випуклі сідниці січового кошового Горація, котрий дійсно з манікюром, макіяжем і хоч і у ботфортах, але при цьому і в міні-юбці. Обоє аж тремтять! 

                ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР (мліючи). Гоксаночка...
                КОШОВИЙ ГОРАЦІЙ. Володя, та ти шо!? А якщо люди хтось побачить? Я ж державний службовець!
                ВОЛОДИМИР. Та хто побачить? Я ж обіцяв: живими нікого не віддамо! Бачиш, Гоксаночко: пацан сказав – пацан сдєлав. Давай, бігом до мене у бричку, поки там кондиціонєр работає. Треба ж міцнити дружбу народів!

                Щиро і весело сміючись, щасливі герої стрибають у княжу броньовану бричку, на ходу стягуючи з себе обтяжуючі ознаки державної влади.
Життя продовжується! Дружба братських народів вічна! Любов непереможна!

Кінець