не...

Від того, з ким спить, до того, кого любить… не пробачиш . З ким  зривається вночі у прірву, чи вдає політ, а сама закушує простирадло щоби не вмерти від... любові?... не здогадаєшся. Жодному зізнанню, втомленому погляду, поклику із середини … не повіриш.  На листи, безкінечно-сумні, важкі від слів, що застрягли і згинули з часом у мережі-павутинні ...не відповіси.  Не вперше і не востаннє, а як традиція. Стогін відчаю, а здається, що пристрасті, коли душа відлітає вся вгору, під стелю, а звідти – стрімголов на підлогу, а там вже від болю згортається… не почуєш. Потім сигарети у мовчанні, він важко дихає у потилицю і пестить спину, обережно торкається пальцями вигинів тіла, яке дарувало насолоду… не дізнаєшся. Повзе холодною цівочкою між лопатками, нижче до попереку, паморочиться від хтивості і бажання...не згадаєш. Вириває прискорене дихання і калатання серця, пручання із останніх сил, коли руки, що зціпилися із залізною спинкою ліжка, по-зрадницькі послаблюють тиск, і от вже піддається тіло його плоті, поглинаючи початки та рештки всесвіту… не уявляєш собі таке? Нігтями роздираючи спину від безвиході, шпиняючи себе за слабкість і безглуздість його поряд, уїдливо вдивляється у хтиві очі того, що було людиною до хвилини тому, а зараз охоплений пристрастю тваринною, скрикує від болю, і до біса ті почуття і ніжність, коли й собі вже відчувається останній кордон збудження, після якого буде  … страшно, що.
Сиво-сіру тіняву з-під віконня, застигаючу на килимі на всю ніч, що видно тільки під кутом, коли дивишся з ліжка … не впізнаєш. І брудними сутінками перестиглого змореного дня, змішаними з запахами горілого листя, із дощем вподовж вічності, а відтоді і каламутними патьоками, наводнюючими вулиці і свідомість, що аж захлинаєшся … не повернешся


… і не відчуєш мене ніколи…