Бред якийсь

Чому в житті все настільки швидкоплинне? Усе, настільки далеке від реальності. Все життя суцільна віртуальна реальність. Немає тебе. Мене немає також. Хоча ні, ти є. Ти є, тому що я тебе кохаю. Ти живеш у моєму неіснуючому серці. Ти назавжди знайшов там прилисток. У моєму віртуальному серці. Воно болить, воно кричить до тебе. Пише СМС, які до тебе ніколи не дійдуть. Щоранку я бачу тебе онлайн і ти існуєш. Дурнувате ХХІ століття. Як можна відчувати людину близькою тільки від того, що біля його аватарки світиться «онлайн»?? Так по-дурнуватому заходиться серце. Пишу тобі: «обіймаю», але, на жаль, не можу відчути байдужу ніжність твоїх холодних рук.
А зараз ти спиш. Принаймні ти написав так. Ілюзія спілкування. Ілюзія близькості. Я вже навіть голосу твого не пам’ятаю. Що я там писала… а.. ти спиш. Спиш тому що ти так написав, а я тобі вірю.. цікаво, ти в своєму ліжку чи в чужому? Цікаво, хто з тобою поруч. А ти б пустив мене до себе? Пом’якшити твій біль, заховати втому. А якого кольору твоє ліжко? М’яка подушка? «Брєд якийсь» - як каже моя подруга. Важливо, що там ти.