Твое кохання...

Зплутані думки..Їх нема...Нічого немає...Сердце пусте...

    -Привіт Катя, як справи, коли в гори?.

З чого починається кохання?Не знаю.І ти не знаєш...

   -А в нас сонечко:)) і не лише в дзеркалі:)))
   -Чекатиму з нетерпінням нове творіння!:)))
   -Я не можу знайти свою музу

Складається,як мозаїка...Слово до слова...Дві долі...

    -А я не знаю що в мене завтра буде

Завтра може бути все інакше,може змінитись цілий світ...

   -Я про концерт чомусь нічого не знаю

Такі прості випадковості...Зустрічі не навмисне.Хтось вирішив за нас.Чи ні?Не знаю... «сказали,що сонце учора померло»...

   -Я твоя фанатка!
   А що означає твій нік?

Зачепились,мов дві соломинки в стрімкій воді...Слово до слова...Пазл для майбутнього...

  -Як завжди:остання середа тижня:)))Маю "чумуданний" настрій:))

Так близько,так скоро все стане прозорим мов скло...Дотик крила янгола...Дихає душа вільно.

  -Класно,що приїдеш!

Несподіване сподівання.Що штовхає в обійми кохання?

  -Я ще так багато не вмію.Підскажи,може,як це зробити?

Порада,відповідь на питання,коли ти для когось-вихід,світло в кінці тонелю...

  -Не помиляється той,хто нічого не робить!

Сердце не робить помилок...Воно просто розлітається на друзки,душа розчаровується,а розум каже «не зійшлися характерами»...Не бійся помилитись...

  -Я взагалі не орієнтуюсь в часі тепер

Загубився між хмарами й дощем,між днем і ніччю...Вихід-кохання...

  -Я трохи пишу "в шухляду"...Так,нічого особливого

Те чого не бачать інші,те що десь в глибині душі,що виривається на поверхню криком безмовним...

  -Я вмію терпіти

Вмієш чекати,вмієш любити,вмієш мовчати,коли болить...

  -Поводир блукаючих думок

Я знайду тебе серед вихору думок і слів,серед сірих днів...

  -Дякую,так приємно коли дарують квіти!То півонії?:))

Ти пам»ятаєш?Білі квіти...Напевно наснилось...

  -Ти супер! Просто слів бракує...

Віриш в те, в що сама не вірю...Віриш...Тепліють руки...Крила мої...

  -Як завжди-остання п"ятниця тижня

Все як завжди і зовсім інакше.Ті ж вікна і двері,білі стіни...Інші ми...

  -Аж до нижніх шарів асфальту нашого повсякденного життя:)

А десь там на глибині-оголені почуття,щирі і ніби вперше...

  -Я сьогодні багато про тебе дізнався. Хоча і так підозрював, що ти не проста людина...

Маленький космос зі своїми чудернацькими законами...

  -Я готовий в любу хвилину тебе підтримати
Огорнути крилами...Янгол душі...Не впадати в розпач,завтра-сонце

  -Я просто дістаю задоволення від спілкування

За сотні кілометрів,за тисячі хвилин,за кілька слів одне від одного...

  -Коли не просто дивитесь одне одному у вічі,а дивитесь в одному напрямку...

Коли читаєш у душі,мов по розгорнутій книзі.Коли три крапки-це те,що глибоко в сердці...

  -... а тільки думки десь над головою літають, зачіпаючи то одну тему, то другу. А я   розгублений десь між ними... не знаючи яку ловити... врешті вони потрохи втікають, а ти залишаєшся ні з чим, і тільки чекаєш на їхнє повернення. А може це вже інші думки? Думки про думки... але все таки якісь думки та й прийдуть.
 -Думки про думки...Прийдуть...про те,чого навіть не очікував.Інші чи ті ж.А може й не твої...А може...Складно...

Те,що поєднує...Те,що ти знав завжди...

  -Ні. ти мене надихнула на щось таке, чим я раніше не займався, але мені це сподобалось. Тому тримайся

Щось жевріло в найпотаємнішому куточку твоєї душі і не сміло розгорітись...Палає небо...

  -Щоб взнати людину мало життя,щоб розчаруватись-достатньо миті,образити-думки...

Гірке вино розчарування...In vino veritas...Пити лише чисту воду надій і сподівань...

 -Спогади... це те що людина найбільше боїться втратити, це те що в людині формує світогляд, це той досвід, який людина використовує дальше... до наступних спогадів. Спогади бувають приємні, бувають неприємні. але без них людина втрачає особистість.
 -Це те без чого не можеш йти далі.Без спогадів-ти порцелянова лялька...

Театр тіней,припадають пилом спогади в бібліотеці душі...Перечитаю пам»яті книги і стану сильніша...

  -... сидять дві людини, в різних містах... на різних кінцях віртуального дроту... спілкуються про ніщо і про щось важливе, про буття і про небуття... про відчуття і про думки, про спогади і про плани... як ти думаєш чому!?
 -Не знаю.Певно думають і відчувають світ однаково...чи хоча б по схожому...

Дихання..Одне на двох,серцебиття в унісон...Рука в руці...Далеко і поряд водночас...

 -Коли ти з кимось хочеш чимось поділитись, а він хоче вислухати, то ти не нагружаєш. Принаймі я так вважаю. а я завжди тебе зможу вислухати, якшо зможу то пораджу дечим

Найважче вимовити три речі...Ти простягаєш руку допомоги...Крила янгола...

 -Це просто надлишок емоцій,а емоції не можна придавлювати. Їх потрібно міняти, а гори... це для мене санаторій душі. Там я по-інакшому думаю, про інакше думаю... там для мене інший світ, в якому живеться по-інакшому... можливо по-ліпшому... але приємніше ніж поза цим регіоном. І не дивно чому там люди довше живуть. Їм для щастя мало потрібно. Тому нас тягне туди ...

Подалі від світу,байдужих і заздрісних поглядів... «Де твій рай?Де ти?..»

  -...за струну душі, яка ледь вібрує, але відчутно. Так ніби синхронно з серцем... резонанс душі.

Торкнулося кохання...Перші несміливі звуки...Звучить музика дощу...

  -Спілкуючись з тобою, я можу "розмовляти" на теми, про які не маю з ким поговорити

Промовляй очима,мовчи і кричи...Я завжди почую...

Читаючи цю розмову, читай між рядками
І не думай правда це чи ні
Ти зрозумієш - це все з почуттями...
до людини, що подобається мені

Ти можеш,в принципі,мовчати.
мовчання теж частина спілкування.
А можеш заново почати,
якщо на то маєш бажання...
Та я і так все розумію
із тих розмов посеред ночі.
Однак, одне чого не вмію -
сказати правду в очі.

Торкнись до душі,промов моє ім»я,усміхнись...Правда.Гірко-солодка...

  -Я не маю слів.Ти просто...Чому ми не познайомились 100 років тому?
Я і 100 років самотності...а тепер..
  -А тепер нові горизонти... нові почуття... нові враження... нові натхнення... нові думки...

-Я знав, я чув, я відчував...
Що десь на світі є людина,
Що не байдужа до моїх справ.
І знає, що вона єдина -
Та, яку я так чекав
багато років, місяців...
І час напевно той настав,
Коли тебе я знов зустрів

 -В моїй душі така гроза...

 -Як я маю реагувати-діями чи почуттями?Перевороти завжди чогось вимагають...

Зкинули ідолів,розбили алтарі,віддали серця...ми між небом і землею

 -Я не розумію...перегрузка...ПРО ЩО ТИ ГОВОРИШ?!!!!!

Злякалась?Розгубилась?Непомітно опустились сутінки...Будь ближче...

 -Ти мені подобаєшся...

Заповни пустоту,затули світ,будь всім-сонцем,дощем,вітром змін...

 -В мене всі ці роки серце було покрите кригою... а багато хто пробував її розколоти... але ти просто її розтопила. Зараз в моєму серці весна...
...моя душа починає розквітати
 -Ти "сказав" одне з 3-х речей які так важко казати...
 -Так це дійсно було важко, важче ніж скласти двигун, важче ніж виграти змагання, важче ніж підкорити недоступну гору...

Тобі повертають крила...Мені повертають життя...Кольорове життя...

 -Почуття-це відповідальність...а я ще не знаю,за що відповідаю...
 -Це просто треба спробувати
Чому душа моя лунає,чому думки мої літають,
Чому і серце так стискає.неначе чимсь пережимають?
І я не знаю,що з цим зробити?
Чи десь загнати в небуття?
Чи просто взяти й відпустити на волю свої почуття...
Мені лишається чекати на рішень твоїх результат.
Або все заново почати і повернутися назад...
Або відкрити серце й душу...
Та як би там усе не склалось,я поважати твою думку мушу...

Страх перед невідомим...Передчуття поразки чи перемоги...Як все складеться?Рядки книги життя...А доля усміхається...

 -Здається ми дивимось в одну сторону...Здається серце б"ється швидше...Здається,що світло в кінці тунелю-блиск щасливих очей...Ні,це не здається...Це є...Це сильніше за мене.Віддаю своє серце...Тримай міцно,не впусти.
 -Всі джерела між нами відкриті

Загублені в віртуальному просторі,щасливі,як діти...Кинули виклик реальному світу...

 -Мені зараз хочеться щось таке зробити,що сам не знаю що,десь в душі такі бурхливі емоції, як Черемош весною...
Хочеться кудись бігти, кудись далеко... до горизонтів нових почуттів, до світлого проміння, що виглядає із-за хмар... кудись у гору
 -Особливо після грози
 - А перед...Люблю ті кілька хвилин перед грозою...
 -Є таке класне відчуття, коли ще не падає, а вже чути запах дощу і свіжість повітря
 - Саме те!І от-от гримне!А далеко вже гуркоче,як морські хвилі об берег...
 - І навкруги все спокійно стає, ніби в очікуванні чогось грандіозного
 - Вітер стихає і жоден листочок,жодна гілочка не поворухнеться...секунду все тихо,а тоді ллється вода...небо плаче...
 - Це моя вчорашня гроза...
 - Але після грози все навкруги оживає, чути свіжість, все розцвітає, аж хочеться жити, бігати по калюжам, радіти сонцю...

Ми-живі!Ми відчуваєм світ і дотики вітру...Ми-щастя!

 -Яке чудове вічуття!
Тепер я точно знаю
про це прекрасне почуття -
що я тебе кохаю!
 -В принципі...Ні, мене таке не влаштовує."В принципі"-це завжди спроба підігнати під стандарт,кліше,спростити...А я хочу знати по справжньому...

І я знаю,ти розкажеш...Щиро,від душі...Віршами...Очі видають тебе...
І мене...

 -...теплом своїм ламати лід,дощем пересипати світ...

Ти ж казав весна...

 -Я буду скучати, що так приємно розмовляли, що буду з нетерпінням чекати до завтра... що кохаю тебе

А десь далеко вибухають зірки...летять в ніщо sms і руйнуються життя...А ми у віртуальному світі,огорнутому електромагнітними хвилями і імпульсами кохання...
 -Відчуваєш,як хтось думає про тебе,як десь серце
 б"ється в унісон...тепло пальців на клавіатурі...

Відчуваєш,знаєш...Янгол на правому плечі.

 -Дякую за то перехрестя, де перетнулись наші дороги
 -...за спільну дорогу з того перехрестя...

Дякую...За любов...Твоє кохання...



22.06.08р.