Адже ти кохав

А ти пам’ятаєш ту…Єдину.. З бузковим ароматом дівчину…?
Ту, яка промайнула по твоєму життю немов блискавка і розподілила його на «до» і «після».. Пам’ятаєш дивну математику твого серця, абсолютно ненормальний ритм , коли співвідношення реального тайму до нього був 4 «стук» в секунду…

Її очі.. Пам’ятаєш колір її очей..? Як він змінювався залежно від настрою….Зелені…Як у найпривабливішої кішки. Ії волосся…Зараз нагадаю тобі її волосся.. Воно завжди лоскотало тобі тіло, коли ти був поруч із нею. Пам’ятаєш, як любив ти зариватися в ньому, таким чином ховаючись від усих своїх негараздів…? Тендітні, найтендітніші зі всих рук, які тобі щастило колись тримати. Вони належали їй..

 Заплющ на секунду очі.. ти можеш уявити її стійкий, неймовірно коханий раніше силует…..?  Ні…не можеш.. хоча раніше ти напевно знав, що ці відносини залишаться в кишеньці твоєї душі на завжди. Але ти не пам’ятаєш… Можливо ти загубив ЇЇ, а можливо душу…

Погодься, що зараз ти зовсім не такий.. а вона, на відміну від тебе , назавжди залишила собі ту первозданну, недоторкану «справжність» та цей бузковий аромат…

Скільки зірок ви передивилися і попризначали їх «ЗІРКАМИ ВАШОГО КОХАННЯ»..  Ти знову не пам’ятаєш…?!?!Таак.. ти дійсно став іншим ,якщо не пам’ятаєш навіть цього….

Але я зараз знайду для тебе щось, що стане для тебе чіткою згадкою…Тільки перед цим декілька раз зроблю тобі боляче, так само боляче, як було цьому ангелу, коли ти вирішив назавжди викреслити все з пам’яті…. Я нагадаю тобі як вона любила ніжно торкатися носик до носика і тертися вправо-вліво-вправо…… А чи пам’ятаєш ти, як ви бігли під дощем, вологий наскрізь одяг, її легкий збуджений сміх, губи в губи, долонька до долоньки, ОЧІ В ОЧІ… так щиро і по-рідному…
 
Як вона взимку смоктала бурульки та ходила без рукавичок, а ти буркотів на неі, вона називала тебе «мій пихатий буркунчик…»…Ти турбувався. А? Починається.? Біль. Тепер і ти його відчуваєш.. Але ти відчув його тільки зараз, а вона несе в собі це вже занадто довго для її тендітного характеру.. ..

Пригадуй, як ви тіснилися на манюсінькому скрипучому ліжку.. По її тілу проходив електричний струм, а твоє серце було трансформаторною будкою.. Між вами був постійний зв'язок..  Вона посеред ночі вибрикувалася з під ковдри, а ти вперто вкривав її маленькі ніжки , щоб вберегти від злих протягів… Вона міцно спала, та бачила сни, коментуючи їх вголос, а ти обережно слідкував, щоб вони біли тільки найкращими, а якщо ні – то лагідно цілував її губи…. Є ще багато чого згадати…але я не буду.. Адже  в тобі відкрито зараз занадто багато старих відчуттів. Тих, котрі давно покрилися пліснявою, і списалися до непотребу…. А зараз найголовніше…

Ти знаєш, що було потім..???  Потім ти вбив нас.. спочатку себе.. Ти не надав своїй смерті великого значення. А потім мене. Ти познущався з мого істества та кинув помирати наодинці. Ти не впізнав мене, тому і зміг так легко вбити…  А зараз я тобі скажу….
Вітаю! твої руки в крові твого єдиного, останнього і першого кохання..
 

А що до НЕЇ….Вона змогла стати знов щасливою. Ожила та воскресла. Вона була сильною.