приватна розмова

розмова із совістю завжди напрягає. вона змушує знов поринати у свої відчуття, спогади...це досить важко. кожного разу думаєш - краще б все було так, як воно було, а то підчепиш одне - вилізе ще щось.
закриваю очі, поринаю в себе. і що я там бачу? чорних бздиків, рожевих фей, фіолетових хамелеончиків, багато-багато білих пухнастикв та щось велике, червоне та тепле. приглядаюсь, що ж воно таке? о! та це ж серце. а чому ж воно тоді таке? "яке?" - питає Думка. "ну...дивне? і чому не в формі серця? чому нема блискіток на ньому, а тільки повна купа шрамів? чому важко так воно дихає, і звідки ці дивні стогони?". "А ти начеб- то не знаєш" - відповідає вона і тихо відпливає. більше я її не побачу...
"щастя, щастя, щастя, щастя.........аааа....." - кричать люди у черзі за Щастям - кожен хоче шматочок. та не який-небудь, а ласий. товста та досить спритна тітонька зважує на вагах шматочки, крихітні та такі жадані і роздає їх, та не просто так, а за плату. один рік Щастя - два роки Біди. обирай, або пливеш за течією, або живеш і гонитві за Щастям. кожен робить свій вибір сам.
"навіщо ми ховаємося від самих себе? чому кожен день схожий на інший? чому я нікому не потрібен?" - ось ще одна черга. черга за відповідями. люди, що не знайшли відповідей самі приходять сюди та чекають...рік, два, три. Це не важливо, для них найважливіше те, що вони отримають відповіді. дуже вперті люди...ну що ж - це їх вибір.
я стою одна. в особливій черзі. черзі за Спокоєм. шкода, більше нікого нема. я б поговорила...)