ч. 1 Пролог

П Р О Л О Г
    

Поїзд Москва – Київ загуркотів колесами.

З дверей  купе - СВ  перед Василем вискочив юнак,
- вибачте мене,  це мій батько, через якого можу не встигнути вискочити з вагону.
- Степане, не поспішай, ще три хвилини до відходу.
Степан розцілувався з батьком і вискочив з вагону.
Поїзд рушив на Київ.
Василь увійшов в купе і поклав під лежанку сумку.
Схвильований батько Степана розглядав  сусіда по купе.               
Сивоволосий, синьоокий красень, років  п’ятдесяти,  спортивно, зі смаком вдягнений чоловік, з пахощами дорогих чоловічих парфумів і пшеничними вусами, які були йому до лиця і ніби вказували на його вік.
- Давайте знайомитись! …- звернувся до нього Василь.
- Мене звуть Василь Дідух, полковник у відставці, як кажуть мої друзі, резервіст і початківець - бізнесмен.
- Дуже приємно, - відповів сусід. …
- Микола Кремінь, - керівник районного масштабу, господарник і економіст. Знайомство відбулось.
-  Микола, Ви зі мною не церемоньтесь, я військова людина і поважаю прості стосунки.
- Добродію Василю, сьогодні я трохи схвильований, і щось можу зробити не в лад, тому вибачте мене наперед, якщо щось не те зроблю або скажу.
   Розумієте у мене Свято! Мій Степан поступив у Бауманку / інженерно – технічний вищий учбовий заклад СРСР, технічний Університет ім. Баумана /. Колись я мріяв його закінчити, але цього не сталося. І от мій син здійснить мою мрію. Як би Ви знали, - що коїться у моїй душі і як я вдячний Богу і сину, що вони почули мої молитви....
Я влаштував Степана у свого старшого брата Степана, на честь якого  назвав  молодшого сина. Моєму брату Бог не дав дітей і він так любить свого племінника, що мені, іноді, соромно  за себе. …
Я, батько,  не приділяю своїм дітям такої уваги, як він.
*
- Шановний Микола, на це Ви повинні дивитись з іншого боку. Це явище  є нашим національним звичаєм, - мабуть раніш за козацьких часів. Вам не слід  перейматись. Головне, що у Вашого сина є хрещений батько.  - Це Святе для кожного, у кого в жилах тече наша кров. …
- Василю, як Ви вгадали, що мій брат є хрещеним батьком мого сина? …
- На це великого розуму не треба. У нас українців є потужні традиції від наших пращурів, які генетично закодовані, коли ми є істинними українцями та християнами, незалежно від того до якої конфесії  відносимося.
*
- Ваша правда. ….  ..... - у мене пропозиція, - у нас є традиція прийняти пару краплин гіркої – За наш шлях, За щасливу долю наших дітей! …
*
- Я господарник за визначенням, вже все виставив на стіл. Прошу до столу, … і не відмовляйтесь від цієї краси.
Шановний, де Ви бачили українця, який би відмовився від вечері з земляком. …
*
- Я повинен Вам  сказати, що у мене теж Свято.
Моя розумниця, старша донька з у ці дні захистила дисертацію у Московському Університеті ім. Ломоносова на романо–германському факультеті і тепер готується до шлюбу. Так  що у нас є привід відзначити такі події. Попри все, нас ніхто не зупинить. Нема такої сили в світі, щоб вкрасти  радість буття у українців.
*
Моя красуня наготувала мені  стільки ласощів, що гріх  не покоштувати їх. В неї такий талант до цього, що вона перевершує у цьому не тільки свою матусю алей бабуню.
- Вибачте, а чому донька готувала, а не  дружина?...
*
- В моєму житті так сталося, що я киянин і більше 20 років живу у Москві, поруч з Кутузовським мостом, у 15 хвилинах пішки до Київського вокзалу знаходиться моя  трикімнатна оселя. Після того, як я пішов у відставку, ми разом з дружиною вирішили повернутися до нашого Києва. Ми купили   квартиру  на Лівобережжі і  з молодшою донькою переїхали до Києва. Московську квартиру  залишаємо за старшою донькою, у мене двоє дітей і обидві доньки. Молодша буде з нами у Києві, а старша хай залишається у Москві на розплід українців.
*
Микола і Василь з цього приводу розсміялись.
- Микола,  … це її місто. Вона тут народилась. У неї тут друзі і все її життя.
Чому я повинен віднімати у неї її дитинець. Так сталося, що молодша народилась у Києві, тому хай вона опановує свій дитинець. Хіба ми з дружиною не праві? …
Так сталося в нашому житті, що ми вимушені жити на два міста; - Київ і Москву.
Мені таке життя не завжди до вподоби, але я один з найщасливіших людей у світі, і вдячний Богові,  що так склалося, попри всі негаразди,  які були і може будуть у моєму житті.
*
- Василю, прошу  підняти склянку “чаю”, - За щастя і добробут наших дітей! …
Хай їх оминає лихо і хай вони несуть нам радість у  онуках. За майбуття наших дітей!…
Чоловіки звели склянки, наповнені по вінця, та випили горілку одним махом. Стіл був наповнений закускою, якій міг позаздрити любий ресторан.
*
- Василю, чому Ви не полетіли літаком до Києва?...
- Як би я жив у Києві, то я б тільки літав до нього.
*
- У мене, як і у багатьох військових, є своє ставлення до авіації.
Ми не без підстав кажемо, там де починається авіація, - там часто – густо закінчується лад,  проявляється безлад і все списується на погодні або ще якісь умови. Я не довіряю Аерофлоту у першу чергу, і у мене на це є багато життєвих прикладів. По-друге, ну хіба б ми змогли познайомитись і так гарно сидіти в купе та без зайвого клопоту вести нашу розмову. Я стільки налітався по світах, що кращого транспорту ніж поїзд для мене не існує. Для мене сон під гуркіт коліс насолода відпочинку та роздумів над своїм буттям.  Погодьтесь! – адже це чудо, коли Ви зустрічаєтесь у купе з незнайомими людьми і через кілько хвилин стаєте спільнотою ніби давно знайомих людей , відчуваєте радість єдності, людяності душі, яка є  і розкривається у миттєвості спілкування, яка вимірює нас один перед одним і вказує нам хто ми є у  світі. На мою думку, людині не варто відмовлятись від поїздок на поїздах. Окрім всього такий вибір притаманний українцям, як народу у якого є чумацька культура пізнання Світу, свого Я у Всесвіті Чумацького Шляху.  ....
*
Дві  людини випадково зустрілись у купе і через кілько годин були один перед іншим розкриті своєю душею, -  ніби брати.
Це було притаманно тільки українцям, які мали традицію з давнини розуміти та відчувати подих ближнього. ...
Час брав своє.
Десь за Калугою мешканці купе вляглись на свої ліжка і кожний думав про своє. Воно мало багато спільного,  вони один в одному віддзеркалювались, бо це була істинність миті  їх української душі. Кожний з них був задоволений знайомством і перед сном розмірковував над подіями і своїми враженнями один від одного.
Микола Кремінь був старше Василя Дідуха років на сім.
Кремінь був керівником великого місцевого будівельного підприємства.
Він багато бачив людей на своєму віку, а от з такою людиною доля звела вперше.
Його вразила краса і постать відставного полковника. Це був красень-лицар. Він у мить змінив його ставлення до військових людей.
Василь був дуже освіченою, людиною, якому армійський кашкет не розім’яв мозок, його цілеспрямованість та відкритість душі показували, що в армії були, є, будуть люди іншого вишколу і, мабуть, такі належать до її еліти.
Мабуть, Бог звів їх у цьому купе...
***
Василь багато часу не витрачав на роздуми.
Подивися на свій улюблений годинник, який подарував сам собі; - на ньому було
00 годин 37 хвилин 19 серпня 1999року.
Офіцер мав батьківський та дядьківський вишкіл, який довів до досконалості, - якщо ти ліг спати, то повинен відпочивати по при грім гармати.
Василь повернувся на правий бік і в мить заснув.
*
Засвіт, Василь проснувся і споглядав за своїм сусідом, який збирався до приїзду на свою станцію.
Микола був  вправним  господарем  подій.  Таке враження від його постаті і розмов сформувалось у Василя.
На таких людях, як Микола мабуть  тримається наша держава і Земля.
Василь пишався тим, що в український провінції існують такі  свідомі керівники та ще й будівельники. Він був впевнений, що такі як Микола, - не дадуть впасти народу ні за яких обставин, бо такі люди як він незалежні, розумні, порядні господарі. - на їх плечах ноша покладена пращурами. ...
Василь швидко встав, натягнув на себе спортивний костюм і присів навпроти Миколи.
Той вибачився перед ним за свою суєту.
Василь витягнув з кишені куртки візитку і вручив Миколі.
- Микола, прошу Вас наше знайомство і цю візитку вважати моєю пропозицією до нашого спілкування і, можливо, дружби.
- Щоб не сталося у Вашому житті - дзвоніть мені. Я завжди до Ваших послуг.
*
- Добродію Василю, ось Вам моя візитка. Я також завжди до Ваших послуг.
*
- Тільки Ви повинні мене зрозуміти;
- - Я ніколи не любив великих міст і бурхливих подій в них.
Я не виправний провінціал прив’язаний пуповиною до свого, як ви кажете, дитинця. Мою пуповину нікому і ніколи не перервати або перев’язати.
З цим нічого не можливо зробити.
Я таким народився і мабуть таким відлечу у інший світ.
Така моя доля.
*
- Микола, мені цього не треба казати.
Давайте зараз піднімемо чарки на коня і залишимось друзями.
*
Вони підняли стакани і залпом спустошили їх.
Тричі обнялись.
*
Поїзд зупинився десь під Шосткою.
Василь допоміг Миколі винести  сумки -  з дарунками з самої Москви.
На пероні Миколу зустрічав привітний чоловік.
Це був його водій і, швидше за все, друг  з шкільних років. Вони так тепло привітались, ніби не бачились дуже довго, хоч розлучились на кілько днів. Це було  дуже зворушливим видовищем.
Потім,  друзі повернулись до Василя і стояли на пероні, розмахуючи руками, поки поїзд не зник.
Василь зайшов у купе.  Сусід був дуже охайною людиною, ніщо крім своєї візитки на столі він не залишив після себе. У купе був повний порядок і чистота. Тільки пахощі якісного чоловічого одеколону після гоління нагадували про Миколу Креміня - керівника районного масштабу.
*
Він взяв  візитку і вставив її до візитівниці  поруч з візиткою генерала Гармаша. Витягнув з сумки коробку з вишневими сигарами і пішов до тамбуру.
Полковник не мав звички палити цигарки, але у приємні миті свого стану у нього була традиція запалити сигару, як колись козаки палили люльку.
Василь любив запах диму і гіркий смак якісного тютюну, який він завжди для себе чомусь порівнював з долею козака.
Він розпалював вишневу сигару і розмірковував над знайомством з чудовим українським провінціалом і пишався тим,  що на Україні ще не перевелись такі люди.
Розпалюючи сигару на Василя нахлинули спогади і перед ним  з’явився  генерал – лейтенант Гармаш, один з його наставників.
Під стук коліс на нього нахлинули спогади, як він після закінчення КВІРТУ 
/ Київського Військового Вищого Технічного Училища / через три роки захистив кандидатську дисертацію у Ленінградський Академії зв’язку, отримав звання капітана і був направлений на службу до Москви.
В Москві йому запропонували службу про яку він не міг і думати.
Це був новітній спеціальний загін, „ГЮЙС” - оперативної військової  розвідки,  який відпрацьовував новітні методи і технології боротьби з супротивником на його території у любу мить, у любому місці Землі з використанням  військових супутників та нової техніки.
***
Йому на території СРСР було надано право носіння форми всіх родів військ з метою виконання завдань Уряду СРСР.
За три місяці він,  капітан Василь Дідух, кандидат технічних наук, зв’язківець, майстер бойових видів спорту, знавець п’яти мов – став командиром спеціального загону електронної розвідки у розпорядженні якого були високо кваліфіковані військові розвідники спеціального призначення, підпорядковані керівнику тільки керівнику ДРУ / Державного Розвідувального Управління Військ СРСР /.
Його юнацька мрія здійснилась.
У той час він відчував себе найщасливішим чоловіком на Землі. Звершилась мрія.
Розпочалась наполеглива і не легка праця.
Зростання зірочок на погонах і орденів на грудях радощів його життю не додавали.   Головне,  за весь час служби він не втратив жодного свого підлеглого.
Вони завжди виконували своє завдання і виходили переможцями.
Афганська війна, глобальні події пов’язані з нею стали для нього тією межею, яка підштовхувала його до аналітичних роздумів не тільки з обставин політичної доцільності дії його загону та дій його керівництва, але й сенсу розвитку земної цивілізації.
***
    Війна в Афганістані поступово розкривала очі Василю.
Світ сходив з розуму. Життя людини нічого не вартувало. Це стосувалось всіх, -  солдатів з генералами з різних боків фронту, це стосувалось громадян і керівників різних держав світу.
Сила і насилування були і залишались рушійною силою влади, їх різних ідеологій під чудовими гаслами  релігійних уподобань.
***
Біблія, Коран, Тора, Веди, - самі по собі були Священними Писаннями,
але сучасне трактування визначало тільки сумніви в душі нормальної людини.
     Корупція можновладців без винятку у всіх державах не залежно від конфесіональної, релігійної  приналежності породжувала глобальні, локальні війни і головне ставала збудником розвитку тотального, планетарного  тероризму.
Протиріччя між писаннями у Книгах та дійсністю буття, - формували і викидали у простір радикальні сили, які боролись за своє у свій спосіб, по своєму трактуючи писання і виправдовуючи свою мету.
   Світові політичні структури  були настільки корумповані, наскільки корумповані їх держави,  тому вони не змінивши устрій у своїх державах ніколи не зможуть змінити життя людей на планеті на найкраще.
Афганська війна калічила людство не стільки фізично, скільки морально.
     На теренах війни зростав світовий тероризм під ісламськими гаслами, не відчувати це міг тільки сліпо – глухо – німий.
Корупція у державних структурах СРСР у її Армії розростались з небаченою швидкістю.
Все це вказувало Василю, що його праця  і він сам стає інструментом, гвинтиком обслуговування  можновладців держави, недолугих старців політбюро та жадібного, властолюбного  генералітету.
     Після від святкувань свого 45 ти річчя Василь прийняв рішення йти у запас, на відпочинок, до сім’ї,  яку він обожнював, йти до влаштування своїх особистих справ і втілення у життя своїх  наукових,  економічних задумів.
В цьому він бачив більше користі для всіх.
Він заслужив бути вільним від виконання недолугих розпоряджень, наказів з найвищої гори держави. У час розвитку високих інформаційних технологій сучасне керівництво все ще бачило кібернетику, електроніку продажною шлюхою імперіалізму або забавкою капіталістів.
     Старці з політбюро вірили у силу м’язів залізної ядерної зброї, політичних інтриг не розуміючи,  що дія Слова, Знака, як носія інформації у дуже короткий проміжок часу може їх зробити найвідсталішою країною у світі з безліччю проблем.
      Він - доктор технічних наук у сфері інформаційних технологій, не остання людина в Армії - не мав змоги пробити талановитіші праці з цих питань та їх реалізувати.
Все більшого впливу і підтримки у державі серед силових структур, на латентному рівні,  на себе перебирали міліцейські структури.
Держава ставала жандармською разом з судами і прокуратурою.
МВС набирало  шалену силу.
Розмови про демократію були розмовами і шляхом в нікуди. 
За таких обставин все більш можливим міг статися народний супротив і вибух.
Сучасній корупції у Владі вдалось за допомогою КДБ створити політичне пугало перед народом і відволікти від МВС всі нападки, за  молох, який МВС  творило і творить за всі свої роки свого  існування.
     Василь, як аналітик споглядав за діями Андропова, який розпочав зламувати МВС, але не зміг, - по перше не дозволила хвороба,
по  друге, - у нього було  тоталітарне мислення у віру і силу.
Державі повинні були Реформи, нова  послідовна  ідеологія розрахована на 20 - 30 років, на    2 – 3 покоління.
Василь розумів, що такого зараз не станеться.
Він передчував, що його відділ та елітний загін вимушений буде обслуговувати разом з військовою розвідкою брудні операції жандармів МВС СРСР.
Такий збіг обставин для нього був не прийнятним.
       Він був воїном, а не катом  народу.
Перед ним все частіше виникали невтішні аналізи розгортання подій.
Кров народу починала проливатись у віддалених регіонах СРСР.
Таки події  могли поступово наблизитись до центру.
Василь надав генералу Гармашу аналітичні матеріали з своїми особистими висновками.
***
Генерал запросив полковника Дідуха  з поясненнями.
Генерал дуже пишався Василем і ніколи не від кого не скривав свого теплого, батьківського ставлення до нього.
Гармаш мріяв піти у відставку і посадити у своє крісло Василя, але чітко знав, що цього ніколи не станеться. Не той  час настав.
Генерал подякував Василю за наданий матеріал і запропонував йому через  годину зустрітись на його приміський дачі  для продовження розмови у більш тепліший обстановці. ...
*
Під час спілкувань з генералом Василь спалив свої матеріали у каміні разом з аналітичними докладами.
Генерал повідомив Василя, що подав Рапорт у відставку за віком і станом здоров’я.
      Він пояснив Василю, що не бажає працювати у підтасуванні не об’єктивних  матеріалів на користь тих чи інших можновладців.
        Він повідомив Василя, що його відділ і загін розформують через кілько місяців. Проекти наказів він бачив особисто. Він просив Василя об’єднати своїх людей навколо себе і жодного не викинути з свого поля зору.
Гармаш погодився з Василем, на його відставку без образи і сказав що таке рішення для нього буде не найгіршим.
*
        Василь повинен створити такі умови праці  для своїх підлеглих, щоб вони не попали під вплив негідників. Вони можуть стати такою бідою для держави, що мало нікому в ній не станеться. Генерал надав Василю ідею, поступово, за кілько років, створити транснаціональну компанію з високих інформаційних технологій і просив прийняти його у компанію, у якості радника керівника підприємства, - враховуючи його вплив і стосунки з вищим керівництвом
*
- Ринок інтелектуального продукту, інформаційних технологій у державі  на низькому рівні. Команда фахівців нашого ґатунку має можливість стати одним з провідних гравців на державному і світових  ринках.
- У нас є 2 -3 роки, щоб використати обставини на розбудову  підприємства.
Нам не треба боятись кредитів різних банків, не треба боятись вкладати у них нерухомість та свої заощадження.
- Через 3 – 4 роки у державі буде шалена інфляція, ми можемо втратити всі свої збереження, - тому треба їх швидко вкладати у нерухомість.
Нам треба купити приміщення під свої офіси у центрі міста про запас.
Будувати і купувати сучасну техніку.
      Нас виручить власна нерухомість та наш професіоналізм.
- Василю ти знаєш не гірше за мене: - соціалізму з людяним обличчям ніколи не було і не буде. На нас рухається бандитський капіталізм, події які були у період світової депресії 30 тих  років у США та Германії.
Дай Боже, щоб на нашому віці, на нашу землю прийшла не Гласність, а хоч якась демократія, про лібералізм у СРСР годі й думати.
Чорнобильська трагедія – це початок кінця не тільки радянської науки а можливо всієї держави.
- Вихід наших військ з Афганістану це добре явище, але трагедія розпаду оборонних сил, руйнації ВПК, з-за відсутності стратегії розвитку держави.
Старці відняли у нашого народу позитивну орієнтацію, мету, рух у майбутнє.
Стагнація набирає шалених обертів.
Чорнобильська трагедія з таким корумпованим, недолугим, безграмотним керівництвом і буде розвалювати державу десятки років.
Держава не може існувати на сліпих, псевдо демократичних гаслах 30-тих років
ПЕРЕ КОВКА – ПЕРЕБУДОВА, ГЛАСНІСТЬ.
- Держава не повинна жити тільки за рахунок нафти, газу і зброї, яка у більшості позицій програє світовим стандартам.
Ми, могутня країна, поступово падаємо до рівня розвитку країн третього світу.
На СРСР насувається чорна криза, а можливо і великі потрясіння.
-      Горбачов не має гідної команди. Йому старці і корупція у центрі та місцях ніколи не дозволять зробити якісний стрибок. Він може й талановитий політик, але приречений до програшу. Старці його або вб’ють, або скинуть.
- Корупції; - талановиті, самодостатні, люди не потрібні.
Все що зараз коїться у державі – це нагадує мені шоу з трагічними наслідками для всієї політичної системи.
Я мрію тільки про одне, щоб не дай Боже, - не почала проливатися народна кров у центрі.
 Як на мене, зараз настає час ЧОРТОРИЮ.
 Я,  як  аналітик і математик скільки раз не перераховую, які матеріали не беру, -  все приводить до невтішних висновків.
Вася, ти знаєш моє ставлення до тебе.
Я тобою пишаюсь і вірю у твою зірку.
Синку, я свої справи майже влаштував.
Ти повинен знати мої міркування та зробити свої висновки.
Останнє, як що ви мені, своєму Баті,  довіряєте, то я своїм  досвідом, розумом і коштами готовий прислужити нашим друзям, їх сім”ям, нашій справі.
Ми дійсна еліта держави.
Зараз держава хвора і її можновладцям така еліта не потрібна.
Вони сліпі догматики, а ми ніколи не підемо на співпрацю з ними.
У мене на ощадній книжці лежить не менше 200 000 рублів і у любу мить я готовий їх вкласти до уставного капіталу.
Гроші треба швидко вкладати у  будівництво свого власного офісу.
 *
- Володимир Васильовичу, мій Рапорт на відставку я сьогодні відав у кадри.
Я давно прийняв це рішення і чекав нагоди поговорити з Вами.
У мене на книжці теж лежать гроші.
Я більше ста тисяч рублів готовий хоч завтра внести до уставного капіталу.
Крім того у мене на столі лежать всі документи для створення
Акціонерного Товариства Закритого Типу  „СФЕРА” -  з питань виробництва транспорту, консервування, розбудови  високих інформаційних технологій, техніки, засобів, програмних продуктів  та надання послуг користувачу нашим продуктом. Над документами я з командою працював не один місяць.
 *
- Васьок, ти як завжди молодець і неперевершений у відчутті обставин.
Я повністю сприймаю твої задуми і  довіряю більше ніж собі, - у тебе є  талант.
Кому, як не нам, фізикам, математикам, електронникам, програмістам, розвідникам не зайнятись такою справою.
Я беру на себе швидку реєстрацію, відкриття рахунку у банку та придбання старого будинку який у мене давненько мозолить око.
З нашою командою ми з нього зробимо лялечку.
    За залишковою оцінкою будинок коштує до двох сот тисяч рублів і не більше чотирьох сот тисяч нам треба буде на ремонт.
Цей будинок з після воєнних років належить нашому відомству і зараз він, як більмо на оці. На днях  мене просили здихатись від нього за будь яку ціну.
Я сказав, що за два тижні  знайду покупця і тоді спокійно піду на пенсію.
Вася, швидше збирай хлопців і гроші.
Нам треба зібрати не менше мільйону рублів.
*
- Володимир Васильович, це не питання.
Ми зберемо за моїми розрахунками грошей у тричі більше.
Без зайвого сумніву можу Вас запевнити, що за рік ми станемо на крило.
Товариш генерал, я прошу Вас стати Головою Правління.
*
- Вася про це забудь.
Я буду твоїм радником і, можливо, експертом з питань міжнародних зв’язків .
І останнє, - ми повинні звикати у спілкуванні без звань.
Через кілько тижнів, ми станемо цивільними громадянами своєї держави.
Час все визначить, але я сподіваюсь у нашому підприємстві плідно працювати не менше десятків років. Я буду працювати тільки у нашому московському офісі.
Мені потрібні дві секретарки. Одна, - щоб була за віком років під сорок, щоб у неї була нормальна сім’я і вона знала кілько мов, вміла працювати з комп’ютером і технікою, та була знайома з протоколом поведінки.
Друга секретарка може бути молодою і виконувати функції її асистентки. Обидві повинні володіти стенографією.
Працювати зі мною  будуть з 13 і до 19години.
У інший час вони будуть  готувати мені матеріали.
Їм треба гарно платити, а на премії, -  я їм буду заробляти.
*
- Володимир Васильович, нема питань.
Допиваю каву і їду до наших  справ.  Сьогодні зберу більшість хлопців і ми проведемо Установчі Збори.
*
- Синку, я через два місяці буду у відставці. Тому ми повинні розпочати ремонт будинку через місяць.
Вперед, - я тебе не затримую.
Ти розумна дитина і знаєш, що до чого  без мене.
Не гай часу, рухайся тільки вперед!.... 
*
Василь летів  до дому вражений розмовою з Володимиром Васильовичем Гармашем.
Генерал перегорнув його свідомість. Тільки сьогодні він дізнався від нього, що він є його племінником. Генералова мати, була молодшою сестрою його діда і мала дівоче прізвище Дідух. В їх жилах текла родова Дідухівська  кров. Тільки зараз Василь багато чого зрозумів і остаточно усвідомив яку роль у його долі зіграв генерал Гармаш.
*
   Через півроку Закрите Акціонерне  Товариство „СФЕРА”, - не далеко від московської оселі Василя Дідуха і Київського Вокзалу, без галасу розпочало свою роботу.
*
Весна 1988 року була дуже бурхливою та щедрою на пропозиції партнерів, яких привів до „СФЕРИ” Володимир Васильович.
19 засновників „СФЕРИ” працювали, як один універсальний механізм.
Перше замовлення було виконано через тиждень після відкриття офісу.
Прибуток від замовлення повністю перекрив витрати на будівництво.
Був створений портфель замовлень на три роки і розрахунки прибутків примушували до пошуку нових методів роботи, на новий ідеології.
Виникала можливість створювати більш потужну технічну  виробничу базу.
У квітні 1991р. - на День Святкування заснування офісу і фірми „СФЕРА” на рахунку компанії у англійському банку в Лондоні знаходилось біля 37 мільйонів у доларовому еквіваленті.
      Василь обрав стратегію розбудовувати офіси в Києві, Мюнхені, Південній Кореї, Японії, з подальшим виходом на ринки Американських континентів.
Така стратегія дозволяла компанії мати рахунки у закордонних престижних  банках та мати економічний, політичний прозорий захист капіталів кампанії, яка дозволяла  створити з „СФЕРИ” транснаціональну компанію, яка зможе захистити робочі місця, прибутки її власників.
     Справи компанії йшли в гору.
Держава СРСР послідовно підходила до прірви.
Як би зараз у засновників виникло бажання продати кампанію, то кожний співвласник міг отримати більше мільйона доларів і це був чесно і прозоро зароблений ними капітал.
Кожний з засновників „СФЕРИ”  заробив свій мільйон доларів чесно і прозоро.
 У ЗМІ нав’язують думку для народу, що чесно не можливо заробити першого мільйона.
Така демократична думка преси була дурницею або замовленням старців.
Чесно можливо заробити і більше, а от інфляція у державі це грабіжницький інститут Влади, який своїми фінансовими інструментами грабує свій народ.
Те що величезна інфляція буде не за горами він бачив кожний день не тільки на вітринах магазинів, але й у поведінці заможних людей Москви.
Вони скуповували нерухомість, цінності.
Фірми відшукували схеми вивозу капіталу у закордонні банки. Знайомі вивозили свій капітал в Емірати, в Дубай. Василь тільки три  відсотки капіталу тримав на рахунку у Москві бо відчував, що на державу насувається руїна.
*
Василь їхав до свого Києва, до своєї родини, жінки і доньки, до рідного старшого брата Віктора, який, сьогодні, 19 серпня 1991року святкував 55-ти річний Ювілей народження. Поїзд летів за графіком. На годиннику було 5годин 40 хвилин. Випаливши сигару він почав голитись і готуватись до зустрічі з ріднею в Києві. ...
*
     Через пів години Василь сидів за столиком свого купе снідав і милувався ранком рідної землі. День повинен бути сонячним і теплим з мінливою хмарністю.
На диво, вражай хлібів на полях був вже зібраний і земля у таку мить вражала його над усе.
Він у своїй кавовій чашці, розчинив каву з молоком, витяг „жайворонка” найулюбленішу булочку і відламуючи шматки від неї почав їх мокати у чашку та їсти запиваючи кавою. Для нього така мить була насолодою з дитинства.
Поступово просипались пасажири і почали шарпати по вагону, та готуватись до приїзду у Київ,  їх було не багато.
Після першого сніданку він знову налив окропу у чашку і розчинив каву такої міцності, що духмяність від неї полетіла по всьому вагону.
Залишок коньяку він вилив у склянку та випив одним ковтком.
Допивши каву Василь навів повний лад у купе, виніс сміття, взяв другу сигару і пішов у тамбур.
 *
За вікном пролетіли Бобровиці.
Після Броварів він зайшов до купе, витяг сумку з під ліжка, поклав в неї свої речі.
Він з сумкою не розлучався з дня сорока річчя.
Сумка була одним з інструментів його особистої безпеки.
Коли він відправлявся у відрядження, то з цією сумкою завжди відчував себе повністю захищеним при любих обставинах загрози його життю.
Сумка була шедевром технічної думки, багато функціональним інструментом фахівця з безпеки особистості.
Він пишався своїми друзями, ріднею, справою, яка була йому до душі, своїми науковими розробками, яких вистачило би  науковому інституту на десяток років праці.
Він пишався тим, що разом з друзями, вони вчасно вийшли у запас і були вільними від наказів та посягань чиновництва на їх особистість.
Василь розумів; - пройде не один рік життя, щоб повністю відчути себе вільною людиною, - але це колись станеться.