Клим Ворошилов - рятiвник Москви?

Мало хто з тих людей, що живуть сьогодні в Луганській (колишній Ворошиловградській) області  не знає, хто такий Климент Єфремович Ворошилов. Людина, ім'ям якої місто Луганськ впродовж півстоліття називалося двічі (!).  Легендарний герой Громадянської війни, Маршал Радянського Союза, нарком оборони, член ЦК КПРС, Голова Президії Верховної ради СРСР тощо.

Його, як зараз модно казати, імідж в офіційній пропаганді Радянського Союзу складався ніби з двох частин. З одного боку, тривалішого за часом, народові втовкмачувався непогрішимий образ відважного червоного кіннотника, одного з творців і організаторів Червоної Армії, першого червоного офіцера, першого маршала, вірного сталінського наркома, неперевершеного стрільця, а також видатного полководця, який пройшов довгу дорогу від заводського верстата до вершин державної влади СРСР.

З іншого боку, вже на прикінці існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік, в період так званої «перебудови», поширилися інші оцінки: малограмотний сталінський посіпака, тупий кавалерист, винуватець мало не всіх бід і невдач Червоної Армії і т. д., і т. п.

«Першому маршалові» пригадували і його роль в передвоєнному “чищенні” радянських озброєних сил, і Катинську справу, і навіть в’їдливу епіграму-характеристику, дану одного дня Ворошилову соратником Льва Троцького Карлом Радеком.

Справа була ще в 1923 році на XII з'їзді партії, коли появу в залі Троцького було зустрінуто настільки бурхливою овацією, таким невпинним громом оплесків, що Сталін і інші члени вищого радянського керівництва позеленіли від заздрості і злості.

Ворошилов тоді сказав, що «подібні овації просто непристойні, так можна зустрічати лише Леніна». А, побачивши, як услід за Львом Троцьким до зали засідань входить член ЦК Радек, Ворошилов голосно відзначив: «Ось йде Лев, а за ним його хвіст».

Дотепний Радек негайно парирував йому у віршованій формі:
      У Ворошилова тупая голова,
       Все мысли в кучу свалены,
       И лучше быть хвостом у Льва,
       Чем задницей у Сталина.

Що ж, товариш Радек завжди відрізнявся швидкою реакцією і гострим язиком, але і вони ніяк не змогли допомогти йому, свого часу, в 1937 році, уникнути 10-ти років ув'язнення у виправно-трудовому таборі, де його і зарізали.

А Ворошилову, після встановлення в СРСР одноосібної влади Йосипа Сталіна, була забезпечена в народі вельми широка популярність. Сталін призначив Ворошилова на пост наркома у військових та морських справах. Пост, який до того займали лише сам Троцький і Михайло Фрунзе. І тут же на честь «сталінського наркома», неначе з рогу достатку, посипалися вірші, оди, пісні, кантати і інші види прояву офіційного визнання.

Кремлівський «придворний» живописець Олександр Герасимов, який, за словами відомого карикатуриста Бориса Ефімова, добре знав кого, коли і як треба малювати, негайно написав картину-портрет, що набула в репродукціях широкого поширення в країні. Вона називалася: «Сталін і Ворошилов в Кремлі», а в народі отримала назву: «Два вожді після дощу».

На посту наркома Климент Єфремович пробуде цілих півтора десятки років, користуючись абсолютною довірою Вождя. Настільки абсолютним, що Ворошилов міг дозволити собі навіть публічна незгода з офіційною точкою зору! 

Так, в 1932 році, на урочистому засіданні, присвяченому святкуванню п'ятнадцятирічної річниці з дня створення робітничо-селянської Червоної Армії у присутності перших керівників СРСР і самого Сталіна, він з високої трибуни привселюдно поставив під сумнів дату 23 лютого 1918 року і достовірність всіх пов'язаних з нею подій.  У своєму виступі Ворошилов заявив: «Приурочування святкування річниці робітничо-селянської Червоної Армії до 23 лютого носить досить випадковий і важко з'ясовний характер і не збігається з історичними датами».   

Про цю заяву Ворошилова на всю країну повідомив офіційний друкований орган Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків) - газета «Правда», що опублікувала в номері від 5 березня 1933 року текст Ворошиловського виступу.  І ніхто тоді не заперечив слова Першого Маршала, як називали Ворошилова в незліченних присвячених йому панегіриках, офіційні кремлівські поети.І навіть сам Сталін мовчазною згодою виразив солідарність з думкою свого наркома. 

Лише після виходу в світ знаменитого "Короткого курсу історії ВКП(б)", редактором якого був сам Йосип Сталін, дата 23 лютого була золотими літерами вписана в офіційну міфологію Радянського Союзу як День Народження Червоної Армії. І з того часу Ворошилов більше вже жодного разу не дозволив собі публічно засумніватися в її істинності.   

Проте, після Радянсько-фінської, а особливо, після початку Великої Вітчизняної війни Климент Єфремович виявився відсунутим Сталіном на другорядні ролі і, як вважається, особливого вкладу в хід бойових дій і майбутню перемогу не зробив.  Але чи це насправді так?

Адже існують дані, що дозволяють стверджувати, що саме маршалові Ворошилову удалося врятувати Москву і, тим самим, обумовити майбутню поразку Німеччини і перемогу радянського Союзу. Суперечливо? Що ж, давайте розберемося!

Так, після 22 червня 1941 року, випестувана руками нашого героя, оспівана у віршах і піснях робітничо-селянська Червона Армія, забезпечена найсучаснішим, на той момент, зброєю, у тому числі найкращими в світі важкими танками, що носять горде ім'я «Клим Ворошилов», раптом виявилася нездібною відбити натиск Німецького Вермахту. І, спливаючи кров'ю і залишаючи ворогові гори зброї, поля, заводи, шахти і мільйони радянських людей, відступала до самої Москви. 

Так, нацистській Німеччині, силами груп армій «Центр» і «Південь», удалося за лічені тижні захопити Білорусію, Україну, Молдавію і впритул підійти до Москви. А група армій «Північ» під командуванням фельдмаршала фон Льоеба захопила Прибалтику і наблизилася до Ленінграда.   

Але саме тоді, звільнений Сталіном перед самою війною з поста наркома оборони, маршал Ворошилов був 10 липня 1941 року призначений командуючим Північно-західним напрямком, створеним для захисту Ленінграда.  І саме на Північно-західному напрямку радянським військам під командуванням Ворошилова удалося в період з 14 по 18 липня в районі міста Сольці завдати потужного контрудару, який з'явився для ворога абсолютно несподіваним.   

Колишній командир 56-го танкового корпусу генерал Манштейн, чий корпус був 15 липня оточений військами Ворошилова, так пише про ці події: "Не можна було сказати, щоб становище корпусу у цей момент було вельми добрим... Подальші декілька днів були критичними, і противник всіма силами прагнув зберегти кільце оточення". 

За даними генерала Манштейна під Сольцями з німецького боку діяли 6 дивізій, з яких 1 танкова і 2 механізованих. У розпорядженні маршала Ворошилова Манштейн налічив неповних 5 дивізій. 

Манштейн згадував: «3-ій моторизованій дивізії удалося відірватися від противника, лише відбивши 17 атак. Фронт корпусу, що був направлений на схід і північний схід та проходив приблизно на рубежі міста Дно, знов був відновлений».

Від міста Сольці до міста Дно по карті по прямій – 40 км. Непогано ж пробігся на захід 56-й танковий корпус! 

Ставка Верховного Головнокомандування в директиві від 9 серпня поставила перед Головнокомандуючим Північно-західним напрямом маршалом Ворошиловим завдання провести наступальну операцію з метою розгрому ворожого угрупування в районі Сольці, Стара Русса і Дно.

12 серпня маршал Ворошилов наносить контрудар. За два дні радянські війська просунулися на 60 км., викликавши серйозні побоювання в німецького командування за цілісність тилу своїх дивізій.  В результаті контрудару під Сольцями створилася загроза комунікаціям 4-ої танкової групи генерала Гьопнера. Німецьке командування стривожилося. 19 липня воно наказало 4-ій танковій групі тимчасово припинити наступ. 


З висловів німецького генерала Гота: «Таким чином, Гітлер під впливом однієї невдачі групи армій "Північ", що мала місцевий характер, 15 серпня прийняв рішення: «Групі армій "Центр" подальший наступ на Москву припинити. Із складу 3-ої танкової групи негайно передати групі армій "Північ" один танковий корпус, оскільки наступ там загрожує захлинутися».

Група армій "Центр" була ослаблена на половину танкової групи, і це в ту мить, коли залишалося зробити останній крок до досягнення мети операції, тобто до оволодіння Москвою!

Виділений із складу 3-ої танкової групи. танковий корпус був направлений на північне крило групи армій "Північ". Цьому корпусу належало виконати основне бажання Гітлера: захопити Ленінградський промисловий район і ізолювати "цитадель більшовизму" від Москви. "Декілька тижнів опісля, танковий корпус, що до цього успішно наступав на Ленінград, був змушений зупинитися і відійти".

З останньої цитати Гота виходить, що саме дії Ворошилова поставили хрест на плані "Барбаросса" і змусили Гітлера відмінити літній наступ на Москву і ще раз спробувати розгромити війська Північно-західного напрямку і захопити Ленінград.   Але Ленінград вистояв.

І хоча призначений 5 вересня 1941 року командуючим Ленінградським фронтом Ворошилов вже 10 вересня був переведений на іншу посаду, заслуги маршала в зриві планів Гітлера і майбутній перемозі СРСР над нацистською Німеччиною виглядають незаперечними.


І, швидше за все, Климент Єфремович це прекрасно розумів.