Голодомор

« Да задрали вы уже этим голодомором.»

…А він оченятами ще кліпає, а оченята ще живі…

- Прррр…кидай…
- ще дихає…
- Кидай говорю!!!!!
- Ще дихає, та очі мертві вже…не довго залишилось…Хм, заради нього ще вертатись потім.
…оченята великі, вже байдужі, де-не-де  проблискує  жага до їжі. Не залишилось нічого…не живе, існує.

« Страшно було ночувати в селі, небезпечно було по селу ходити…»

…Лише Матір Божа зі слізьми на очах.
Повітря отруйне, небо важке, вітер чужий…не край наш рідний, ад штучний.
«Не плач маленький, скоро весна, скоро їжа, не плач…»
Та десь ген вовк завиє, тікай рідненький не люди тут, зомбі. Радянці руки простягли. Зерно Німеччині вже продали…
Десь вітер віє, десь сонце гріє. Україна рідненька голодом хворіє, хатинка сита, геть пуста, немає хліба – нема життя!
«…Зайшли ми в хату, а там жінка пухла мертва на підлозі. Сіль розсипана…піч розпалина…»
Їжа, їсти, тільки їсти, більш нічого…та де ж той Бог, хоча б зернинку, хоча б кришинку…
Безжалісні, невблаганні. Сильні великі загребущі руки, зморили українця. Очі пусті, холодні забрали душі…Нехай тим бідолашним там буде життя, їм – рай, катам хай – пекло!!!!
А піч ще тепла, обірвалося…не витримала, злягла…Вже не страшно!

Чи можемо ми – діти наступного покоління, покоління, яке не бачило війни, голоду, репресій хоч слово мовити проти! Покоління, в фундамент свободи й незалежності якого, поклали свої кістки люди. Живі люди…Як не нам, то хай хоч дітям. Були мрії, були надії…ще вчора весь світ був у руках, вже сьогодні і рук немає …