знову, вертаючись до старой теми

Чомусь мені сьгодні якось самотньо та некомфортно.
Мабуть це через те, що я вдома одна. Макс ночує у родаків, бо там кішка з дитинчам а всі поїхали і нема кому за нею наглядати, а я через запеклі військові дії віборола собі право ночувати з компом.
Може продовжити розповідати вам про мое життя, хоча мені воно цікавим зовсім не здається. Скорійше воно нудне.
Але, якщо комусь цікаво - тож слухайте.
Нещодавно почула по радіо нову пісню. Тобто, це для мене вона нова, бо я її ранійше не чула, насправді абсолютно невідомо скільки їй років, чи чого.
Це була пісня БГ про растаманів. Я йшла вулицею, було дуже спекотно і до того ж я натерла вйетнамками ногу але йшла я у справах - тож повернути до дому не мала змоги.
Уявіть такий собі промзонівський район, пилюка яку носить вітер по під землею, палаюче сонце над головою,авто,що пролетають повз, нестерпно болить нога. Аж раптом ця пісня. В наслідок чого вйетнамки я просто зняла...
І так і пішла далі, боса, усміхнена, прослуховуючи щось на кшталт реггі для народу. А люди, які бачили мене йдучі на зустріч - почали доброзичливо посміхатись. Настільки пісня була якась, позитивна. Таке враження, що Гребінщиковський позитив відбився на моему обличчі, і відбиваючись на обличчях перехожих - повертався мені назустріч незліченну кількість разів.
І от - недивно, що повернувщись до дому я забажала її скачати.
Але я не це хотіла розповісти.
Мій чоловік ніколи не перестає мене дивувати!
Почувши, цю пісню він одразу ж скачує безліч хітів Боба Марлі, кажучі, що як я вже слухаю реггі то маю слухати першоджерела, трохи не силой уламує мене все це продивитись, та питає чи я не перекладу на російську, адже це покращить мою англійську.
Через деякий час я якось прислухалась, вирішила, шо Боб Марлі - це теж не погано - звісно саме тоді , коли Максу він набрид, та докинула це все до свого плеера. Абсолютно випадково я накурилась того самого тижня - треба зауважити, що курю я мавбуть років із 18 чи 17 - не памїятаю, але не дуже часто, та, крім того, не дуже люблю траву - бо під нею неможливо робити нічого свідомого та й до того ж я мабуть вже виросла з того віку.
І тут він мені каже - що не можна так захоплюватись растаманською культурою, дуже шкідливо часто палити і все таке інше, тобто жити тут не можна, життя не має перспектив і все погано. Але на мою пропозицію переїхати в США - він відповідає - що йому якось стремно жити в тому Вавілоні.
Я, зрозуміло в шоці - бо мені здається, що растаманською культурою у нашому домі захоплюється хтось інший і це точно не я, яка до неї жодного відношення ніколи не мала.
Коротше кажучи - ця людина ніколи не перестане мене спантеличувати.
Може це і є кохання?