Страх

Вона знала чому знаходиться тут. Саме тут,а не де - інде. Це була божевільня.
Пройшло майже сім років з дня смерті.Людини яка була для неї всім. Людини,яка зробила її життя затишним і помірним. Анна сім років повних сім років носила траур. Вона ніяк не могла зрозуміти того що все її життя було сплановане і раптом все обірвалось. Обірвалось в нікуди,в ніщо. Сім довгих років Анна провела ледве-ледве,поки не зустріла його.
Він зявився в її житті ,саме тоді коли вона міряла шанси своєї смерті. Саме тоді,коли нерви здавали.Саме тоді,коли смерть - найжаданіша з поміж усього.
Вони зустрілися на кладовищі 24 жовтня 1999 року. Зустрілися біля могили їхньої доньки.Анна ходила туди кожної неділі,після служби в церкві. Він  був там уперше за довгих сім років.В цій зустрічі не було змісту.Вона ненавиділа його,а він її.Вони звинувачували у смерті доньки один одного…
Анна стояла біля вікна.По обличчю стікали сльози.Її стан був вкрай неврівноважений.Душа вмерла.Серце ще трохи билося,але тільки на фізичному рівні.В голові чулися голоси.Голоси минулого і не збувшегося майбутнього.Не було сил.Жива мертвячка. І знову світло…
Пройшло чотири дні після їхньої зустрічі.Зустрілися,поговорили.врешті-решт покричали. І стало якось легче,легені ковтнули повітря. Повітря ,яке на смак ,як життя.А там і самі не зрозуміли,як почали жити разом. Налагодили побут,завели собаку. Чому собаку?Вони і самі не знали. Мабуть хотілося надолужити піклування про когось.
Анні зробили укол. Вона заснула. Сон був неспокійний .Вона весь час когось кликала. Лікар загасив світло.
Вона не розуміла чому запам’ятала той день. Йшов дощ. Страшенна злива заливала вулиці. Обмивала бруківки,розмивала узбіччя. Тарас ще був на роботі. Анна не працювала. Причина – вагітність. Термін  - п’ять місяців. Вона боялася цієї вагітності. Вона боялася втрати…
Анна прокинулася. Дуже боліла голова. За вікном світило якесь аж занадто холодне сонце.
Тарас не міг впізнати дружину. Вона дуже змінилася. Стала нервова. Настрій часто змінювався без причини. І це було не через синдроми вагітності. Щось коїлось,але що?!
І знову забуття…
Її поклали в лікарню,на збереження. Тарас почав пити. У нього не вистачило сил бути сильним,він розумів що йдуть останні вимучені дні його життя. Жах.
Анні не допомагали більше ін’єкції. Довелося надягти «білу сорочку». Наближався суд.
Передали по місцевому каналу телебачення,що така собі Анна Волик кинулася з моста в стрімкий поток холодної ріки. Дитину врятувати не вдалося,але мати знаходиться в стабільному стані. А в цей час в будинку №43 колихався під стелею труп. Тарас повісився.
    Йшов суд. Анну була засуджено на сім років. Та при цьому визнано психічно нездоровою. Термін буде відбувати в лікарні.Темно.
                Анна через свій страх втратила все. Вона це усвідомлювала. У неї був план. Вона його склала коли йшов суд. Морфій.
Прекрасне каштанове волосся розлилося по іі плечах. Обличчя було біле,скоріше прозоре,ніяких емоцій не виражало. Одягнена в зелену сукню,яка підкреслювала її очі. Колись.А зараз вони закриті. Гроб накрили кришкою. Опустили в яму. Засипали землею.
Знову злива…