Чорторий-ч4- Ювiлей-

Ю В І Л Е Й
    Віктор ввійшов до кухні.
Ірина сиділа за столом і дивилась телевізійні новини з Москви. З радіоприймача політичний коментатор радіо „СВОБОДА” аналізував події.
- Вітусь, сідай до столу і розтлумач мені що коїться у державі? ...
Що ти думаєш про цей заколот? ...

- Люба моя,  краще тебе поцілувати, ніж  це аналізувати.
Віктор поцілував дружину і сів за стіл.
- А що я думаю про чорторий у білокам’яній, то я згоден з Василем і думаю, - а ні як! Пішли вони з своєю владою і зрадою під три чорти. Плювати нам на них, як вони плюють на нас і на весь народ. Ти налий кави та розкажи хто дзвонив і які у нас сьогодні плани.

- Дзвонила Дуня.
Я умовила її виписатись з готелю і пожити разом з нами до свого від” їзду.
Дзвонила  Назару. Вони запросили нас на 14 годину до себе. Я від твого імені розпорядилась щоб Руслан залишався дома та допомагав батькам.
Дзвонили Люся і син. Люся зараз приїде з онуком, а Вова через годину.
Він забажав наладити твою техніку.
Як облаштується Євдокія ми разом  підемо до Тимура на фуршет і хай Дуня помилується краєвидом Києва  з їх лоджії.
Завтра  діти  чекають нас у себе в гостях на узвозі .

- Іра сьогодні 20 серпня?,  - тобто на 21, нас запросили діти на Андріївський узвіз.

- Так!
-
- А коли і куди летить Євдокія?
- 26 серпня вона летить до Варшави. Там у своїх справах буде Роман її чоловік.           Крім того, Макар Іванович запросив всіх на 24 серпня на 12 00 - на День свого народження, - йому стукне 80.
Його хлопці підберуть нас на „ТОВРЯТВОДІ”.
Також мене з тобою чекають твої співробітники у любий день, у любу годину, щоб у їх колі відсвяткувати твій Ювілей. Віктор ти повинен призначити день і час.
Твої  колеги не бажають йти до ресторану.
Вони просять святкувати у тебе у твоєму робочому  кабінеті.
-
- Гаразд! – Але ж я сподіваюсь, що вони знають про нашу відпустку.  Ми їдемо в Крим який нас чекає.
- Гаразд!  Призначай на 23серпня – ми будемо у них після обіду.
-
У дверях залунав дзвінок. Ірина поспішила відкрити двері.
Вагітна невістка Льоля та п”ятирічний онук Лесик увійшли до хати.
Льоля була на останньому місяці вагітності.  Щебет жінок милували душу Віктора. Льоля ввійшла до кухні. Віктор злетів до неї. Вона його розцілувала. Онук кинувся до діда, який підняв його в гору та підкинув до стелі.

-    Татусь, як  Ваше почуття на другий день після Ювілею.
-     Доню, скільки я можу казати, не віддаляй нас від себе і розмовляй з нами на ти. Адже з Богом, Творцями і батьками, на мою думку, треба спілкуватись на ти.
А ти ніяк не бажаєш позбавитись нашого українського архаїзму.
Ти носиш у собі наше майбуття і тому повинна швидше збуватися архаїки.
Льоля, ти ж з своїми батьками розмовляєш на ти! ...
 То чому з батьками свого чоловіка не розмовляєш на ти.
Невже ти носиш наше майбуття не від нашого сина?

-   Тату, що ви таке кажете?
-    А я буду тебе пра вакувати,  доки ти не будеш звертатись до нас на ти.

-    Гаразд!...
Тато налий нам з мамою шампанського і ми вип’ємо на брудершафт та перейдемо спілкуватись на ТИ! ...

-    Доня, чому ти раніше мені цього не казала? ...
Я б тобі нашу „джакузі „ залив шампанським.

-   Бачте, яка я не тямуща дитина.
-   Ні Льоля, ти бережлива, розумна дитина.

-   Навіщо на дурощі витрачати кошт. – підтримала невістку Ірина.

- А що кажуть з приводу твоїх пологів?

-   Все нормально!...
Вони дають добро і кажуть що треба нам чекати онучку.

-   Оце так дарунок! – захвилювався Віктор.
-   А коли наша красуня прийде у світ? ...

-   Кажуть мабуть до 10 вересня.
 Я впевнена, що все буде гаразд і однією Берегинею  стане більше у Світі.
Ось побачиш.

-   Льоля, я знаю, - що майже всі жінки світу Берегині. Я у це свято вірю.
Як тільки прийде Берегиня, ти на віки станеш найпершою матір”ю  у Світі.

-   Дякую! – з усмішкою відповіла невістка і звернулась до Ірини.

-    Мамо, хай тато дивиться новини, а ми пішли до світлиці. Я бажаю з тобою порадитись поки Володька не прийшов.

Жінки пішли до світлиці.
Віктор взяв на руки улюбленця онука і дивився московський чорторий та прослуховував „СВОБОДУ” по приймачу.
Він прийшов до висновку;
-  Брат Василь, за юнацьким прізвищем «ПЛАСТУН», - дійсний військовий розвідник та стратег. Він державний службовець вищого ґатунку вірно оцінив стан справ і дав їм гідну оцінку.
– У бісів московського чорторию немає і не може бути шансів на утримання влади і кількох днів. Його не захоплював Б.Єльцин, О.Руцкой,  разом з головою Верховної Ради –  Русланом Хасбулатовим,  які  нездатні навести лад у своїх малих батьківщинах. Заколот набирав обертів і не набравши сили, почав видихатись.
Віктор дивився новини і згадував слова вчителя,
- революції ніколи не бувають на віки.
За початком завжди буде кінець.
Мабуть в Україні розпочнеться новий час. Прогнозувати розвиток подій в державі він на відміну від Василя не міг, бо не на те вчився.
Інтуїція підказувала що ці події для СРСР і України стануть історичними.

У дверях пролунав дзвінок.

-          Мабуть син Володимир, якого він називав Воля, - прибіг з новинами. – подумав Віктор.

Володимир до п’яти років не міг вимовити своє ім’я.
 Коли у нього питали; - хлопчик, як тебе звуть? – Він відповідав Воля.
Віктор завжди пишався такою відповіддю сина і прощав йому багато дурниць які він робив.
Нетерплячий Воля тримав дзвоник на всю потужність.

Двері відчинила Ірина.

- Синку, що трапилось? Невже ми такі старі й глухі ?. Охолонь! ...

- Мамо,  у цього 25 річного дурня ключі від квартири в кишені, а він не тільки отак дзвонить вам, але й мене опівночі піднімає, щоб я відчиняла йому двері.

Віктор з онуком на руках  встав і вийшов  у прихожу кімнату.

- Воля, ти що в дурні пошився. Твої  штучки невдалий гумор.
-    Вибачся і йди у кабінет. Мені за тебе соромно.
Що за витребеньки ти робиш з Льолею.
Щоб цього дурного гумору ніколи у тебе не було. ...

Володя зрозумів що скоїв дурницю.
Вибачився і пішов до кабінету.

- Льоля зроби Волі щось поїсти, попити.
І не глузуйте над ним. Хай охолоне.
Льоля йди до кухні, а ми з мамою і Лесиком поспілкуємось.

- Тато, мам, Оля, ну чого ви на мене накинулись?
Так я дурень. Невдало по глузував.
У мене іноді буває перебір. Хіба з вами такого не бувало?
Ну вибачте мене. Я нічого поганого не хотів.
Хочете на коліна стану. – звернувся Володимир.

- Вова йди до Льолі.
Все! ... Ставимо крапку.
Ірина Миколаївна пішла до світлиці.
Віктор Васильович зайшов до кабінету   і почав збирати документи на столах, вивільняв місце для техніки.
Тільки він розчистив столи, як у кімнату зайшов Воля.
Володимир був фахівець і на всі руки майстер.
Батько пишався здібностями сина.
За щоб він не взявся – у нього завжди все виходило і головне йшло само по собі.
А Віктора Васильовича таких відносин з технікою не сталося, як він цього не прагнув, щоб не робив все йшло на пере косяк.

- Тато сідай до свого ящика і дивись разом з Лесем новини з Московії, а я розберусь з технікою та всіма причандалами.

- Роби що знаєш.
Головне, - щоб ти мене навчив, як цім усім користатися.

- Тату, це дуже просто.
Мене хвилює інше.
У наших можновладців нема розуму, волі щоб розвивати комп’ютерізацію у державі. Коли мене просять встановити або налагодити комп’ютер для дітей можновладців, то поважні батьки, пошепки, питають мене,
 - чи треба у КДБ заявляти про наявність цієї техніки.
Вони не вірять Горбачову, владі, перебудові, гласності.
Вони думають, що все повернеться назад.
Сьогоденні події для них є свідченням їхнього очікування.
Більшість українського керівництва, різних рівнів, гниле, боязливе,  нікчемне, багатолике у негативній суті свого існування.
На роботі вони одні, у колі сім’ї – другі, з друзями та знайомими – треті,
за кордоном – четверті, у Москві – п’яті, а які вони у дійсності; - самі для себе?..
не знають!...
Спостерігаючи за ними, - я прийшов до висновку їх виховала тоталітарна система і пере виховувати їх марна трата часу. Вони за станом душі, - раби, холуї якоїсь віртуальної, вигаданої системи, - її ніде немає, - але вона існує тільки у їх хворій свідомості.
 Події заколоту у Москві зараз ти бачиш у телевізорі.
Вчора у них тряслися руки, через тиждень вони будуть вішатись, стрілятись, кидатись з вікон від жаху перед своїм майбутнім, від своєї дурості, від неіснуючої ідеології.
Головне, їх життя нікому не потрібне.
Через рік про них всі забудуть. На їх місце прийде нова зграя. Зграя з їх оточення. Вона з цієї системи і нічого нового не може принести окрім кривди.
 Так звані „нові”
– принесуть анти культуру під мімікрією і гаслом – За європейські стандарти!,
- але це буде віртуальна система псевдо демократії, це буде боротьба за владу для себе, за ресурси для себе, за державне, народне майно, ресурси під себе.
Тато, я системник,  кандидат наук, а заробляю не в інституті кібернетики,
а в трьох кооперативах які знаходяться у трьох кімнатах на одному поверсі у державному міністерстві, яке знаходиться у центрі Києва.
Мене запрошують працювати за кордон у США, Канаду, ФРН.
Мої хлопці та дівчата там працюють і мають свої рахунки у банках у деяких з багатьма нулями, а це не найкращі фахівці.
Вони нікого і ніщо не зраджували. Це їх зрадила держава і влада.
Наша влада хвора і невдала з 1917р.
Вилікувати її соціалізмом з людяним обличчям не можливо, - це утопія.
З цього радянського чорторию, - Водограй швидко не з’явиться. ...

Володя встиг розпакувати техніку і розставити на столах. Залишилась комутація її.
- Я вчений, як дід і я не бажаю, щоб мене у розквіті сил за любов до Києва, України, культури  звільняли з роботи і відмовлялись від моїх наукових доробків, тому я за своїм бажанням звільнився..
- Тато, ти часто повторюєш справедливі слова; - Корінь гнилий, але ще дуже міцний. Цей корінь дуже глибоко сидить в нашій землі і в душах більшості громадян України.
Я бажаю, - не покинути Україну, а поїхати накопичувати науковий досвід.
Це мій журавель у небі. Я ж поки тримаю у руках синицю.
Хай мої слова будуть нашою таємницею, але я думаю працювати за кордоном.

- Синку я радий твоїм словам.
 Давай десь через два – три роки до цієї розмови повернемось.
Нам треба зосередитись на Люсі, на народженні нашої дитини.
Хвалити Бога, у нас є на столі і до столу.
Воля,  я повинен тобі теж сказати про маленьку свою таємницю.
Я всі свої гроші зняв з книжки три роки назад і вклав у будівництво дому під Києвом на Десні. Будівля завершена рік назад і зараз обладнується фірмою за всіма стандартами. Після відпустки я сподівався її приймати та  облаштовувати оселю.
Я прийняв свідоме рішення вийти на творчі хліба і там вільно працювати.
Хай це буде нашою спільною таємницею про яку майже ніхто не знає.

- Тату, у мене є гарна новина.
Я виконав твоє прохання, - рукописи, праці, архів діда Василя повністю упорядкував і він знаходиться у твоїй творчий шафі.
Всі матеріали мною переведені на диски.
Я їх з копіював у трьох екземплярах, - для себе, тобі та нашому лицарю Василю. Мушу тобі сказати; - дід, як вчений – радіофізик випередив час років на сто.
У своїх працях він сперечався майже з усім вченим світом у розумінні природи випромінювань, її транспортування, фіксації інформації, визначення місць її розповсюдження та створення нових інструментальних систем та структур випромінень.
 Те, що він досліджував, - тільки зараз починає втілюватись у високих технологіях але не у нас, а у західних системах зброярства та безпеки їх держав.
Дурень у його архівах майже нічого не зрозуміє, бо там тільки формули за спеціально розробленою ним системою.
А от такий фахівець, як наш Василь, - тільки з західних  спец служб, - багато віддасть, щоб мати архіви діда.  Це неймовірно цікавий і потужний матеріал для розбудови інформаційних технологій та нової зброї.

- Тато, ти володар цього архіву і  тільки ти можеш його зберегти.
Я впевнений, що є на заході фахівці,  які полюють за такими архівами і ти повинен це знати.
До  Василя,  спецслужби різних держав не наважаться лізти, - бо у них є свій кодекс відносин, а у нього дуже високий авторитет серед них.

Володя завершив комутацію техніки.
-     Настроювати буду завтра.
      На настройку мені треба до п’яти годин.
      Зараз винесу на смітник оці коробки.
 
- Дорогий наш Ювіляр, цієї техніки, вистачить  років на сім, а потім  тобі подаруємо таку цифрову техніку, що ти від її можливостей піднімеш свій творчий потенціал на тисячу відсотків.
Тату,  я не знаю як тобі, мамі, діду віддячити за те, що ви мене з малку привчили до цієї справи, без якої я не уявляю собі іншого життя.
Крім того, мені Бог подарував Льолю, яка  талановитий програміст, і помічник у всіх моїх справах.
Мені здається, що жінки більш здібні до програмування, - ніж чоловіки.
Знай! -  електроніка, технології розвиваються такими темпами, що те що сьогодні на передньому краї, - завтра буде „секонд – хенд”.
Я бажаю працювати там на передовій, а не пасти тут останніх.
Ми з Льолею в Баварії чи Англії не згинемо.
Комунізм про який мріяли більшовики, - на заході майже збудований.
Тітка Дуня громадянка Канади, але зараз там буває не частіше ніж в Україні.
Світ глобалізується.
Вона працює і живе у Європі у неї всюди свій дім.
Вона насолоджується радістю життя, а не бореться у битвах за врожай на полях та заводах. У нас немає сексу, - а є тільки бруд.
Їх гігієна, індустрія культури дай боже щоб до нас докотилася років через двадцять. У столиці України немає жодного туалету гідного людини.
Тільки за це одне знущання над громадою, народом, - я не навиджу, - ні міську, ні державну та будь яку владу.
Про інше скотське життя більшості людей казати нема сил.
Чесні, працьовиті, порядні люди у СРСР зараз не мають ніяких перспектив.
Якщо  народ у Москві переб’є  усе і всіх, -  у мене не буде ніякого жалю.
Українцям пора йти своїм шляхом, як просуваються прибалти.
Без Москви ми проживемо. У нас є свій шлях.
Ось ти  дивишся у телевізор та переживаєш за Горбачова, - а йому на тебе і народ плювати з великої вежі.
Для нього головне його Я, - та безмежна влада, яка випадає з його рук.
Тату, ти ж мудра людина, до чого тобі бути поруч з цими нелюдями – можновладцями?...
Виключи  ящик та приймай мою роботу.
Подивись, - все працює, як швейцарський годинник.

- Синку, ти з мого кабінету зробив офіс якоїсь європейської контори.

- Ні тату, - це не так.
Ми створили тобі сучасний кабінет творчої людини.
Таких кабінетів повинно бути в Україні у більшості сімей, а не сотнями на столицю. Ось у чому моя біль.
Неуцтво недолугих політиків, можновладців, хамство, холуйство та жах перед начальством впроваджується у душі простих, пересічних людей.
На минулому тижні я зустрів свого приятеля з Кременчука.
Він мені розповів важку історію.
На його підприємстві,  робітники своїм начальникам на їх дачках, городах скопують, саджають, доглядають, збирають врожай, роблять консервацію, прибирають приміщення та прилеглу територію.
Коли одна з жінок поскаржилась своєму чоловіку на свого начальничка, той прийшов до мерзотника з питанням, - як йому не соромно таке робити? ...
Після такої розмови, вечором цього чоловіка побила міліція.
Міліцейський начальник цьому побитому чоловіку сказав, що наступного разу він   знайде у його  кишенях наркотики і посадить на багато років.
О таке коїться у нашій провінції.
Чоловіка та жінку за надуману аморальну поведінку звільнили з роботи.
Добре, що у цієї сім’ї  є чудові родичі у Вінниці, які допомогли їм обміняти квартиру і вони  облаштувалися на своїй рідній землі.
Там вони не пропадуть. ...
Тату, але ж там у Вінниці та в інших провінційних містах з іншими людьми коїться теж саме.
Батько,  ти правий у своєму визначенні часу, - дійсно зараз час ЧОРТОРИЮ та бісів,  де антихристи будуть знущатись над людьми не один рік у той чи інший спосіб.
Я вірю, що прийде час ВОДОГРАЮ, - але це буде не швидко і не через 15 – 20 років. ... Нам усім треба бути реалістами.
Ти не повинен розпорошувати свою душу заради нелюді у владі.
Вони тебе ніколи не бажали і не бажають чути, - соціалізму з людяним обличчям не буде у нас ніколи, - це утопія або не здійсненна мрія, - це я тобі кажу як фахівець системник, програміст вищого ґатунку.
Ми пропанували владі створити систему керування, але тоді більшість з них державі не потрібні.
Їм краще нас знищити заради своєї солодкої влади та створити її династійною.
 Їм краще бути при владі на Чорнобильський помийні, ніж усім творити райське життя.
Падло, - падаллю нажирається, а у пахощах райського буття не розуміється.
Тому вони кажуть; - з краси води не пити ... – бо їм не відомо що таке краса і Любов. Жах, знущання, грабуй награбоване, демагогія, - це зміст їх життя.
Я владу ненавиджу, бо свідома людина,  щоб витрачати своє життя на боротьбу з падлом у владі на всіх її щаблях.
Я не вірю в їх любов до народу та їхні балачки, коли вони зраджують своїм дружинам не люблять своїх дітей, грабують своїх друзів, бо їхні шлюхи молодші за їх доньок та онучок.
Я тебе благаю, - ніколи не подавай руки тому, хто клянеться з екранів, мікрофонів на майданах про любов до народу, вони не навчились поважати простих християнських істин, краще плюнути їм у очі та забути  на завжди.
 Тату не вір ним.
Займайся своєю науковою, творчою справою, займайся онуками і родом.
Тебе і нас нелюдь використовує заради своїх прибутків.
Тебе і тітку Дуню затягують у свої нетрі псевдо націоналісти.
Заради одного, - щоб завдяки таким  як ви, при вашому авторитеті нахапати грандів, грошей а після глузувати над вашими чеснотами.
Не ходіть у ці спілки - гадючники.
Будьте обережні. Вас дурять керівники цих організацій.
У тебе та Євдокії поважний вік, насолоджуйтеся своїм життям, чому ви їм приносите себе у жертовність.
Хай вони здобудуть чеснот вашого рівня та самі, як ви це зробили, розбудовують своє щастя і за свій рахунок. Ви з Євдокією працюєте не народ, ви працюєте на кишеню пройдисвітів які є маленькі керівники поки що маленьких організацій.
У тебе такий досвід та вік, що ти повинен насолоджуватись сьогоденням та своєю ріднею. Ми не бажаємо щоб ти на псевдо ідеях сучасного Чорторию згорів у одночасся.
Тату,  ми ж розумні, самодостатні, забезпечені люди, а не дурні і бідні.
Ми не повинні дозволяти, щоб нас дурили.
Краще давай піднімемо з колін два – три десятки людей, допоможемо їм стати заможними, самодостатніми і цього буде достатньо, щоб відчувати себе гідними національної ідеї України.
Партії, рухи, течії, конфесії, товариства ніколи не зроблять людей багатими та щасливими.
Нам треба навчитись любити ближнього, - інше все пусте і нікчемне. ...
      Зараз давай готуватись до Бадаєвих на фуршет.

- Синку, як тільки прийде Євдокія, ми підемо.