Уривки думок

- Ти знаєш, Франц, сьогодні вночі я розмовляла зі стінами. І вони відгукували мені якісь уривки думок у відповідь.
Може, це плоди мого марення, Франц?
Ти знову спиш? Спи.
Ти сказав : "Кажи те, що неможна сказати словами. Для іншого є словник."
А я просто подивилась у твої сріблясто-карі очі і замовкла.
Добре, що є тиша, яка все розуміє. Розуміє, і як той собака, нічого і нікому сказати не може.
Ти пам’ятаєш своє перше кохання, Франц?
- Намагаюсь про це не думати взагалі.
- А мене це лоскоче, мов лезом по зап’ястках – я знаю, що не помру, але також знаю, що на цей раз більше ТАК не буде.
Я мов доношую чиїсь почуття до тебе у собі.
Немов відроджую дитину, яку вбив аборт.
Смерть дитини-виклик до нас.
- Мабуть…
- Це знак, що треба зупинитись. Ти не думав, що це можна порівняти з дорожніми
знаками. Але це більш фатальніше. Вони вигадані людьми, а смерть дитини - таке може вигадати тільки Бог.
- Бог?.. Та чи він існує?..