Роздуми сидячого на пагорбi...
Вітер похмурим гудінням передрікає величне явище негоди: пливуть важкі кораблі хмар, несучи свій «вантаж», який їх самих і складає, у невимовну далечінь. Крізь листя поодиноких древ ще просвічує Сонце, але Його вже взяли у облогу.
Ці запахи… Певно, це одна з найголовніших причин того відчуття, наче я перенісся у часі на сотні чи навіть тисячі років назад. Хвилі ароматів від степових трав накривають мене з головою, пронизуючи усе моє тіло, пробуджуючи в ньому голос давньої, славетної крові.
Боги мої! Невже насправді нема куди поспішати?! Невже попереду нема важливих справ, а на серці – переживань? Невже я нарешті лишився сам на сам зі степом, у томі абсолюті Волі, яка тільки може бути у нашому світі?!
Нарешті є час просто спокійно полежати в траві, прислухатися до самого себе – адже так і йде процес самопізнання (як не хочеться зраз завантажувати свою мову іноземними словами, але все ж таки доводиться)! Спокійно роздивитися усе навколо: таке відчуття, ніби я ніколи раніш не приглядався до степу, ніколи не бачив цього Неба і ніколи не торкався Землі… Усе змінюється, але усе й той же час незмінне… Первісний парадокс Природи.
Злитися! Розчинитися у Вселенському спокої, який так повно втілений тут, у цьому місці! Ніколи більше не говорити ніякою мовою, окрім мови Вітру! О, наскільки ж безглузді людські слова, які я говорив усім протягом життя!
Цікаво, скільки всього бачила ця Земля? Давили її ворожі танки, товкли черевики рідних синів, розривали снаряди та…пестили руки вправних хліборобів. О Ти, вічно жива! О Ти, що неспинно стежиш за виром поколінь, які проходять повз Твоє тіло! Матінко-Земле! … Шкода, що наступний зміст не виразити словами…
13.07.09.
с. Кам`яне, яр «Джерело» (урочище Ринва)
Свидетельство о публикации №209072500978
Практично вони вічні. Насамперед ті, що ростуть вільно - в степу, в лісі...
Дивись. Визріло зернятко маку (жита, дикої пшениці...). У ньому зосереджене все життя: не тільки генетично, але й у вигляді енергії росту. Потім воно проросло, пустило коріння, сформувалось стебло з листям, яке викинуло квітку... Квітка опилилася, відцвіла. З неї виникла головка, у якій міститься тисячі подібних зерняток, кожне з яких повністю представляє цю Рослину... Вони швидко визрівають, падають в землю, проростають...
Стебло, корінь та листя - це лише засіб для розповсюдження зерна, а не сама рослина. Відслуживши, воно перетліває, з нього утворюється гумус, чорнозем... Де смерть? Немає ніякого старіння - як у грішних людей, а є лише визрівання і невпинне розповсюдження. Навіть якщо пропаде половина, навіть якщо залищиться одна десята зерняток, Рослина прогресує. По суті кожен вид - це одна Сутність, яка існує та розповсюджується у багатьох рослинах. Немає ніякого регресу, лише прогрес...
Такою була з самого початку Людина. А потім з нею сталося лихо. З тих пір вона не живе, а існує, чекаючи свого офіційного поховання.
Щоб вийти з такого жалюгідного стану, потрібно як мінімум осмислити його протиприродність.
Валерий Ветер 12.08.2009 16:14 Заявить о нарушении
Втім, у вузькому сенсі, якщо розглядати людину лише як "тіло", то, може, й можна говорити про смерть. Та ти сам сказав: "Стебло, корінь та листя - лише засіб для розповсюдження, а не сама рослина". Так само можна сказати: "Тіло - лише засіб для продовження роду та реалізації у матеріальному світі, а не сама людина".
А чому це люди грішні, ти мені не скажеш? Що ти вкладаєш у поняття "гріху"?
Ведослав Долгочуб 13.08.2009 09:02 Заявить о нарушении
Люди жили в Раю. А поза Його межами вони існують. Реально стан їх гірший, ніж у рослин та тварин.
Валерий Ветер 13.08.2009 12:38 Заявить о нарушении
А от про гріх - цікава трактовка.
Ведослав Долгочуб 14.08.2009 08:30 Заявить о нарушении
Валерий Ветер 14.08.2009 13:44 Заявить о нарушении
Навіть звичайне паління цигарок. Кожен починаючий кашляє, у нього дере в горлі, відчуття нудоти... Після подолання першої потужної природної реакції відчуття відрази зменшується, а потім зникає зовсім. Замість нього виникає пристрасть.
Коли дівчина вперше вступає в статевий зв`язок (при відсутності справжнього кохання), вона долає відчуття природнього сорому, яке попереджає її про майбутні наслідки такого вчинку.
Але є більш суттєві гріхи духовного рівня...
Якщо друг відчує твою нещирість, то спотворюються дружні стосунки.
(Тим більше - зраду). Звичайно, при умові відсутності щирого визнання своєї провини - покаяння. Якщо людина відступає від Ідеалів своєї юності, вона перетворюється в звичайного обивателя, з яким неможливе щире спілкування (незалежно від її освіти та кількості прочитаних книг).
Та існує ще зрада віщого рівня, у якої метаісторичне коріння. Її можливо відчути лише тоді, коли ти не зрадив своїй особистій совісті (чи покаявся у цій зраді). Є люди, які цю зраду відчувають. Для цього потрібно любити внутрішню усамітненність - як засіб бути незалежним у своїх відчуттях та у своєму мисленні...
Тоді бачиш всю брехню (спотворенність), яку ніхто не бачить. У тому числі - "світоглядів".
Валерий Ветер 14.08.2009 15:59 Заявить о нарушении
Ведослав Долгочуб 15.08.2009 00:00 Заявить о нарушении
Тут нет украинской раскладки...
Ты не понял о чём я говорю. Или просто не внимательный.
Никто ещё не сказал, что смирение - это плохо. Особенно его всегда ценили и ценят сильные люди. Конечно, нужно знать, что это такое, зачем оно нужно и какие качества достигаются с его помощью.
И ещё вот что. Когда у заурядного человека всё хорошо - прежде всего со здоровьем - у него много "спеси". А когда его уже нет, то он забывает о своём липовом достоинстве и начинет ныть, бегать по врачам...
Ты заметил такую "фишку"? Я заметил. Исключений почти нет.
Валерий Ветер 15.08.2009 01:17 Заявить о нарушении
Не из лесу же вышел :)
Валерий Ветер 15.08.2009 01:24 Заявить о нарушении
В некоторых случаях оно действительно нужно (когда учишься у Учителя, например), а в некоторых - именно угнетает личность. Сильные люди испокон веков ценили Гордость, в первую очередь, а вот уже с пришествием "Сына Господнего" эту языческую ценность заменило смирение.
Не то, что я не понимаю понятие "покаяние", я его не принимаю. Ошибся - исправся, упал - поднимись. И виноватым себя чувствовать не надо. Это ещё больше расшатывает психику.
А мы все вышли из лесов когда-то. И в леса вернёмся ;)
"Когда у заурядного человека всё хорошо - прежде всего со здоровьем - у него много "спеси"."
Так это быдло, по сути, у него уже не всё хорошо со здоровьем - с духовным здоровьем. Ты привёл пример типичного бесхарактерного человека. Таким не спесь сбивать нужно, а духовность развивать.
Ведослав Долгочуб 15.08.2009 09:49 Заявить о нарушении
По сути мы говорим об одном и том же, только...
Не Гордость, а Чувство Собственного Достоинства. Но оно должно иметь под собой основания, которые способен обеспечить один лишь Дух. Так вот, Смирение - это внутреннее содействие Духу в этом обеспечении. Иначе будет "спесь", которая закончится пиром трупных червей.
Валерий Ветер 15.08.2009 13:18 Заявить о нарушении
В Духе - наша Человечность.
Валерий Ветер 15.08.2009 13:21 Заявить о нарушении
Ведослав Долгочуб 15.08.2009 14:08 Заявить о нарушении
Валерий Ветер 16.08.2009 12:51 Заявить о нарушении
Ведослав Долгочуб 16.08.2009 16:08 Заявить о нарушении
Но если Человек с Ней (в Ней), то его тоже невозможно ввести в заблуждение: он сразу всё чувствует.
Валерий Ветер 16.08.2009 19:59 Заявить о нарушении
В каком-то псалме (Давидовом) есть такие странные на первый взгляд слова: "Живый в помощи Всевышнему (в оригинале - Шехина, Истина) пребудет под Его Защитой"
"Живый" - значит активный, живой.
В этом Смысл первой Заповеди Любви.
"Как аукнется, так и откликнется"...
Валерий Ветер 17.08.2009 01:01 Заявить о нарушении
Там, кроме основного материала, много подробностей об Исламе, его истории, особенностях, течениях, быте иранцев... Короче, очень советую - не пжалеешь.
Она должна быть в городской библиотеке.
Валерий Ветер 17.08.2009 16:01 Заявить о нарушении
Валерий Ветер 17.08.2009 16:03 Заявить о нарушении
Ведослав Долгочуб 06.09.2009 08:33 Заявить о нарушении