Наболiло...

Україна, моя Україна!
Депутатами скубані крила,
Перед світом стоїш на колінах,
Незалежністю сором прикрила…
Скинь ярмо –
       ті, що правлять в палатах,
Обіцяли і щастя і волю,
Та дозволили крихти збирати,
Що упали із панського столу.
Піднімайся, моя Україна,
Наша правда в серцях і  у Бозі,
Ти і мати моя і дитина,
Я без тебе – трава при дорозі.

        * * *

Ой, було село, і цвіло і гуло,
Навкруги поля, ситая земля,
ДОли та ліси буйної краси,
Річка голуба, пишнії хліба.
Не Мамай пройшов і не Хан Батий,
Хто ж то розвалив білії хати,
У наймИ віддав до чужіх країв
І паняночок й хлопців-молодців?
Не зустрінуться брат з сестрицею,
Не поділяться паляницею.
Хто ж то покрутив долі та життя,
Сам живе не йме  кари-каяття?
 
      * * *
Яка ж ти смачна і солодка,
І масляна й медоточива,
Та тільки за віком коротка,
Характером дуже примхлива.
Як вдасться тебе ухопити –
Не хоче ніхто відпускати,
Хто ж зможе твою соковитість
У руки чужиї віддати?
Від тебе відмовитись гірко,
І солоно, як відбирають –
І гроші і зброю в підтримку
Беруть,
      тільки совість втрачають.
До тебе прямують шляхами,
Що в пекло ведуть до упАду –
Не відмиваються плями
З душі, що трималась  за владу...