Замольвки зi сну

Іноді буває незмірно тяжко побачити грань між сном і реальністю між тим, що малює уява і тим, що бачать очі. Зрештою людина сприймає ту реальність, яку їй хочеться бачити. Сон – це опіум, сильний і все проникаючий. Однак щоб відчути всю його повноту треба бути дитиною, або трохи божевільним. Часто трапляється, що переживши сильні емоції ми бачимо вражаюче реальні сни. Вони настільки справжні, що ти не можеш виспатись нормально, адже мозок працює творячи власний світ…
Я лежу серед великого зеленого лугу і дивлюсь на небо. Одяг на мені літній, але в повітрі відчувається холод, навіть мороз. По ліву руку від мені не глибока вузька лугова річка, над нею росте верболіз. Зелені листки вкриті інеєм. Він чистий і прозорий, ніби вишукана робота ювеліра. Так дивно знати, що це літній ранок, а повітрі мороз. Чути як хлюпотить річка. Від ранкового вітру починає шелестіти осока.
…Справа поле, вкрите ще зеленою пшеницею. Вона пружна і гнучка, як сталевий дріт. Здається жодна коса не зможе зрізати її. Пшениця шелестить. Майже ніщо не порушує дивного спокою. Однак усе сильнішає відчуття, що ніби щось відбувається, земля не стоїть, вона обертається, і я обертаюсь разом з нею. Фізично відчувається круговий рух. Я лежу на місці, і водночас ніби на каруселі.
В голубому небі видно нічний місяць. Він ще не встиг сховатись від ранкового сонця, і тепер потроху тане під його промінням. Поодаль від місця ще одна планета. Вона значно більша за нього, холодного біло-голубого кольору. Планета плавно пливе небом, і я відчуваю як земля обертається з тим же темпом.
Я не відчуваю холоду, хоч знаю, що мав би змерзнути. В мені ніби внутрішній магніт, який тримає мене лежачим на землі. Потроху вітер стає сильнішим, і починає наспівувати свою погорду пісню, пісню волі і простору. Він ніби летить в просторі підхоплює за собою мене. Я водночас стаю невагомим. Однак я не безвільна тріска в пориві вітру. Так легко, ніби на батуті мої ноги відштовхуються від землі, і я можу планерувати. Знову стрибок... Руки порізно… Політ… При кожному стрибку відчуваєш як земна гравітація лоскоче нутрощі, як напружуються м’язи ніг, як випрямляються, утворюючи прямий кут, руки. І простір навколо тебе ніби пронизаний електрикою, він в’язкий і холодний. Потоки повітря б’ють в обличчя, і серце завмирає від справжнього польоту. Ніщо не стримує і світ безмежний!..