Флорид Буляков Любишь, не любишь 5

СТАРИЙ. Мед…
СТАРА. Що?
СТАРИЙ. Мед… Ми врятовані, стара! Ми врятовані!...
СТАРА. Та поясни до пуття!
СТАРИЙ. Баняк з медом в коморі! Забула?
СТАРА. Та. Єдине, що…
СТАРИЙ. Саме воно! Боже, як це одразу на гадку не спало! Це ж і є наше багатство! Наша милостиня! Вручимо страдницькій душі – шляхетнішого діяння не знайдеш! Бог прийме!
СТАРА. Мо" й справді! Кому?
СТАРИЙ. Чи нема кому…
СТАРА. Давай навпростець через вулицю Петру на ліки… (Осіклася, завваживши погляд старого).
СТАРИЙ. Чого Петру? Ти гадаєш, мене задля того лиш і відпустили з раю, аби я мед свій, тяжко надбаний, злодію відніс? Що ти все цапів згадуєш, то одного, то іншого…
СТАРА. Та я ж ненавмисно …
СТАРИЙ. Ненавмисно!.. Біжи-но, до Івана Богатирьова, довідайся, чи на ходу автівка його! Чи не підкине до селища!
СТАРА. В лікарню, чи що?
СТАРИЙ. Та на дідька мені тепер лікарня! Там дитбудинок розташований. Мед я сиротам відвезу! Хай їдять ложками! Лишень би встигнути!
СТАРА. Встигнемо!
СТАРИЙ. То чого очі вилупила! Мерщій біжи!
СТАРА. Біжу!.. (Кинулась до дверей, і одразу ж безсило присіла на лавку.)
СТАРИЙ. Ну, чого ти?
СТАРА. Та ось курча… Ні, ти поглянь, який малесенький вилупок…
СТАРИЙ. Та біжи вже, «вилупок»!
СТАРА (важко підводиться). Біжу, біжу!.. (йде.)
СТАРИЙ. З ким жив! (Очі сповнюються тривогою; озирається, завмирає, різко озирається і знову ціпеніє, вловлюючи в тиші найменше шурхотіння; перелякано поглядає в той бік, де почулися звуки, затим рвучко обертається в інший бік; нетерпляче). Де ходить?
(встає, йде обережно до дерев"яної бочечки на лавці, чиряє воду, п"є, завмирає, прислухаючись.) Хто ходить? (Повертається знову до постелі.) Дерев"яний черпачок, залишений на краю лавки, падає. Старий, здригнувшись, ціпеніє. Рухається далі, шпортається на рівному, нарешті, сідає. Знову підводиться, заглядає під ліжко, навіщось лізе туди, зачіпає ніжку, і постіль повільно осідає, злегка придавивши його.
СТАРИЙ (затравлено). Ста-ара…
Заходить Стара, Йде до ліжка, сідає.
СТАРА (розгублено). Диви-но, що діється! Адже ж сусіди, і маєш!.. Де ти, Григоровичу? Григоровичу!
СТАРИЙ (слабо стогне). Ти сіла на мене!
СТАРА. Господи! І чого поліз? Скільки товкла, заміни ніжку на постелі. Все на шмарклях! (З натугою піднімає покрайницю ліжка.)
СТАРИЙ (виповзає, тягнучи за собою валізу.) Це все вона, шибениця, засилає вітання! Казала, помреш з криком! Що вона вигадала, яку смерть – це ще належить скуштувати! Прокурор з косою до перебачниці!
СТАРА. Полагодив би всі меблі, ось і було б святе!
СТАРИЙ (не зважаючи на неї, відчиняє валізу, досягає медалі, починає перебирати). Варшава, Відень, Кенігсберг, Будапешт, Берлін… Та осьдечки! «За відвагу». (Чіпляє її собі на груди.)
СТАРА. І навіщо тобі це?
СТАРИЙ. Багато ти тямиш! Адже справу беремося чинити не буденну, богоугодну! При параді треба бути.
СТАРА. І те вірно.

СТАРИЙ (сідає на ліжко, мстиво поглядаючи туди, де йому почулося шурхотіння). Ось. Тепер хай спробують!.. Тут є ще й знак «Гвардія»» (Старій). Ну, що там, доповідай! Підкине мене Івашко Богатирьов до селища?
СТАРА (махнула рукою). Та!
СТАРИЙ. Невже відмовив?
СТАРА. На ремонті, каже. А сам вранці їхав…
СТАРИЙ. Зрозуміло, бензин економить!.. Далі побігла б, до Семена…
СТАРА. Була я і в Семена.
СТАРИЙ. Теж на ремонті?
СТАРА. У Семена колеса спущені…
Відбиває час годинник.
Господи! Як куранти! Ледь не впала!
СТАРИЙ. Стривай… Чотири, п"ять, шість… Вже шість! Якщо такими темпами, вважай пропало!
СТАРА. Головне, не йде, а бухає! І не прослідкуєш - може, брешуть вони!
СТАРИЙ. Може, й брешуть! Тільки з цією конторою не позиватимешся! У них свій рахунок!
СТАРА. Не сиди, Григоровичу, не сиди. Не вдалося одне, за інше берімося! Чи ж мало справ!
СТАРИЙ. На городі садовити бамбук?.. А я ж просив його, Боженька, аби він хоча б смерть відрядив легку. А він – ось яку! Святе їм відшукай, бого.. угого…годне подай! Це з  нашими сусідами!
СТАРА. Та хіба ж буває вона, легка смерть? (Йде до курчати, напуває його.)
СТАРИЙ. Ні, ти уявляєш, скільки я за життя зробив всілякого такого, а тепер, виходить, не рахується, все напусто?
СТАРА. Скільки?
СТАРИЙ. Чого скільки?
СТАРА. Ну скільки зробив всілякого такого?
СТАРИЙ. Ти чого кепкуєш? Хто ж рахував? Якби знав, що ось так ось вийде, я, звісно ж, записував би! Але ж і комірної книжки не стачило б!
СТАРА. А кажуть, ангели записують. Праведні справи записує ангел над правим раменом. А ліві справи – той, який над лівим плечем. Оце ж бо в тебе ліве плече звисає, наче лантух  з гноэм начепили!
СТАРИЙ. Де? (Зазирнув у люстро) Це тому, що праведні діяння невагомі! Тому праве плече й тягнеться до неба… наче поривається…
СТАРА. Багато їх у тебе було.
СТАРИЙ. Мільйон!
СТАРА. Так, давай, облікуємо усі! Сядемо і гукатимемо, вони вчують і відчепляться! З  цього, мовляв, більше й не візьмеш!
СТАРИЙ. Що, ось так і перерахувати?
СТАРА. Перерахуй.
СТАРИЙ. Ну, наприклад… (Намагається згадати). Які ж перераховувати?
СТАРА. Святі.
СТАРИЙ. Святі… Та ось, хоча б… цілуватися навчив тебе…
СТАРА. Що-що?
СТАРИЙ. Цілуватися навчив тебе.
СТАРА. Ти при розумі? Що це ти верзеш?
СТАРИЙ. А що! З найпростішого довелося навчати. Козулю дику… неціловану…
СТАРА. Не зарахують тобі це.
СТАРИЙ. Чому? Щонайсвятіша справа.
СТАРА. Та воно, може, й свята. Та тільки була я вже поцілованою.
СТАРИЙ. Це ж як? До мене, чи як?
СТАРА. Чи як до тебе. Лишень одного разу, щоправда.
СТАРИЙ. З Петром?
СТАРА. Та годі вже, Григоровичу! Кинь! Хіба ж час длубатися! Тобі яке дали завдання? З"ясовувати, хто з ким цілувався, прости Господи! Що, окрім поцілуночків, нема чого й згадати,  нічого іншого в житті і не було святого?
СТАРИЙ. Було.
СТАРА. Ось і згадай! Адже час іде!
СТАРИЙ. І згадувати нічого! Стільки я у своєму житті перенаобертав… (Посувався, підвівся, пройшовся: осяяло.) Вітчизну захистив – мало тобі?
СТАРА. Та вітчизну ти захистив…
СТАРИЙ. А тебе, отже, не захистив? Тебе, отже, дозволив образити? Скажи, що мовчиш, хто тебе образив? Хто хоча б словом зачепив, хоча б криво зиркнув на тебе? Хто? Я просто зараз піду та й вріжу йому межи очі! Ось і буде святе діяння!
Стара мовчить: у забутті.
СТАРИЙ (за інерцією, згасаючи). Отож-то! І мовити нема чого! А справ був мільйон! Німця гнав усією Європою! В океанах коні напував! Мрію здійснював! Ріки повертав до витоків! У пустелі зводив сади! Відроджував, підкорював, освоював! А ти в мене під крилом жила! За моєю спиною ти була, як за кам"яною стіною! (Показав на стіну).