Спиванка 3

Тополька ся розвиває, листочком впалає,
Сидит дівча й поплакує, що долькы не має.

Не мала ми мама долі, я не маю й тої,
Тепирь мушу зазнавати біды гуринької.

Доле моя, доле, що-сь ми надолила,
Та обы ми  – невесела ни нучка, ни днина.

Сестро моя май молодша, кобы-сь дольку мала.
Та не таку, як я маю: я прогайновала.

Была моя доля сім раз коло моря,
Та она ся не втопила, бо вна была моя.

Доле моя нещаслива, куды-сь ся поділа?
Ци тя вода примулила, ци тя рыбка йзіла?

Мене мамка породила й забыла скупати.
Та хоть рости, хоть не рости, – будеш бідовати.

Мати моя, мати, могла-сь ня не мати
Та могла-сь ня, моя мати, в купели залляти.

Якбы была-сь ня залляла, я бым была сплыла,
Ты бы-сь мало поплакала, а дале забыла.

Не хотіла-сь мене, мамко, в купели залляти –
Тепирь мушу гуринької біды зазнавати.

Мамко моя солодинька, дорогинька мамко,
На чотыри сеґелеты серце ми ся замкло.

На чотырни сеґелеты серце ми ся замкло
Не є, мамко, ключа того, абы вно ся вдомкло.

Серце моє камняноє з каміню твердого,
Та чого ся не розколеш з жалю великого?

Ой, жалю, сумный жалю, то тя много маю,
А куды тя маю діти я й сама не знаю.

Ой, жалю жальованый, жалю жальованый,
Тебе, жалю, не повезе й мотор мальованый.

Не повезе тебе мотор, а ни машиночка.
Лиш тя мусит перенести моя головочка.