Спиванка 12

С п і в а н о ч к ы   м о ї

Співаночкы мої милі, буду вас співати,
За тото ми не розкаже ни тато, ни мати.

Співаночкы мої любі, де я вас подію,
Хыба я вас, співаночкы, на горах посію.

Будут туды вівчарикы з вівцями ходити,
Та бдут мої співаночкы любі находити.

Ой, будут іх находити, на косиці рвати,
Та будут ня молодиньку усе споминати.

Ой, співаку, небораку, співати умієш,
Чому собі не заспіваш, коли зголоднієш?

Ой, співаку, небораку, де-сь подів співанкы?
Та я вчора вісімнадцить відніс до коханкы.

Та я собі дрымбу куплю, аж бы-м была боса,
Мені дрымба задрымбає коло мого носа.

Ой, рыбочко-дрымбавочко! А що, любку, а що?
Личко ми ся попаліє, як задрымбаш дащо.

Коли собі заспіваю, а дале заплачу:
За літами молодыми, що їх марно трачу.

Ой співай, каже, співай, добре ти співати,
Хыба тобі та не ганьба трьох лиґінів мати?

А я собі заспіваю, що бы-м не співала,
Видав мені моя мамка за язык не пряла.

Ой не пряла та не пряла, та й не вышивала,
Що бы-м собі молодинька та й не заспівала.

За співака я не піду, співака ся бою:
Він проспівав свою долю, проспіват и мою.

Заспіваю та на горі,  тото – сама собі,
Заспіваю й на долині, тото – соколині.

Ой, я маю співаночок – было бы на мажу,
Та як буду умирати, любкови відкажу.

Ой, я маю співаночок – было бы на віко,
А як буду умирати, лишу ти, Марійко.