Чорний чай

Чорний чай

«Нудно. Безмежно нудно.» - сумно зітхнув чорт, втомлено упустивши за спиною величезні чорні крила.
Він стояв на даху хмарочосу і дивився вниз, на бурхливі артерії величезного міста, яке вже дихало майбутнім святом. Чорт за своє довге життя на Землі вже випив всі і гарячі, і прохолодні напої на світі. Бачив величезну кількість ночей перед Різдвом, мав справу з тисячами чоловіків і жінок, побував у всіх містах і країнах світу. Зараз він з заздрістю згадував себе в час ранньої юності, коли був жадібний та ненаситний. Він хотів скуштувати кожну нову страву, відчути любов всіх жінок: красивих і бридких, молодих і старих… Та по закінченню другого тисячоліття фарби навколо раптом почали втрачати колір, і усюди за ним по п’ятам почала вештатися нудьга. Спочатку він сподівався, що це тимчасове, і сонце знову засяє так само яскраво, а завоювання жіночого серця знову стане таким же запаморочливим заняттям, як і колись… Та пролітали роки, десятки років, навіть тисячоліття, а нудьга не зупинялася…
Одного разу він подумав, що Земля – надто мала планета для веселощів. Тоді Чорт залишив все і повернувся туди, звідки був родом, і почав робити кар’єру. Він так захопився цією справою, що в кінці першої сотні років там вже отримав титул чорного кардинала і на додаток великі чорні крила, але.. І вони не принесли Чорту бажаної радості… Нудьга… Знов усюди була нудьга..
І він залишив знов свій дім, відмовився від влади та пішов геть, несучи на плечах свої крила.
Він повернувся на Землю у суботню ніч перед Різдвом.
Чорт стояв на даху хмарочосу. Сніжний вітер ворушив його чорні кучері. Він гірко посміхнувся і прибрав з лобу вугільне пасмо. Він був дуже молодий для «народженого у пітьмі». Крім того, Чорт був сильним і гарним собою, він мав купу енергії і володів безліччю талантів.
Він позіхав. І з нічого робити у нього виступали сльози на очах…
І раптом в одну мить щось трапилося. В одну секунду відокремив мільйони звуків нічного міста, Чорт вихопив з цього оркестру один – самий яскравий та самий сильний, схожий на звук срібного дзвіночка в горах.
Звук виходив звідкись з під землі, його чистота була досконалою. Вперше за багато років Чорт відчув щось схоже на подив. Це довгоочікуване почуття так захопило його, що він, ні секунди не міркуючи, кинувся вниз. Через хвилину він же стояв на засніженій вулиці. Якась жінка у коричневому пальто злякано відскочила від нього, побачивши крила. Чорт ледачо поглянув через плече – і крила перетворились в довгий плащ, який до п’ят закрив постать чорного кардинала. Потягнув носом повітря, він почув багато запахів: запах дорогого вина та риби, запах ментолових цигарок та поту… Та був серед них ще один букет ароматів, що ні як не вписувався в ансамбль зимової ночі. Це був запах щастя: кориці та сандалу. Інстинкт підказав Чорту, що цей аромат та звук срібного дзвіночка йшли з одного місця.
Вже через кілька хвилин Чорт опинився за засніженій круглій площі і побачив сіру маленьку табличку «Дежа вю». Чорт спустився вниз в підвал і трохи не луснув від сміху, чого з ним не бувало вже три тисячі чотириста шість років. Він опинився в маленькій чаєвні, дешевій звичайній, але саме звідси і йшов той самий звук и запах. Приголомшений срібною музикою, він на секунду осліп, і не зразу зрозумів у чому справа.
У чаєові нікого не було. Окрім молодої дівчини в темно-червоному сарафані та хлопчика-обшарпанця років десяти. Вони сиділи за низеньким столом і сміялися.
Чорт не повірив.
Ідеальний звук дзвіночка був… сміхом людини, сміхом дівчини в червоному сарафані.. Вона сміялася, та з її горла вилітали сильні срібні птахи. Сміх хлопчика тонув в дужому соло дзвіночка.
Чорт сів за найближчий столик, не зводячи очей с дівчини. Дитина торкнулася її руки, побачивши пізнього відвідувача. Дівчина стрепенулась, та весело сказала хлопчині:
- Я зараз!
Вона взяла меню в потертій обкладинці і дала його Чорту. Дівчина була єдиною офіціанткою в пустій чайові. Вона ж заварювала чай. Чорт знав такого роду чаєвні та лавки. Він вже бачив їх багато в різних країнах, в різні часи та епохи. Чорт перебирав у пам’яті багато людей з чаєвень, але дівчина не була схожа ні на кого з них. Вона була зовсім непричетна до цієї чаєвні… Єдине, що було справою її рук – це тліючі у стакані дві палички, сандалу та кориці.
Майже не дивлячись на меню, де відвідувачу пропонувалася десятки різних видів чаю, Чорт сказав:
- Я хочу чогось незвичайного
Дівчина привітно посміхнулася:
- Що муже бути незвичніше за чорний чай?
- Лише чорний чай? - тихо перезапитав Чорт
- Так, - відповіла вона.
- Та в чому його незвичайність?
- У тому, що його ніколи і не замовляють. Всі бажають чогось екстравагантного. Обирають щось дуже пересічне та вважають, що зоригіналили. Так що звичайний чорний чай – найнадзвичайніше, що я можу вам запропонувати.
Чорт думав рівно одну секунду.
За цю секунду він зробив відкриття: перший раз у житті йому, власнику кардинальських крил, прямолінійно і відверто заявили про його заурядність. Адже Чорт захотів того самого, що і всі жалюгідні люди – «чогось незвичайного»!..
Але замість гніву Чорта десь під серцем зріло дещо дивне, схоже на глибокий видох, що ніяк не можеш зробити.
- Згоден, - відповів він.
Дівчина сховалася за стойкою. Зовсім спантеличений новим видом людей, який раптом зустрівся Чорту після стількох років блукань на Землі, він подивився на хлопчика.
Ось хлопчик був зовсім таким же, як і армія його побратимів-обшарпанців, які бродяжать, голодують, крадуть, мріють про чудо, а, коли виростають, стають п’яницями, рідше філософами-жебраками, і дуже часто негідниками.
Але цей хлопчик зараз був звичайним жебраком із звичайною жебрацькою долею, та коли Чорт, зайшовши до чаєві, вперше побачив його веселе обличчя – картина життя дитини була зовсім іншою. Чорт бачив долі дітей наскрізь: з першого погляду.
У той момент Чорт побачив ось що: хлопчик вивчиться, буде заможним, одружиться с коханою дівчиною, виросте двох доньок…
Але офіціантка пішла робити чай та все змінилося. Тепер він точно побачив в очах дитини інше майбутнє: самотній чоловік у сирій постелі в холодній домівці. Майбутнє хлопчика змінилося за кісь секунди…
Офіціантка принесла на підносі звичайний чорний чай у глиняній чашці. Кардинал зробив ковток і не повірив! Це було надзвичайно! І все тільки тому, що вже багато століть він пив тільки рідкісне пойло.
Дівчина повернулася за столик до хлопця і Чорт трохи не захлинувся, подивившись на нього…. У дитини знову все було гарно: він вивчиться, буде заможним, одружиться с коханою дівчиною, виросте двох доньок…
Життя обшарпанця змінювалося, як тільки він потрапляв в озеро дзвінкого сміху офіціантки у червоному сарафані.
Посмішка грала на вустах у дівчини. Але вона сама не розуміла, що робила з дитиною її посмішка….Але хто вона? Невже… Ангел?
Подиву Чорта не було меж. Він відчув, що йому не нудно. І (як дивно) так гостро в той момент відчув свою таємничу біль: сильний сум не залишав власника розкішних чорних крил…
- Але ж чому? – прошепотів він, дивлячись на коричневій напій у чашці.
- Вам не подобається чай? - запитала офіціантка.
- Подобається, - залізним голосом відповів Чорт. – Мені не подобається, що поряд зі мною сидить цей маленький крадій. Він ваш родич?
- Ні., - дівчина спохмурнівши відповіла. – Він не крадій.
- Маю сумніви… Тож хто він вам? Брат? Племінник? Можливо, син?
- Він не ким мені не є, - відповіла дівчина, відчуваючи сильну огиду до нічного відвідувача. – Ми познайомилися сьогодні зранку.
«Ну ось, вона вже мене ненавидить», чомусь з сумом подумав Чорт.
- Даремно ви на мене так дивитесь, - Ось ви тільки що відвернулися, і він поцупив із каси увесь ваш денний виторг.
Дівчина подивилася на хлопчика, який сидів за сусіднім столиком, його погляд був ясний наче небо.
- Навіщо ж ви?! Це ж дитина…
- А ви його звісно поїли чаєм та пригощали пиріжками з вишнею, так?
- Вас хазяїн прислав? – впавшим голосом запитала дівчина. – Але ж я просто нагодувала його.
- Я піду. У тебе через мене неприємності, - тихо сказав обшарпанець, пішовши до дверей.
- Стій! – наказав йому Чорт.
Дитина зупинилася. Із її кишень посипалися монети, а потім за ним великі та малі купюри. Чорт хотів відчинити касу поглядом, але зрозумів, що дешеві фокуси тут не потрібні. Він підійшов до стойки і відчинив верхній ящик. Каса була пуста. Дівчина прикрикнула.
Чорт поморщився: йому знову стало нудно.
Він стоячи допив свій чай, який вже не здавався йому незвичайним. Гіркий присмак у роті вже став дратувати пана у чорному плащі.
- Що ж будемо робити з твоїм сиротою? Може, відведемо у міліцію?
- Будь-ласка, не треба! – розплакалася дівчина. Вона встала на коліна та тремтячими руками стала піднімати гроші.
- Навіщо ти це зробив? – ковтаючи сльози, спитала вона хлопчика.
- Я цього не робив.
- А я к гроші опинилися в твоїх кишенях? – знов відчуваючи нудьгу, запитав Чорт.
- Я… я цього не робив, - тихо-тихо сказав хлопчик.
«Цікаво, - позіхнув Чорт. – Коли він відкриє очі, кого я в них побачу: жалюгідного покидька чи зарозумілого крадія? Хоча, це вже не важливо...»
І тут трапилося щось дуже неприємне. Те, чого Чорт не любив зовсім, те, що більше всього його дратувало й злило на Землі. Жіноча жалість…
Дівчина в червоному сарафані обняла коліна маленького крадія і почала плакати. Незвичайним було те, що навіть у її плачі Чорт чув срібний дзвін дзвіночка. Хлопчик відкрив очі. Чорт похитнувся. В очах дитини було майбутнє: одружиться с коханою дівчиною, виросте двох доньок…
Тихо і тяжко на серце пана з чорними крилами впало чудо. Вперше за все своє довге життя він побачив справжнє, не імітоване, щире чудо таке просте , як дитяча казка. В чудеса, як і в казки, Чорт не вірив, він знав одне: люди слабі, нікчемні та безсильні.
А вона була всього людиною. Маленька людина в червоному сарафані, яка лише однією нотою свого голосу змінила долю дитини, яку хтось раз і назавжди придумав без прав на виправлення… Вона засміялася – і все виправила. Заплакала – і все змінила.
Безмежно гірко заболіло чорне серце Чорта.
- Я не брав… не брав…. - плакав хлопчик, тримаючи за руку дівчину.
- Та не брав він! Це я пожартував! – закричав Чорт і вилетів з чаєвні на своїх чорних крилах.
Люди, чорти, країни, міста та часи пролітали у нього в голові беззмістовним вихром. Крила стали некуруючими. Вони забирали його геть, набираючи величезну швидкість. Але раптом сильний удар у голову зупинив цей політ. Чорт впав. Відкривши очі, він зрозумів, що вдарився у сходи, що вели на вулицю з підвалу.
І тут де він відчув важку тугу на серці. Ніби скажений, він стрибнув на ноги та одним страшенним ривком вирвав зі своєї спини обидва крала. Чорна кров потекла з рани, туман застелив очі. Та не від болі, а від тиші, не було порівняння якій ніде у Всесвіті, ані тут, ані там…
І через секунду він майже спокійно повісив розкішні чорні крила на ручку дверей з табличкою «Дежа В’ю» й пішов геть, повільно віддаляючись від запаху сандалу та срібного дзвону дзвіночка…
Jingle bells, jingle bells…