Тайна огня или последняя жар-птица Фуртоуг

Тайна огня или последняя жар-птица Фуртоуг
Зура Итсмиолорд
      На правом берегу реки Ч1анти-Орга лежит селение Ушкалой, что в переводе c тюркского дословно означает "три поселения". Чеченцы называют этот край не иначе, как Ч1иннах. На восточной окраине находится селение Буг1ара, где испокон веков жили аборигены. А на юго-востоке Буг1ара находится ХIуртан-кхелли, место обитания жар-птицы фуртоуг или «хIуьрцIилдиг», «хIурсиелдиг», перекликающийся с «фуртаувг» в Джейрахском ущелье Ингушетии.
Несмотря на неплодородную землю, эта местность была заселена давно. Община и по сей день очень большая. Люди со временем стали спускаться на равнину в поисках хлеба насущного. В старину здесь время от времени появлялись божественные птицы.
      Люди считали, что живет она в раю и поэтому бессмертна. Она олицетворяла собой огонь, свет и солнце. Питалась исключительно золотыми райскими яблоками. Фуртоуг появлялась в полночь. Ее красивое золотое оперение освещало темную муаровую накидку ночи. Иногда люди принимали ее за пролетающую комету. Если кому-то и удавалось увидеть божественную птицу, то подержать ее в руках - никому. Но в этот край обязательно приходила сказка. И жила в мифах, легендах и историях, которые люди рассказывали друг другу. Происходило что-то загадочное, объяснение которому дать никто не мог. Чеченцы издревле верили в чудеса и мистику. Они наделяли животных и птиц мифическими свойствами. И из поколения в поколение передавали эти легенды и истории.
Люди здесь строили башни своеобразной архитектуры. Открывали и благоустраивали родники. Говорят, что отличались благовоспитанностью и свободолюбием. Сооружали висящие мосты и пробивали дороги.
     В одной из таких башен жила девушка сказочной красоты. Днем она затмевала солнечный свет, а ночь озаряла своим сиянием. Ее длинные косы были похожи на шелковые нити. Ее голос журчал как пение родника. Ее отец был благороднейшим добрейшим человеком, который помогал слабым и больным. Он чинил дороги и мосты, защищал селение от бродячих воров и злоумышленников. А жена его была нелюдима.
     Она не любила путников, которых муж приглашал в жилище на ночлег. В лицо сказать об этом она не решалась. Но по ее внешнему виду сразу можно было понять, что гости ей в тягость.
У этой семейной четы очень долго не было детей. Они приносили жертвы богам, молились и просили наследника. Однажды к ним в башню залетела раненная жар-птица.
     Добив ее, общипав перья можно было стать сказочно богатыми. В правом крыле торчала стрела. Влетев в оконный проем, птица упала, ударившись об надочажную цепь.
     Кеса- хозяйка жилища в это время расплетала свои косы перед сном. Буг подбросил полено в огонь и привстал, когда раненная птица свалилась к его ногам.
- Фуртоуг! - вскрикнул он. - Сама в наши руки! Не может этого быть.
Он наклонился, чтобы схватить птицу, но так и остался в полусогнутом состоянии, когда услышал, как она заговорила человеческим языком.
- Помогите мне. Зашейте мне крыло шелковыми волосами. Спрячьте меня от человеческих глаз. Я же попрошу Всевышнего дать вам то, чего вам не хватает для счастья.
     Из клюва птицы сыпались жемчуга.
     Буг аккуратно вытащил стрелу и бросил ее в огонь. Кеса села штопать раненное крыло птицы своими шелковыми волосами. И когда она вырвала свой последний волос, птица встрепенулась.
- Не впускайте сюда этого охотника. Он уже у вашей башни, - взмолилась она.
И опять посыпались жемчуга. Услышав цокот копыт, Буг направился к выходу.
- Доброй ночи, горец! Моя добыча в твоем жилище. Я двадцать лет охотился за ней. Моя стрела пробила ей крыло. И с противоположной скалы, я видел, как она залетела к вам. Отдайте мне эту жар-птицу. Я одарю вас золотом и серебром. Вы станете несметно богатыми, - громко говорил всадник.
- И тебе доброй ночи. Заходи! Я не знаю, о чем ты говоришь, - ответил Буг, надеясь, что всадник не поднимется в башню.
- Фуртоуг! Это последняя жар-птица. Я говорю о ней! - сказал всадник, спускаясь с коня.
    Войдя в башню, Буг и гость увидели хозяйку башни и девушку необычайной красоты. Ее шелковые волосы отливали серебром. Огромные карие глаза то и дело прикрывали длинные ресницы. Шелка ее убора играли волнами. Она прятала свои руки в длинных рукавах своего наряда. Ослепленный красотой девушки, охотник сделал шаг назад.
- Я одарю вас всем. Заселю ваш край горными турами. В лесах будет любая ягода. Поля засею лечебными травами. В небе будут самые красивые птицы. С гор побегут ручьи целебной воды. Только разрешите мне забрать эту красавицу с собой,- говорил гость, не смея поднять на красавицу свой взор.
Девушка волновалась
- Нет, не отдавайте меня, - зажурчал ее голос.
И опять посыпались жемчуга.
- Фуртоуг! Это фуртоуг!- бросился гость собирать жемчуга..

     Не успел он дотронуться до подола ее платья, как девушка-птица взлетела. То место, где она стояла, было обуглено. Гость бросился к очагу и стал голыми руками разгребать огонь. Он возился в костре очага. Огонь не обжигал его руки.
- Вот. Это моя стрела. И она не горит! Ты меня обманул, - бросился он к хозяину жилища. -Я нашлю на ваш край болезни, засуху. Ваша земля будет не плодородна. Людям будет тесно здесь жить. Все дороги войны будут идти через вас, - кричал гость.
     Он приподнял свои руки, которые тут же начали покрываться черным оперением. Его нос превратился в клюв. Голова стала превращаться в голову грифа. По земляному полу стали расползаться огромные когти.
- Сгори ты огнем! - с душераздирающим проклятием бросилась Кеса к чудовищу. Из груди обезумевшей от страха женщины вырывался огонь. Чудовище отходило к очагу, пытаясь спрятаться в пламени горящей древесины. Кеса схватила руки чудовища, которые еще не успели превратиться в крылья, несмотря на то, что они покрылись черными перьями.
     Женщина дрожала, но не отпускала свою жертву. Буг стоял у входа в башню и не мог понять, что происходит. Шелковый наряд красавицы превратился в оперения жар-птицы. Но она так и осталась девушкой. Одна рука была пришита к телу. На земляном полу остались лежать железные сапоги гостя и металлический наконечник стрелы.
     Кеса присела на пол, продолжая держать руки вытянутыми.
- В ваших краях больше не будет жар-птицы. Все, что дьявол обещал, придет в ваш край. Но ваша дочь принесет вам радость. Берегите ее от дьявола. Он еще может вернуться. Прощайте! Ни пегасы, ни мы, жар-птицы, больше не будем в ваших краях! Мы уйдем в другую сказку.
     Фуртоуг забрала железные сапоги, наконечник стрелы и, не прощаясь, вышла из башни. Выглянув, Буг заметил, что она оседлала крылатый Пегас, в которого превратился конь чудовища.

     Ровно через девять месяцев Кеса родила дочь. К четырнадцати годам Зизи превратилась в красавицу, точную копию девушки- жар-птицы. Все годы муж с женой не забывали о том, что к ним может наведаться дьявол в облике гостя. О чудовищном огне, который вырвался из груди Кесы, муж не забыл. Но никогда об этом не напоминал.
     То, что творилось у Кесы внутри, оставалось тайной для всех. Иногда она жаловалась, что у нее что-то горит внутри. В темноте ее тело светилось синим пламенем.
     Кеса стала избегать людей и чураться гостей. Зизи же стала рассказывать о существовании рядом с ними какого-то другого, параллельного мира,  жители которого по своему желанию появляются перед ее глазами и оказывают воздействия на их повседневную жизнь.
     Когда ей исполнилось пятнадцать лет, как самую красивую девушку, Зизи избрали в Меркан нана, (матерью страны) на время культового праздника в честь пробуждения природы. Такие праздники проходили у чеченцев у храмов, посвященных Матери Земли, в марте- апреле, перед самым началом весенней пахоты. На голову девушки надели венок из пестрых цветов, который сплели при лунном свете другие девушки.
     Отец Зизи выделил для жертвоприношения первотелку красной масти, на шею которой повесили надочажную цепь. Зизи вела за веревку телку, рога которой были украшены пестрыми лентами. Цепь же громыхала по камням. За девушкой-богиней шел весь народ с пением гимнов в честь богов. Люди несли вино, хлеб и сыр. Кеса не могла идти. Ее, как и всех старых людей, посадили на лошадь. Вся процессия обошла селение и подошла к храму. Вслед за Меркан Нана, шел жрец, а за ними толпа.
     Жрец вместе с толпой и Матерью Земли - «Меркан Нана» - три раз обошел вокруг храма, исполняя магические знаки, и зарезал корову в жертву пробуждающейся природе.
      Кровью жертвенного животного «Меркан Нана» поставила пальцем метки на лбу каждого из присутствующего на этом празднике.
     К концу праздника Кеса заметила, как за ее дочерью наблюдают молодые люди.
Восхищенные красотой девушки, они не могли оторвать от нее взгляд. Женщина сняла с головы дочери венок, что-то шепнула ей и повернулась к юношам. Оттолкнув дочь в сторону, Кеса подошла к толпе молодых мужчин и дико закричала:

- Сгорите синим пламенем!
     Толпа отпрянула назад. Все, от мала до велика, наблюдали, как из груди женщины вырвался огонь. Она оказалась во власти бушующего пламени. Объятая пламенем женщина дико смеялась.
За считанные миги Кеса сгорела. На поляне остались лежать ее обувь и цветочный венок.
     Буг забрал дочь и спустился на равнину. Где они поселились никто так и не узнал.
     Но время от времени слышали, что Зизи своим чудесным пением исцеляет людей, возвращая им зрение.
С тех пор самым страшным проклятием у чеченцев стало пожелание » сгореть синим пламенем». Люди пытаются избегать гневной эмоциональной речи в дни священных праздников.

     Страшное загадочное явление, которое получило название «пирокинез», хранит тайну огня, хотя ученые предполагают, что это холодно- плазменное горение. При нем внешняя температура тела не превышает 36 градусов, а внутренняя достигает 2000 градусов! Почти вдвое выше, чем в печи крематория!

     Потушить пламя с помощью воды невозможно. И самое удивительное, что окружающие предметы остаются нетронутыми...

     В природе существует совершенно противоположное пирокинезу явление. На Православную Пасху происходит великое таинство огня. Это чудо зовется Схождением Благодатного Огня на Гроб Господень. Каждый православный мечтает хоть раз в жизни увидеть это чудо своими глазами. Его происхождение никто не может объяснить, так как противоречит законам физики. Благодатный огонь не обжигает тело человека. Его прикосновение приносит тепло и радость, хотя от этого огня горит даже вата, пропитанная водой.
Зыбка грань между аномальными объяснениями с точки зрения религии и науки. Религия - это не только вера в Бога, но и знания о человеческой душе и ее безграничных возможностях.
     В Священном писании мусульман « Коране» говорится о том, что джины - из огня. Мусульмане свято верят в то, что проявление пирокинеза - это проделки джинов. Человечество на протяжении всего своего исторического развития постоянно сталкивалось с необъяснимыми явлениями, которые, в конце концов, стали неотъемлемой частью его культуры.

     Люди не всегда могут контролировать себя и психическая энергия, достигая очень высокой концентрации, сама находит выход из тела человека.



 




Зура Ітсміолорд – уперше публікується українською мовою чеченська легенда, і сподіваюсь, ви відчуєте її красу й глибину так само, як я відчувала, перекладаючи цей текст, записаний пані Зурою з такою любов’ю й турботливістю.

Таємниця вогню, або Остання жар-птиця Фуртоуг

На правому березі  ріки Чанти-Орга лежить  поселення Ушкалой, що в перекладі з тюркської дослівно означає "три поселення". Чеченці називають цей край лише Чиннах.

На східній околиці знаходиться село Бугара, де віддавна мешкали аборигени.

А на південному сході Бугари знаходиться Хуртан-кхеллі, місце перебування жар-птиці фуртоуг або «хуьрцилдиг», «хурсиелдиг», що перегукується з «фуртаувг» в Джайрахській ущелині Інгушетії.

Незважаючи на малородючу землю, ця місцевість була заселена віддавна.
 
Громада досі дуже велика.
 
Люди з часом стали спускатися в діл в пошуках хліба насущного.

Колись дуже давно тут час від часу з’являлись божественні птахи.

Люди вважали, буцімто вони живуть в раю, і тому безсмертні.

Жар-птиця уособлювала вогонь, світло і сонце.

Харчувалась вона винятково золотими райськими яблуками.

Фуртоуг з’являлась опівночі.
І якщо комусь і щастило побачити божественну птаху, то ніхто не міг потримати її в руках.
Але в цей край казка все  ж приходила. І жила в міфах, легендах та історіях, що  їх люди оповідали одне одному.

Відбувалось щось загадкове, чого ніхто не годен був пояснити.
Чеченці здавна вірили в дива й містику.
Вони наділяли тварин і птахів міфічними властивостями.
Від покоління до покоління передавали  ці легенди та історії.

Люди  тут будували вежі своєрідної архітектури.
Віднаходили й облаштовували джерела.
Кажуть, ніби вони відзначались чемністю та  волелюбністю.
Споруджували висячі мости й прокладали шляхи.

У одній із веж жила дівчина казкової вроди.
Удень вона затьмарювала сонячне світло, а ніч  освітлювала своїм сяйвом.
Її довгі коси нагадували шовкові нитки.
Її голос жебонів, як спів джерела.
Її батько був вельми шляхетною і доброю людиною,  допомагав слабким та недужим. Він лагодив дороги й мости, захищав село від мандрівних злодіїв та злочинців.
А  дружина його була непривітною.
Вона не любила мандрівників, що їх чоловік запрошував у житло на ночівлю.
В очі про це сказати вона не наважувалась. Але  з її виду зразу можна було зрозуміти, що гості її обтяжують.
У цієї сімейної пари дуже довго не було дітей.
Вони приносили богам жертви , молились і просили спадкоємця.
Якось до них у вежу залетіла поранена жар-птиця.
Якщо таку птицю упіймати та обскубати пір’я, можна стати неймовірно багатими.
У правому крилі стриміла стріла.
Залетівши у вікно, птаха впала, вдарилась об ланцюг, що висів над огниськом.
Кеса, господиня дому, саме розплітала коси, готуючись до сну.
Буг підкинув у вогонь поліно й почав підводитися, коли поранена птаха впала йому до ніг.
- Фуртоуг!  - вигукнув він. - Сама в наші руки! Не може бути.
Він нахилився, щоб схопити птаху, але так і залишився напівзігнутим, коли почув, як вона заговорила людською мовою:

- Допоможіть мені. Зашийте крило шовковим волоссям. Сховайте мене від людських очей. А я попрошу Всевишнього дати вам те, чого не вистачає для вашого щастя.
Разом зі словами з дзьоба пташки сипались перли.

Буг акуратно витягнув стрілу й кинув її у вогонь.
Кеса сіла зашивати поранене крило птахи своїм шовковим волоссям.
Коли вона вирвала з голови останню волосону, птаха стрепенулась.
- Не пускайте сюди цього мисливця. Він вже біля вашої вежі, - стала вона просити.
І знову разом з її словами посипались перли.

Зачувши цокіт копит, Буг попрямував до виходу.

- Доброї ночї, горянине! Моя здобич в твоєму житлі. Я полював на неї двадцять років. Моя стріла пробила її крило. Зі скелі навпроти я бачив, як вона залетіла до вас. Віддайте мені цю жар-птицю. Я обдарую вас золотом і сріблом. Ви станете нечувано багаті, - голосно казав вершник.
- І тобі  доброї ночі.  Заходь! Я не знаю, про що ти мовиш, - відповів Буг, сподіваючись, що вершник не підніметься у вежу.
- Фуртоуг! Це остання жар-птиця. Я про неї кажу! – мовив вершник, сходячи з коня.
Увійшовши до вежі, Буг з гостем побачили господиню й дівчину неймовірної вроди.
Її шовкове волосся виблискувало сріблом. Величезні карі очі  час від часу прикривали довгі вії. Шовкове вбрання  грало хвилями. Руки вона ховала в довгих рукавах.

Засліплений красою дівчини, вершник відступив крок назад.

- Я обдарую вас усім. Заселю ваш край гірськими турами. У лісах будуть всілякі ягоди. Я засію поля цілющими травами. У небі літатимуть найгарніші птахи. З гір побіжають струмки життєдайної води. Тільки дозвольте мені забрати красуню.

 Дівчина захвилювалась.

- Ні, не віддавайте мене, - зажебонів її голос.
І знову разом з її мовою посипались перли.
- Фуртоуг! Це  фуртоуг!- гість кинувся збирати перлини.

В його руках перли перетворювались на вуглини.

Не встиг від торкнутися краю її сукні, як дівчина-пташка злетіла.
Те місце, де вона стояла, було обпалене.
Гість кинувся до огниська й став голими руками розгрібати жар.
Недивлячись на те, що він нишпорив у багатті, полум’я не обпікало йому руки.

- Ось. Це моя стріла. І вона не горить! Ти мене обдурив, - кинувся він до господаря.

– Я нашлю на ваш край хвороби, посуху. Ваша земля перестане родити. Люди житимуть в тісноті. Усі дороги війни проходитимуть через вас! – кричав гість.

Він підняв руки, які раптом почали вкриватися чорним пір’ям. Його ніс перетворився на дзьоба. Голова почала ставати головою грифа.

По земляній долівці почали розповзатися величезні кігті.

– Згори ти синім полум’ям! – з відчайдушним прокляттям кинулась Кеса на потвору.
З грудей збожеволілої від страху жінки виривався вогонь.
Чудовисько відступало до огниська, намагаючись сховатись у полум’ї  від дров.
Кеса схопила руки потвори, які ще не встигли перетворитись на крила, незважаючи на те, що вкрились чорним пір’ям.

– Жінка тремтіла, проте не відпускала своєї жертви.

Буг стояв  біля входу до вежі й не міг збагнути, що відбувається.
Шовкове вбрання красуні перетворилось на оперення жар-птиці. Але вона так і залишилась дівчиною. Одна рука була пришита до тіла.

– На земляній долівці лежали залізні чоботи гостя й металевий наконечник стріли. Кеса присіла на підлогу, продовжуючи тримати руки витягнутими.

- У вашому краї більш не буде  жар-птиці. Усе, що обіцяв диявол, прийде до вас. Але ваша дочка принесе вам радість. Бережіть її від диявола. Він ще може повернутися. Прощайте! Ні пегаси, ні ми - жар-птиці, більше не будемо у ваших краях! Ми підемо в іншу казку.

Цього разу разом з її мовою сипались обвуглені жарини.

Фуртоуг забрала залізні чоботи, наконечник стріли й, не прощаючись, вийшла з башти.
Визирнувши, Буг зауважив, що вона осідлала крилатого Пегаса, на якого перетворився кінь потвори.

Рівно через дев’ять місяців у Кеси народилась дочка.

У чотирнадцять років  Зізі стала красунею, точною копією дівчини жар-птиці.
Усі ці роки  чоловік й жінка не забували, що до них може повернутися диявол під виглядом гостя. Чоловік не міг забути про страхітливий вогонь, що вирвався з грудей Кеси. Але ніколи про це не нагадував.
Те, що діялось у Кеси всередині, залишалось для всіх таємницею.
Часом вона скаржилась, наче щось у неї горить всередині.
У темряві її тіло світилось блакитним сяйвом.
Кеса стала уникати людей і боятися гостей.

Зізі  ж натомість розповідала про існування поряд якогось іншого, паралельного світу, мешканці якого з власної волі з’являються у неї перед очима й впливають на їхнє повсякденне життя.

Коли їй виповнилось п’тнадцять, Зізі, як найвродливішу дівчину, обрали Меркан нана (Матір’ю країни) під час культового свята на честь пробудження природи.
Такі свята проходили у чеченців біля храмів, присвячених Матері  Землі, в березні-квітні перед початком весняної оранки.

На голову Меркан нана надягли вінок з барвистих квітів, що його сплели при місячному світлі незаміжні дівчата.
Батько Зізі виділив для офіри  телицю-первістку червоної масті, на шию якій повісили ланцюг, що висів над огниськом.
Зізі вела на мотузку телицю, чиї роги були прикрашені різнабарвними стрічками. А ланцюг  дзвенів, тягнучись по камінні.
За дівчиною-богинею йшов увесь народ, співаючи гімни на честь богів… Люди несли вино, хліб і сир.

Уся процесія обійшла село й підійшла до храму.Слідом за Меркан Нана йшов жрець, а за ним юрба.

Жрець разом з людьми та Матір’ю Землі - «Меркан Нана» - тричі обійшов довкола храму, виконуючи магічні ритуали і зарізав корову, офірувавши її природі, що прокидається. Кров’ю жертовної тварини Меркан Нана поставила пальцем мітки на чолі кожного, хто був присутній на цьому святі.

Наприкінці свята Кеса помітила, як за її дочкою спостерігають молоді люди. Захоплені вродою дівчини, вони не могли відірвати від неї очей.
Жінка зняла з доньчиної голови  вінок, щось сказала їй на вухо, й повернулась до юнаків.
Відштовхнувши вбік доньку, Кеса наблизилась до гурту молодих чоловіків й закричала несамовито:

- Згоріть синім полум’ям!

Невідома сила розкидала молодих чоловіків по галявині. Усі, дорослі й діти, спостерігали, як з грудей жінки вирвався вогонь.

Кеса опинилась під владою палаючої стихії.
Охоплена полум’ям жінка несамовито сміялась.

За лічені секунди Кеса згоріла.
На галявині залишились лежати її взуття та вінок з квітів.

Буг забрав доньку й під прихистком ночі зійшов у діл.
Де вони оселились, ніхто не знав.
Але час від часу чули, що Зізі своїм чудовим співом зцілює людей, повертаючи їм зір.

Відтоді найстрашнішим прокляттям у чеченців стало побажання «згоріти синім полум’ям». У дні священних свят люди намагаються уникати гнівливої емоційної мови.

Страхітливе загадкове явище, яке отримало назву «пірокінез», береже таємницю вогню, хоча вчені вважають ніби це холодне плазмове горіння. При ньому зовнішня температура тіла не перевищує 36 градусів, а внутрішня доcягає 2000 градусів! Майже вдвічі більше, ніж у печі крематорію!

Погасити полумєя водою неможливо. І найдивовижніше те, що предмети довкола залишаються неторканими...

У природі існує явище, абсолютно протилежне пірокінезу.
На Православну Пасху відбувається велике таїнство Вогню. Це диво називається Сходженням Благодатного Вогню на Гріб Господній. Кожен православний віруючий мріє бодай раз у житті побачити це диво на власні очі. Його походження пояснити ніхто не може, оскільки воно суперечить законам фізики. Благодатний вогонь не обпалює тіло людини. Його дотик приносить тепло й радість, хоча від цього вогню горить навіть вата, просочена водою.

Тонка грань між поясненнями аномальних явищ з точки зору релігії та науки. Релігія – це не лише віра в Бога, але й знання про людську душу та її безмежні можливості.
У Священному  писанні мусульман «Корані» мовиться про те, що джини – з вогню...
Упродовж усього свого історичного розвитку людство постійно зустрічалось з незрозумілими явищами, які врешті-решт стали невід’ємною частиною його культури.
Люди не завжди здатні себе контролювати, а відтак  психічна енергія, сягнувши дуже високої концентрації, сама знаходить вихід з людського тіла.


© Copyright: Зура Итсмиолорд, 2009