Дружба або як вирiшити чи пора зам ж

Дружба. Багато хто знає що це.  Дружба є свята, а є і грішна. Дружба буває короткочасною, а буває і вічною. Існує вона між хлопцями, між дівчатами. Та чи існує вона між чоловіком і жінкою? У мене була свій особливий погляд на це, але нещодавно він змінився. І змінився радикально.
…Осінь. Жовтень. У мене як звичайно осіння депресія. В нічому не могла знайти собі відради. Ромчик, з яким у мене вже була майже річниця знайомства робив для мене все, щодня мені приносив квіти. Квартира уже була схожа оранжерею. Але всеодно життя здавалося одноманітним. Я вже почала думати про те, що стосунки наші марні. Але якось ввечері він подзвонив до мене.
- Привіт!
- Привіт!
- Що робиш?
- Сижу…
- Давай прогуляємось…
- Де?
- Біля парку. Я тебе чекатиму за пів години.
- Добре…
Особливого щастя не було. Але все ж теплилася надія, що щось зміниться.
Надворі збирався дощ. Знову квіти, чмок і ми пішли гуляти. Зупинилися на набережній. Там поблизу кафетерію грала музику.
- Потанцюємо? – запропонував він.
- Давай…
Це мене трохи розвеселило. Він чудово рухався і я за цим трохи скучила. Раптом влив дощ. Настирливо і нестримно. Капля за каплею. Він схопив мене на руки і поніс під накриття автобусної зупинки. Опустив і став на коліна. Дістав перстень.
      -  Я тебе люблю. Стань моєю дружиною. Я хочу провести решту свого життя з тобою. – піднявся і поцілував мене. Я відповіла йому. Але це був шок. Тому я попросила його зачекати з відповіддю. Він трохи розчарувався, але я була неухильна. Поряд стояла його машина. Рома пропонував поїхати до нього. Але мені не хотілось. Я вже зпрогнозувала чим може закінчитись вечір і відмовилась. Мені захотілось до друзів. А точніше до друга – до Женьки. Я попросила аби він мене підвіз. По дорозі я набрала Женю.
- Привіт!
- Здоровенька була!
- Зайнятий?
- Для тебе завжди вільний.
- Ти сам?
- Сам…А що?
- Я їду до тебе.
- Чекаю…
Я чмокнула Рому на прощання і подякувала за вечір. Але за іронією забула свої квіти в машині.
Женька як завжди прийняв мене гостинно. Тим більше, що я давно його не бачила. Він дав мені переодягтися. Сорочка пахла його туалетною водою. Так пах він весь той час скільки я його знаю.   Тепла кава, шоколад і врешті віскі…
Язик розв’язався…
Ми згадували дитинство, спільних друзів, смішні історії, почали передивлятися фото…
- Чудово було тоді...- почав він
- Так справді. Не те що зараз…
- А що зараз?
- Незнаю. Я заплуталась. Я незнаю що робити далі. Нудно. Ще найбільша проблема в тому, що я не можу відчувати моїх улюблених мурашок по тілу, коли до мене торкаються, мене не тягне дурачитися, гратися, кусатися. Я розманіжено-стандартна. Я перестаю бути стервом.
- Хм… Ти хочеш сказати, що тебе не може завести твій хлопець?
- Справа в тому, що мені навіть не хочеться цього…
- А давай перевіримо? – з лукавими очима запропонував він. – Мовчи і не говори нічого. Не рухайся до тих пір, доки  не зможеш себе стримувати.
Я погодилась і слухняно вмостилась зручно, спершись на руки. Заплющила очі.
Він почав мене цілувати. Губи, очі, щоки, шия, плечі. З мене почала повільно злізати сорочка. Я почала шаленіти. По моєму тілу почали лізти не те що мурашки, а ціле стадо тарантулів. Пробирало аж до кісточок… Я поворушилась, але він мене присмирив. Сказав, що ще рано. Але коли він добрався до грудей, я не витримала. Схопила його за голову і почала цілувати. Руки, плечі, спини, ноги – все сплелося в єдине. Декілька шалених годин… Потім я поклала голову йому на груди і ніжно гладила його шию та животик рукою, а він співав мені мої улюблені колискові пісні. Врешті я заснула, а прокинулась від того, що промінчик сонця блиснув мені в обличчя, а Женька закрив вікно, аби мене не будило сонечко. Він був одягнутий. Запропонував мені кави.
- Речі висохли? – запитала я.
- Майже. Ще трошки. Можеш одягти сорочку.
- Дякую…
- За що?
- За ніч… Мені справді стало легше. Я багато що переосмислила. Я тепер знаю що робити крім одного.
- Давай допоможу.
- Мені зробили пропозицію руки і серця. Що робити?
- Ти його кохаєш?
- Так…Але я звикла до нього. І боюся не того що його розлюблю, а те що мені він набридне…
- Ні! Будь з ним. Він те що тобі потрібно! А якщо що – знай. Що я завжди радий тебе бачити.
- А твоє ставлення до мене не змінилося після ночі?
- Хм… Ти було моє перше дитяче кохання. Я тебе дуже ціню і для мене це не зрада перед моєю коханою. Доречі, ти справді стерво, але скована.
- Я?! – перепитала я і кинула в нього подушкою. Може б наша бійка і розгорілася, але подзвонив мій мобільний.
- Тебе викликає Ромчик?
- Вибий… Я не хочу з ним зараз говорити.
- А чому не коханий, сонечко, котик, а Ромчик?
- Незнаю, я про це не думала.
Ми ще посміялися. Я зібралась. Він мене провів до автобуса. Ми ще раз подякували один одному. Я поїхала.
Вже вдома я вклалася в ліжко. Хотіла вже заплющити очі, але взяла телефон, перейменувала Ромчика на коханого. Подзвонила йому.
- Я згодна.
- Що?
- Я згодна. Я тебе кохаю…
- Я більше.
- Ще подивимось. Я тебе чекаю після роботи. Бувай. Цілую...
Я поклала слухавку. Заплющила очі і тихо подякувала Небу за те, що в мене є такий друг…


07.09.09р.


Рецензии
Узнал ли Ромчик, интересно, кто ему помог? И как помог?

Александр Ковылин   15.10.2009 03:28     Заявить о нарушении
А зачем ему помощь?

Он никогда не узнает - это их дружеская тайна...)

Лиля Лялька   15.10.2009 03:44   Заявить о нарушении
Ну, да, конечно, Ромчик помощь ведь и не заказывал.
А тайн вокруг нас (в том числе и дружеских) так много!

Александр Ковылин   15.10.2009 22:16   Заявить о нарушении
добре,що ти нерозумієшь,яка то є гидота: і таке "кохання",і така "дружба". написана безумовно правда,і це корисно для дурнів,але корисно в тому сенсі,що не треба впускати в своє життя отаку гидоту:хай одразу зі школи іде в повії,це буде чесно і всім добре

Алимузафарсаиф Аддинкутуз   01.03.2010 16:23   Заявить о нарушении