Флорид Буляков Любишь, не любишь 7

Стара сидить, не в змозі прийти до тями. Старий мовчки лізе на постіль, стає навкарачки впоперек неї, втикнувшись головою в подушку.

СТАРА (отямилася). Ой, сиджу! А час минає! Де ти, Григоровичу?.. (Побачила Старого.) Чого це ти?
СТАРИЙ. Чого-чого, помирати ліг, ось чого! В цьому житті найсвятіше – Богу вчасно віддати душу!
СТАРА. Та хто ж так помирає…
СТАРИЙ. Як?
СТАРА. Розкорячиною… Хто так лягає помирати?
СТАРИЙ. Я.
СТАРА. Ти що, окремішній?
СТАРИЙ. Окремішній. До вподоби мені так помирати, навик я так коцюбнути! Ось ви всі поздовж, а я - впоперек! Святе їм подавай! Богу догоджай!.. Де ж воно святе, де богоугодне, де взяти його, де знайти?
СТАРА. Знайдемо…
СТАРИЙ. Знайдеш!
СТАРА (терпляче). Знайдемо, Григоровичу, знайдемо! Ти тільки ж не лежи!
СТАРИЙ. Айякже, знайшла одна!
СТАРА. Знайдемо, хіба ж не знайти! Все зробимо, руки – не ліві! Та й часу ще є. Коня, може, попрохати в когось.
СТАРИЙ. Навіщо тобі кінь?
СТАРА. Конем би й відвіз мед свій у сиротинець.
СТАРИЙ. Господи, з ким жив!
СТАРА (походивши по кімнаті, раптом рішуче) Ні, так справа не піде! Як не крути, одне залишилося! Йти на поклон до самого!
СТАРИЙ (миттєво встав). Це ж до кого ще?
СТАРА. До Петра! До кого ще! Він і сам смерті дожидає, я синів його попрошу, хай би підкинули тебе до селища! У них у кожного по машині!
СТАРИЙ. По машині! А то ж! Грабували народ!
СТАРА. Жити вміли!
СТАРИЙ. А ми не вміли!?
СТАРА. А ми не вміли! Піду!
СТАРИЙ. Я тобі ноги поперебиваю!
СТАРА. Ой-ой, перебив один!
СТАРИЙ. Ти ще мені побазікай!
СТАРА. А ти не лякай! Чого лякаєш? Ич, помирати один зібрався! В інших чоловіки щодня помирають, и всі по-доброму, сумирно, лягають і мруть, ніхто на бабу не рикає. А ти рикаєш!.. Підводься, збирайся, поки я туди навідаюся. Он, медаль свою шукай, герой! (рішуче пішла до дверей, але зупинилася, повернулася, сіла на лавицю біля кошика.)
Старий залишається на ліжку в тій самій позі.
Єгора стріла в провулку. Його треба було спитати. Вчитель, освічений, може б, що підказав.
СТАРИЙ (насторожено). Якого Єгора?
СТАРА. Вчителя. Сина Тетяниного, на гульках знайденого. На неділю до матері, видко, приїхав.
СТАРИЙ. Що він сказав?
СТАРА. Нічого. Я прохопилася повз, а він просто мене не помітив.
СТАРИЙ. Тягни його сюди.
СТАРА. Не піду я.
СТАРИЙ. Та піди ж. Адже цей Єгор Тетянин саме в тому дитбудинку й працює, куди ми їхати намірилися! Змалку жив безбатченком неборак, тому й вирішив присвятити себе дітям сиротам. Він там, якщо не найголовніший директор, то вчитель хімії - точно! Сам з"явився! І їхати не потрібно! Усього й роботи – запросити та вручити флягу з медом! І нехай розпишеться, що прийняв святе діло! Йди, хутчіш, притягни його живого чи мертвого!
СТАРА. Гаразд, якщо так, збігаю! (Швидко йде; майже тієї ж миті чутно її зойк.)
СТАРИЙ. Ну, що знову? Впала? Що там, стара? (Бежить за двері, повертається, ведучи під руки Стару.) Завше ти так – носишся, не глядючи під ноги! Невже забула, переступок там!
СТАРА. Та ж не спіткнулася я…. Не перечепилася… Бігла, і наче хто підніжку мені… Ой, лишенько, болить…
СТАРИЙ. Зараз… зараз…. Приляжеш, перепочинеш, і далі побіжиш…
СТАРА. Що ж трапилося, Григоровичу? Наче увесь світ повстав проти нас! Нічого не можемо вдіяти, тільки візьмемося й одразу ж підніжку нам! Меду свого надбаного і того віддати не можемо! Диви-но, і йти не в змозі…
СТАРИЙ. Ну ж бо, я тебе на руках понесу…
СТАРА. Ой, та що ти…
СТАРИЙ (підіймає її). Потерпи… (Застиг, не спроможний зрушити з місця).
СТАРА. Пусти, не зможеш!
СТАРИЙ. Зможу!
СТАРА. Не зможеш.
СТАРИЙ. Зможу! (Робить з нею кілька кроків.)
СТАРА. Ой, куди це ти мене…

Яблуневий сад. Старий дбайливо вкладає Стару на ліжко.
СТАРИЙ. Лежи.
СТАРА (підводячись). Час…
СТАРИЙ. Час стоїть… Лежи… А я присяду… Біля ніг твоїх…