Хто на черзi

П'ятниця. Діло було перед обідом. Взагалі, п'ятниця ота, можна сказати ні се, ні те. Розпочни щось зранку, а субота з-за рогу пику корчить: ні до чого це, зав'язуйте, хлопці. А й справді, скільки ж можна терпіти? З самого ранку слина тече. Вже й банка-трьохлітровка на столі сивіє. Й погляди до неї, всі до неї, як ото до матері рідної, тільки до неї. Як раптом: – Ви тільки подумайте! – лунає від порога. – Яке нахабство! – це слюсар Божко-старший горланить.
Всі, а їх було душ десять, повернули голови. Ви тільки погляньте! – розмахує зібганим шматком паперу. – Оце щойно з дошки для об'яв зірвав.
– Що там ще? – невдоволено кривиться майстер Крикунов.
Божко читає: – Колектив має знати своїх героїв. То ж назвем усіх поіменно.
Присутні насторожено притихли. – Ви тільки послухайте! – мало не плаче Божко.
– Та читай уже!
– За останні сім років, – тремтячим голосом почав Божко, – пропали ні за цапову душу. Перший: Слинько В. П., шофер, згорів з горілки. Кізяком кінським жінка відливала не допомогло. Сконав. Другий: братик мій! Рідного мого не пожаліли.
– Ясно! – чуються вигуки. – Читай далі!
Всі й так добре знали, що Божко-менший утопився в канаві з нечистотами, п'яний вліз туди.
– Третій: Панасюк А. А. Наїхав на стовп. На роботі нализався, на мотоцикла й гайда. А тут стовпи дорогу перебігають. Так мозок і вилетів.
В приміщенні стало тихо. Хто посмів? Хто набрався совісті? Отак про безневинно загиблих? – свердлить кожного думка.
А Божко читає далі. Було згадано й четвертого, та п'ятого, а за ним й сьомого та десятого. Напасть одна: оковита. Пилип, Вареником котрого прозивали, завскладом був чоловік. Допився, бідняга. Заснув тут таки на складі. На спині заснув, сердега. А відвернути нікому було. Так і захлинувся отими самими масами.
– Досить! Досить! – волають з усіх боків. – Дурбас написав якийсь! Давайте краще вип'єм!
Божко затих, взяв підсунуту йому склянку, втерся рукавом. Всім було трохи ніяково. По другій, й по третій перехилили та все мовчки.
Крикунов підвівся: – Так, хлопці. По останній і по домівках. А то... – махнув рукою.
– А в кінці, що там у кінці? – цікавиться раптом тракторист, лисий Мишко.
– Давай, кінчай уже! – загули хором.
Божко розгладив листок. Облизнувся й добавив: – Всього десять осіб за сім років.
– Все? – похмуро запитав Крикунов, все ще тримаючи склянку.
– Ні-і! – тягне Божко. – Хто на черзі? – тихо мовив й обвів дикими очима компанію.
Мертва тиша. У вікно увірвалось собаче виття. Ніби віщуючи щось лихе, вила дворова сучка Жулька. На чию голову? В когось з рук випала склянка, і її друзки полетіли під ноги.