Флорид Буляков Любишь, не любишь 9

СТАРА. Ось… Тепер ти, й справді, при параді. І медалі твої до пуття…
СТАРИЙ (поправив медалі). Не косо?
СТАРА. Герой!
СТАРИЙ. Ошелешимо вчителя!.. Е, та ж у нас ще десь одна така цяцька завалялася! Тобі давали, «За ударну працю». Нумо і її сюди!
СТАРА. Ой, та кинь, ні разу не чіпляла!
СТАРИЙ. Ось і начепимо! Неси, де вона в тебе?
СТАРА. Та все там, в загальній купі (Схилилась до чемодану.) Ой, глянь, що я знайшла?
СТАРИЙ. Що знову? Замок від скрині. І ключ стирчить! А дужка зламана… Виходить, ти все-таки гроші тягав.
СТАРИЙ (по паузі) Слухай, стара… Потрібні тобі ці гроші зараз?
СТАРА. І то вірно.
СТАРИЙ. Медаль шукай.
СТАРА. Та ось вона.
СТАРИЙ. Давай, я її тобі…
СТАРА. Ой, аби ж не засміяли…
СТАРИЙ. Хто? Не засміють! Ну ж бо… (Чіпляє їй медаль). Ось! Хай не думають, що ми якісь простаки, не такі вже й простакуваті!
СТАРА. Незручно якось. Аби чогось не подумали…
СТАРИЙ. (ставить посередині кімнати два ослінчика поряд.) Сядь.
СТАРА. Сядемо…
СТАРИЙ. Постривай… (Несе подушечку, кладе її на табуретку, попередньо змахнувши з неї пилюку). Ось, тепер сідай.
Сідають, дивляться кудись в далечінь, крізь час.
СТАРА. Наче, фіртка ляснула…
СТАРИЙ. Почулося…
СТАРА. Ветерець бавиться…
Пауза.
СТАРИЙ. Де ж він, Єгор твій?
СТАРА. Прийде. В мент, сказав, прискачу! Як же не прискаче, таж учитель!
Пауза.
СТАРИЙ. Стривай-но, ти чого це, плачеш?
СТАРА. Не плачу я, звідки ти взяв?
СТАРИЙ. Та бачу, плачеш. Он, сльоза руда.
СТАРА. Та де ти бачиш сльозу, борони Боже!
СТАРИЙ. Та ондечки, на щоці колотиться.
СТАРА. Це?
СТАРИЙ. Еге ж.
СТАРА. Та ж це родимка.
СТАРИЙ. Яка родимка?
СТАРА. Родима цятка. І не руда вона взагалі.
СТАРИЙ. Звідки взялася? Її ж не було!
СТАРА. Як же це не було, якщо зроду цятка. Від народження вона в мене.
СТАРИЙ. На іншому місці, мабуть, була. Переповзла.
СТАРА. Як це так на іншому, на щоці й була. Вона на одному місці й сидить від народження до смерті.
СТАРИЙ. Ти хочеш сказати, я сліпий? Вік прожили поряд – і не побачив?
СТАРА (не одразу). Не ти сліпий… Життя сліпе…
СТАРИЙ. Це ж треба! А я й не помічав…
СТАРА. Ти просто забув…
СТАРИЙ. Прикра-ашає… (Нерішуче потягнувся до її щоки) Ну ж бо…
СТАРА. Цур тебе! Побачать! Скажуть, замість Богу догодити, он вони чим зайнялися.
СТАРИЙ. Хіба не догодити… Ану… дай торкнути…
СТАРА. Вчадів! Кажу тобі – побачать! Хорони, Господи!
Пауза.
СТАРИЙ. Та де ж він! (Скочив, рушив по хаті колами.) Ось так ось і протряслися віку свого! «Цур, помітять! Цур, почуютьт! Цур, побачать! Ой-ой, хоронь Боже!» Схоронить, дідька йому!
СТАРА. Сядь, Григоровичу, сядь. Сиділи ж як гарно!
СТАРИЙ. Вчений я нині, стара! Тепер я знаю, як жити! Якщо основне життя не сам жив, то додаткове сам буду жити! Сам!
СТАРА. Ти що це базікаєш, старий? То хто жив твоє життя, якщо не ти сам?
СТАРИЙ. А грець знає хто, та тільки не я!
СТАРА. І де ти був, якщо не сам жив?
СТАРИЙ. На горі сидів!
СТАРА. На горі він сидів!
СТАРИЙ. Так. І спостерігав. Хтось жив, а я сидів, спостерігав. І плював на нього!
СТАРА. На кого?
СТАРИЙ. На того, хто тілом моїм був!
СТАРА. Та хто ж був тілом твоїм, прости Господи!
СТАРИЙ. Коняка!
СТАРА. Оце скаже!
СТАРИЙ. Коняка замордована! Її, худобину безсловесну, і ганяли по спільному двору! А я сидів на горі і плювався. Та я, якщо хочеш знати…
СТАРА. "ур!
Чутно приглушений стукіт.
СТАРИЙ. Стукає хтось… Єгор, напевно! Нумо, перевір!
СТАРА (визирає за двері). Немає нікого.
СТАРИЙ. А хто стукає? Курча?
СТАРА. Та ніхто не стукає! Причулося тобі!
СТАРИЙ. А де ж він, Єгор твій?
СТАРА. Прийде, потерпи. Адже вчитель, прийде.
СТАРИЙ. Але ж якого дідька досі не йде!
СТАРА. Прийде.
СТАРИЙ. Ти бачила його?
СТАРА. Побійся Бога, Григоровичу!
СТАРИЙ. Ти розтлумачила йому?
СТАРА. Потерпи, Григоровичу, потерпи. На гостині чоловік, всяке бува, загуляв. Він пам"ятає, все пам"ятає, і п"яный не забуде, прийде.
СТАРИЙ. Ти сказала йому, що я при смерті, помираю! Що мені зосталася всього одна година! Що я ось-ось…
СТАРА. Сказала.
СТАРИЙ. И він не побіг?
Стара знітилася, не знаючи, що казати.
(з надією). Може, збрехала ти мені!
СТАРА (з докором). Григоровичу!
СТАРИЙ. Як же це! (обм"як, знесилено  пішов до свого ліжка, опустився на нього.).
Чути стукіт.
СТАРИЙ (підводячись). Нумо перевір!
СТАРА (знову виглядає за двері.) Е, та це коза прийшла! Йди-но, йди собі, пізніше  напуватиму тебе! Не до тебе нам!
СТАРИЙ. Не Єгор?
СТАРА. Заспокойся, Григоровичу, заспокойся. Що це ти обм"як раптом?
СТАРИЙ. Образливо мені. (Не відразу) Якийсь я надурений…
СТАРА. Ким?
СТАРИЙ. Та всіма… (Над силу всміхнувся.) Ось і ти цілувалася з якимось тюхтяєм!
СТАРА. Ти це про кого?
СТАРИЙ. Та все про нього, про Петра.
СТАРА. Та хіба ж він тоді бул тюхтяєм?
СТАРИЙ. Тюхтяй - він і є тюхтяй. Як твоя родимка – від народження. Як ти могла з таким с таким, попри живого чоловіка!
СТАРА. Та не була я тоді заміжньою, що ти! І не цілувалася я з ним. Йшли зі школи, а він пирх сюди ось, в щоку, і з переляку - навтьоки! Ой, знайшов що згадати! Дріб"язок якийсь.
СТАРИЙ. Та який це дріб"язок? Усеньке життя вони на кпини мене брали! Все життя знущалися! Ганяли, грабували, в душу плювали! Тепер, насамкінець, і до дружини моєї дісталися! До вінчаної, законної!
СТАРА. Ех, Григоровичу, Григоровичу! Адже ти за це до-овге - довге життя цій законній своїй друхині так жодного разу і не знайшовся погадати.
СТАРИЙ. Як це?
СТАРА. На ромашці білій. Любиш… не любиш…
СТАРИЙ (по паузі). Ось і знайшли ми з тобою святе діло – ромашку смикати, любиш, не любиш! (пауза) Що це з серцем у мене? Глянь-но, стара, чи не зупинилося, бува, взагалі?
СТАРА. Та що ти? Ну ж бо… (Прихилилася головою до його грудей.) Тьо-охкає…
СТАРИЙ (обійняв її, притиснув до себе). Отже, поживемо ще, га, голівко з кіскою?
СТАРА. Поживемо…
Обоє завмерли.
СТАРИЙ. У мене є до тебе крихітне прохання, стара.
СТАРА. Слухаю тебе, Григоровичу.
СТАРИЙ. Якщо щось, ти ж, заради Бога, не йди за нього.
СТАРА. Та він же лежить, уже п"ять літ лежить!
СТАРИЙ. Встане. Він зумисно лежить. Дожидає. Манера така – затаївся. Я помру, миттю встане й прискаче!
СТАРА. У нього своя стара. Навіщо йому ще…
СТАРИЙ. Свою він уб"є.
СТАРА. Таке скажеш! Та ж у нього п"ятеро синів.
СТАРИЙ. І синів повбиває. Всіх п"ятьох. Ти не вислизай ящіркою, ти прямо скажи - підеш, коли що, за нього?
СТАРА. Не піду. Ніхто мені більше не потрібний…
СТАРИЙ (намагається жартувати). Крім мене?
Стара не реагує, тужливо дивиться вперед, в іншу далечінь, куди, вочевидь, одна лишень і заглядала.