Тайные странствия на укр. языке

Таємні мандри.

Я обожнюю подорожувати восени.  Лише в цю пору року я відчуваю як кожне дерево, кожна травичка, кожна пташка прощається з літом.  І сьогодні, коли зі мною маленька донечка, мені здається, що ці яскраві барви затьмарили мій розум. Ми їдемо по дорозі а навкруги - жодної душі. Здається, що тільки ми з донею так рано встаємо. Але ж на дворі така чарівна осінь! Нахилені деревці понад дорогою утворюють тунель по якому ми повільно рухаємося.

Я зупиняю  своє авто біля річки, неподалік від мостику, щоб війти з машини, та насолодитися цією миттю. Маришка вибігла з машини та одразу спитала мене: «Мамо, а чому  он там на полі стоїть одне деревце?». Я подивилась у бік полю і не повірила своїм очам. Посеред поля стояло жовто-яскраве дерево.  Замислюючись над питанням доні я подивилась їй у вічі. І тільки йно я  захотіла їй пояснити, як вона посміхнулась мені й побігла до деревця. Я повільно пішла за нею  захоплюючись тим відчуттям, тією любов’ю, яке мені дарує крихітка хоча вона така мала та поки що важить двадцять кілограмів несамовитого щастя.
Вона бігла в своєму червоному плащику по полю, неначе єдина квітка маківка серед пожовклої колосини колихалась під  теплим сонячним світлом. Червоні черевички ховались від мого зору, та інколи з’являлись коли малеча підстрибувала. Яке ж в неї натхнення! Скільки в неї життя!  Я питала себе чому вона обрала саме це деревце, саме його.  Чарівниця красуня в червоному обряді бігла в осінь, яка так жадала обійняти та зігріти останніми проміннями, огорнути  теплим листям, яке прийняло на себе увесь казковий аромат періоду засмаги.
Коли я підійшла, то побачила як Маришка обійняла те дерево і тихо шепотіла. Уважно прислухаючись до її шепотіння я вирішила назавжди запам’ятати слова донечки.

«Ти не самотній. Не бійся. Я обійму тебе. Буду казати самі приємні слова. А ти слухай мене. Дуже уважно. Те, що ти зараз один, насправді це не так! Озирнись! Я ж тебе обіймаю! Відчуваєш які мої ніжні обійми? Ти співаєш. Я чую твою пісню. Вона чарівна й дуже ніжна. Не знаючи слів я хочу підспівувати її. Можна? Ми вголос будемо співати з тобою. Ради того, щоб ти не почувався так самотньо. Ми разом. Ми співаємо. Ти дуже красивий. В тебе таке гарне вбрання сьогодні. Ти для мене так нарядився? Мені дуже приємно, бо я для тебе вдягла цей червоний плащик. Ти посміхнувся мені? Я посміхнусь тобі. Ти чарівний. Ми будемо разом.»

Доню підійшла до мене узявши мене за руку й сказала: « Не відповідай мені мамо. Я вже знаю відповідь на своє запитання. Деревце мені вже відповіло у пісні яку ми разом співали»…

…Я поволі в’їхала в двір… З силою захлопнувши дверцята,  вбігла в під’їзд, підійнялась по сходам у квартиру. Відімкнувши вхідні двері я увійшла до кухні сіла й заплакала. Опустивши голову я розуміла щось, що ні як не могла пояснити. Моя рука чомусь опинилась у кишені плащика. Щось не зрозуміле я відчула й дістала. Це був лист жовто-червоний лист деревця біля якого я стояла. Це був його подарунок для мене. Не в змозі сховати своє  здивування  я притиснула його до серця…
…
…