Кава

Буває так, що раптом пригадаєш собі напівзабуту мелодію, прийде ні звідкись щось невловиме: аромат булочок з корицею, таким був запах дому і маминих рук; пісня, почута по радіо, нагадає про друга, з яким не бачились ще з університетської лави; квіти у кіоску на розі – давнє кохання…  І ось ти п’єш свою ранкову звичну каву і раптом осягаєш незбагненне: кава – то пам’ять життя!
Та сама, ранкова, випита поспіхом, бо робота – твій господар, то вона диктує тобі маршрут і одяг, зачіску і настрій. І ти вливаєш в себе кілька ковтків гарячої енергії – того тобі має вистачити, аби бути зразковим робітником, аби стрімко і навіть нахабно долати щаблі кар’єрного серпантину і почуватись цілком впевнено в межах свого статусного коридору.
Потім під час обідньої перерви ти маєш горнятко в офісі, хоча всюди кавоварки, йдеш до сусіднього відділу, аби там, відсунувши папери і папки, розломити плитку шоколаду з колегою і потеревенити про можливість піти раніше, про жереб відпустки влітку, та про останні зміни в штаті працівників вашої компанії, честь і уніформу якої Вам наказано пильнувати на кількох сторінках трудової угоди.
Ще буває кава з автомату – для невибагливих, у пластику з пластиковим же патичком для розмішування цукру. Зручна річ для тих, хто змушений чекати на двірцю, в лікарні, у відділенні банку на відкриття кредиту, на кохану, що звісно, лише на хвильку забігла до сусідньої крамниці… Кава «еспрессо» для експрес-життя: автомат сховає в своєму череві кілька монет і за мить маєш ковток гарячого народного напою і можливість перепочити кілька хвилин перед черговим трудовим подвигом.
І. звісно, ще є вишукана кава у спеціалізованому закладі, куди ти приходиш не для того, аби просто «попити кави», ні, ти йдеш до храму, звершити ритуал, ти немов давній жрець не поспішаєш і насолоджуєшся кожним моментом: інтер’єром і музикою, товариством за сусіднім столиком і навіть потенційною несподіванкою нового знайомства. Ось тримаєш горнятко в руках, обережно, як дитину, горнеш долоні у теплий кашемір спогадів і занурюєшся у безодню аромату: він веде тебе у минуле, десь там, до глибин підсвідомости, до берегів народження… Це Твоя кава, це твої хвилини, що ніхто не годен вкрасти, ти вмираєш для світу, аби воскреснути для себе… Це твоє шаманське камлання – відкриття нових світів і подорож в потойбіччя. Це – ТИ, справжня, ось такою є незатьмарена твоя сутність, оголена душа… Гірка, як спомин про самотні ночі, гаряча, як твої потаємні бажання, приправлена смаком кориці, - мрія про щастя, що все складеться… На вершечку – три листочка м’яти – чи то символ твоєї юности, чи смак поцілунків…  Йдеш обережно, навшпиньки, у напівтіні та напівтоні туди, де ніч після сходу сонця, де світанок нового дня, злиття екстатичне – крик, ТИ відпускаєш себе на волю…