Homo sapiens, ми повинн це пам ятати!

Ми живемо заради того, щоб настало завтра! Для того, щоб жити. В цьому і є сенс життя. В тому, що б шукати цей сенс, щоб міняти життя і всесвіт своїми вчинками. Щоб дарувати людям також право жити, міняти і покращувати всесвіт. Ми дихаємо для того, щоб жити. Спимо, їмо. Люди усе на Землі роблять для покращення життя, для продовження його. Ми живемо саме для того, щоб жити!
 
Кожен день – неповторний. Ми кохаємо, любимо, ми відчуваємо себе щасливими, або зовсім забутими. Але це все потрібно нам, щоб чомусь навчитись, щоб більше любити життя, ставати сильнішими, мудрішими. Життя не стоїть на одному місці. Ми рухаємось і звичайно в ньому повинно щось відбуватись. Ми не бездоганні, не роботи і не можемо жити без помилок. Але до того ж ми розумні і здатні переживати усі труднощі. По суті ми щасливі. Важливо просто помічати це. А щоб помічати, потрібно мати бажання це робити. Якщо ти захочеш бути щасливим - ти будеш щасливим!
 
Чому люди зображають смерть страшною? Чому з косою? Чому в чорному? Невже це так страшно і погано? Помирає кожна людина на Землі. Це чекає кожного. Це входить в один з обов’язкових пунктів нашого життя. Такий же , як і народження. Можливо смерть супроводжується лише смутком з боку дорогих нам людей , як показник любові, поваги і туги за нами. Але смерть – це не страшно, це прекрасно. Це перехід в інший світ, в краще життя. В залежності від того, яке воно було на Землі. Ми майже ніколи не думаємо, що буде завтра. Ми живемо за для задоволення. Ми не знаємо, що буде після смерті. Коли не знаєш – не боїшся. Коли знаєш – захищена від того, чого боїшся. Самогубство – це гріх. Коли людина планує суїцид, то нікому не скаже про це. А якщо буде голосити усім навкруги , то це просто брехня. Бог дав нам життя, і тільки він має право його забрати. Це таке ж вбивство. Просто коли ми вбиваємо іншу людину, то є шанс розкаятись, щось змінити, а коли людина вбиває себе – вже нічого не змінить. Можливо на даний момент людина не хоче жити, а завтра життя може так перевернутись ,що ми будемо боятись втратити його. Потрібно завжди мати надію. Люди, які знають, що їм залишилось ще не багато жити, не розуміють тих, хто цього не хоче. Ми не цінуємо життя, тому, що не знаємо скільки у нас його. Кожен думає, що помре ще не скоро… Деякі випадки наштовхують на такі думки. Важливо розуміти, що все в житті міняється, і ми на місті не стоїмо! Абсолютно з усіх ситуацій є вихід. Час іде і все вмить може перевернутись. Сьогодні ми – «ніхто» , а завтра – зробимо велике відкриття для світу. Сьогодні ми відомі – завтра про нас не згадають… . Потрібно цінувати кожну хвилину свого життя, і бути вдячними батькам за такий шанс, зробити внесок у розвиток життя. Науки, культури…
Це дійсно дуже важливо!
 
Я вважаю, що головне не зовнішність, а характер і душа людини, адже, ми колись станемо старі. І наша зовнішність точно колись стане зовсім не важлива, а душа назавжди залишиться такою, якою була. Можна зустрічатись з дуже гарною людиною, з дуже бридким характером. Так на довго вас не вистачить. А можна зустрічатись з людиною, яка буде приваблювати вас не тільки ззовні. З якою вам буде дуже добре і просто. Звичайно, зовнішність – це реклама. Погана людина ніколи не буде мати примну зовнішність, а хороша - бридку. Через багато років, в похилому віці, нас не буде цікавити зовнішність, нам треба буде жити з людиною все життя, сім’єю. Потрібно ж буде поговорити з кимось!
 
Не люблю, коли люди одягають «маску» показуючи себе такими, які вони не є насправді. А ще ми повинні бути хоч трохи сором"язливишіми. Мені здається, що вам було б набагато приємніше, якщо б вас хтось похвалив, не ви самі себе, а вас. Сором"язливих людей поважать більше , ніж тих, хто вважає себе кращими за усіх. Так я вважаю.
Я помітила, що коли люди «впадають» в депресію, то їм в більшості випадків це приносить задоволення. Приємно бути в такому стані. Саме тому вони перебувають там так довго. Це просто штучна депресія. Іноді так хочеться щоб тебе хтось підтримав в чомусь. Посидіти подумати, це насправді дуже приємно.
 
Коли ми дійсно любимо людину, то теплі спогади залишаються назавжди. Я хочу сказати, що приємні відчуття набагато сильніші від болючих. І запам’ятовуються на довше. Так як, наприклад, біль…
Коли людина вколеться, то біль буде різка, але миттєво зникне. А коли вдариться об щось, то буде боліти не так сильно, не так різко, але довше. Наче синець. Приємні відчуття залишаються в пам’яті дуже на довго, на відміну від поганих і не приємних. Ми з часом взагалі забуваємо погане, і бажаємо людині лише щастя.
 
Коли ми маємо щось, то з часом перестаємо цінувати. Зникає в цьому потреба, по трохи. Коли у нас одна, дуже улюблена річ , то ми її цінуємо і бережемо. Але якщо б у нас було таких же багато речей, то ми не любили б уже їх на стільки сильно, кожну. Вони втратять свою цінність. Як, наприклад, монети. Коли в людини буде їх дуже мало, то вона буде берегти ці монетки, а якщо буде багато, то навіть не помітить, коли деяка кількість зникне. Хоча це будуть такі ж монети, просто в більшій кількості. Так і з людьми. Коли у людини багато друзів, то вона любить їх усіх разом, а коли один друг, то він буде самим дорогим, близьким і цінним. І у нас є можливість дарувати йому повністю свою любов, отримуючи його у відповідь.
 
Якщо ми хочемо, щоб у нас було краще життя то потрібно перестати відноситись до нього так не серйозно. Перестати плювати людям в обличчя. Цінувати його. Поважати батьків і тих людей, які вас поважають, люблять, цінують. Тоді і до вас життя буде справедливіше відноситись, і люди будуть поважати вас у відповідь. Відносьтесь до людей так, як би ви хотіли, щоб вони відносились до вас.
 
Помічали, що коли розповідаєш, чи згадуєш свою проблему через кілька днів, як вона з’явилась, то розумієте, як все просто і банально? Це дійсно так. Коли з’являється якась проблема, то на емоціях ми її накручуємо, і вона здається більш складнішою і болючою. Важливо спокійно відноситись до такого. Подумати, розкласти все на полички. Ми усе можемо пережити, подолати, і здійснити.
 
Мені якось батьки сказали, що я нічого не розумію, що я не достатньо доросла, в мене дивні поняття і погляди на життя. Якщо у мене не такі погляди як у них, то вони не обов’язково повинні бути дивними. Я відповіла їм, що у мене свої поняття тому, що я особистість. Я не копія когось, в мене свої очі, губи, ніс і звичайно поняття також свої. Що у мене своє життя, своя дорога. Прийде час, і я буду жити окремо, по тій самій причині. Тому, що мені потрібно будувати своє життя. Вони сказали мені, що по своїй дорозі йдуть крадії і вбивці. Словом, люди, які неправильно живуть. А потрібно йти по вірній дорозі… Пам’ятаю, мене це так обурило. Я вважаю, що немає вірної і хибної доріг! Є у кожного своя! Важливо не те, по якій ти дорозі йдеш, важливо те, ЯК ти йдеш. Кожна людина – індивідуальність. У кожного свої вчинки, поняття, смаки, погляди, це і називається «дорога». І у кожного вона своя. Ми йдемо по різних дорогах, по своєму. Дорога – це життя. І звичайно воно у різних людей – різне. Важливо як ти живеш.
 
Іноді мені батьки говорили, що я не приймаю ніякої участі в нашій сім’ї. Ми себе дуже часто не помічаємо. А ще, помічаємо те, що нам вигідно бачити, в даній ситуації. Коли наші батьки приходять додому пізно ввечері, коли ми бачило їх всього два рази в день – зранку, коли вони сплять, і ввечері, коли вже майже спимо ми, коли вони, стомлені, займаються своїми справами. Коли їм вигідно – вважають нас дорослими, або ще не достатньо. І думають, що нам вже не потрібна турбота, виросли. Коли просто відповідають на наші запитання шаблоном «я втомилась(вся)», коли до нас нікому немає ніякого діла, то якими ми станемо? Коли нам приймати участь? Тоді ми шукаємо підтримку у друзів, і не факт, що знайдуться дійсно вірні. Дійсно ті, яким на тебе не наплювати. Які б ніколи не відмовились допомогти тобі, порадити щось і підтримати тебе. Ми віддаляємось від сім’ї , відриваємось потрохи, наче яблуко, яке скоро впаде. У нас з’являються свої поняття і погляди на життя. А потім батьки дивуються, чому ми такі? Коли ми майже не проводимо час з батьками, то у нас просто не можуть бути спільні поняття. Просто не можуть. Задумайтесь.
 
Ніколи не чекайте від людей чогось хорошого. Не впускайте в серце чужих людей, якщо ви бачите, що їм дійсно на вас наплювати. Люди різні. Можуть потрапити насправді добрі і відкриті. Вони з’являються і зникають, коли приходить час. Сьогодні пам’ятають, а завтра - ні. Це не залежить від нас. Якщо ви не хочете, щоб вас зраджували чи робили боляче, то просто не довіряйте своє серце. Якщо не впевнені в людині. Не чекайте нічого хорошого. Якщо щось приємне прийде від них, то просто радійте, а якщо ні, то ви й не чекали, і так добре. Люди дуже зупинились на собі. Більшість. Нічого не турбує. Таке враження, ніби нікого немає поряд. І вони одні, і живуть лише для себе. Більшість людей – егоцентричні. Не потрібно тримати на когось зла, тільки тому, що вони не дзвонять вам, не пам’ятають. Вони в цьому не винні. Іноді ми навіть не помічаємо того, як зациклені на собі. І знаєте, на справді від образ немає ніякої користі. Ви цим тільки собі не приємно зробите. А взагалі потрібно вміти все вибачати. Не обов’язково це говорити вголос. Важливо вибачити людину всередині себе. Якщо ви зробите вигляд, що пробачили, а на справді це буде не так, то ці відчуття в середині вас, болісні відчуття, будуть накопичуватись, поки ви все таки не вибачите людину насправді. Але коли вони накопичуються, то стає дуже не приємно і болісно. А якщо дійсно тяжко пробачити, то ввійдіть в положення тієї людини, яка вас образила. Спробуйте зрозуміти, чому вона так вчинила? Я впевнена, все стане на свої місця. І обов’язково прощайте…

24. 09. 09. - 25. 09. 09