Все, як у людей

               

     Облітало останнє листя.
     Цілі купи мертвого листя – червоного, жовтого, коричневого встеляли землю попід деревами. Небо ніби понижчало – стало похмурим і непривітним. Відлітали у вирій останні птахи.
     А в моєму садочку життя ще вирувало -  сварилися горобці, туркотіли горлиці, жваво
перелітали з гілки на гілку життєрадісні синиці. На високій стрункій ялині одного разу я
навіть білочку побачила. Тримаючи обома лапками шишку, вона швидко розгризала зернятка і лушпиння летіло геть за вітром.
     З вікон моєї квартири  можна було годинами спостерігати, що там відбувається. Одного
похмурого  ранку серед густого ялинового гілля я помітила горлицю. Вона самотньо сиділа
на дереві, зрідка подаючи голос. І надалі, щоранку, виглядаючи у вікно, я бачила самотню
пташку.
     Настав грудень. Холодне повітря, свинцеві розтріпані хмари віщували вже справжню
зиму. І вона не забарилася. Одного дня зірвався крижаний вітер, в повітрі закружляли сніжинки.  Враз зробилося непривітно і сумно. І вигляд одинокої пташки ще збільшував відчуття самотності.
     Перша хвиля холоду минула. Іноді випадали ясні, сонячні дні. Перший сніг давно розтанув, морози були тільки вночі і  не дуже дошкуляли птахам.
     Напередодні нового року, кинувши погляд у вікно, я вразилася – на звичному місці сиділа горлиця, але не одна. Щільно притулившись боком до пташки, біля неї сидів голуб,
час від часу дбайливо поправляючи  пір”ячко на голівці горлиці. Вона відступала від нього, але він знову підступав до неї і продовжував своє залицяння.
     Ввечері я сповістила своїм домашнім, що наша горличка ( а ми вже настільки звикли до
неї, що вважали її своєю) знайшла собі пару. Новина всім сподобалась. Мій чоловік, повертаючись з роботи, жартував: “Ну як там наше хазяйство?” або “А що там наші кури?” Біля ялини ми сипали пташкам зерно, хлібні крихти і ставили воду.
     Зима була дуже тепла. Навіть на Водохрещу не було морозів. На кущах бузку почали
наливатися дзьобасті бруньки. І повітря вже пахло по-весняному. Горобці галасували ще голосніше, ніж звичайно.
     За домашніми клопотами ми не помітили, що на ялині вже декілька днів одиноко сидить
голуб. Ми почали стежити за ним і дійшли висновку, що з горличкою щось сталося. Якось 
побачили молодого сірого  кота, що скрадався по стовбуру ялини до гілки, на якій ночували
пташки. І чоловік пригадав, що недавно проганяв рудого кота і цього молодого нахабу з
дерева. Як не було прикро, ми визнали, що горлиця, мабуть, постраждала  від  них.
     Йшов час. Сонце підбивалося все вище. Горішній вітер ніс тепло з моря. Весна вступала в свої права. Примхлива погода  інколи дошкуляла північними вітрами, але весна брала своє – зазеленіла травичка, на осонні зацвіли фіалки, розпускалися тендітні листочки на кущах і деревах.
     Одного погожого дня  я помітила незвичний рух на ялині. Вгледівшись в густі  ялинові віти, я побачила, що дикий голуб сидить не сам – біля нього  сиділа та сама горличка! Вона була примітна білястою грудкою. То де ж вона пропадала так довго? І раптом  навпроти них сіло пташеня – маленький пухнастий  дикий голуб. Віття заворушилося і друге пташеня сіло поряд нього. Воно було менше, але дуже схоже на матір – з такою ж  білястою грудкою.
     Минав час. Голуби почали звивати нове гніздо. Голуб приносив сухі галузки, а горлиця вправно вплітала їх в гніздечко. Турботливий батько годував пташенят, а коли горлиця сіла на яйця, він годував і її. Пташенята перелітали з гілки на гілку, а трохи згодом почали перелітати на сусідні дерева.
     Через тиждень сталася пригода, про яку довго говорили жителі нашого двору.
     Зранку небо було ясне, безхмарне, ніщо не віщувало непогоди. Але надвечір раптом потемніло, здійнявся сильний вітер. Пташенята попритулювалися з обох боків до матері на
гніздечку. Раптом загуркотіло і перша весняна гроза пролилася дощем. Голуб злетів з ялини на дах будинку.
     Минула ніч – холодна, тривожна. Вранці змерзлі пташенята сиділи на ялині. Їхнє
пір”ячко настовбурчилося, було видно, як трусяться їх маленькі тільця. Горлиця кликала
голуба, але він не прилітав. Пташенята злетіли на гілля, яке вже купалося  у вранішньому
сонячному промінні. Змерзлі, голодні  малята вклякли на одному місці і просиділи так до
полудня. Потім почали клювати хвою та кору дерева. Горлиця ще кликала деякий час голуба тихим голосом, потім замовкла.
     Спливав день. Голуб не з”являвся.
     Вже не тільки я занепокоєно спостерігала за пташиною сім”єю. Сусіди цікавилися, що
сталося. Дізнавшись, в чому справа, намагалися чимось зарадити. Всі спостерігали за птахами. Одна бабуся принесла соняшникове насіння і насипала біля підніжжя ялини, а дітлахи накришили хліба біля відерця з водою, чим дуже порадували горобців, які позліталися звідусіль.  Але горлиця не покидала гнізда, а пташенята перелітали з гілки на гілку, боячись сідати на землю.
     Під вечір, коли західне сонце осяяло останнім промінням ялину, голубка злетіла з
гнізда. Покружляла над ялиною, над дахом будинку і полетіла геть.
     - Отакої! – розчаровано сказав сусіда Микола Іванович – Залишила гніздо й малят…
На лавочці вже побільшало глядачів. Підійшли жінки з сусіднього будинку. Хлопчаки
перестали галасувати і, задерши голови, спостерігали зацікавлено  за тим, що відбувається.
     - Гляньте, гляньте! – закричав Сашко, показуючи пальцем на телеантену на даху.
Там сиділи голуб і голубка. Вона, дрібно перебираючи лапками, боком наблизилася до
голуба, сердито туркочучи, і кілька разів дзьобнула його в голівку. Пір”ячко на її грудці
настовбурчилося. Голуб знявся й полетів геть.
     -Ну все! Образився… -  коментував Микола Іванович. Всі напружено чекали, чим закінчиться ця історія. Голубка повернулась в гніздо. Пташенята сіли обабіч неї.
     Згодом з”явився голуб, сів на гілля і почав по черзі годувати малят. Він злітав і повертався, пташенята здіймали крильця, пищали, прохаючи їжі. А він годував їх, не забуваючи й про горлицю.
     - Годувальник… - сміючись, сказала баба Настя, - Поки не заставиш, сам не здумає…
     - Аякже! – підхопив Микола Іванович – Все, як у людей....
     Всі засміялися, всім було весело, що так щасливо закінчилася ця пригода.
 


травень – червень, 2009