Рiздвяна нiч

Сріблясті сніжинки падають, падають, прикрашаючи бід-но одягнених хлопчика та дівчинку (братика з сестрою). Вони сиділи на лаві у зимовому дитячому парку, що влітку був для них зачинений, грошей на вхідні квітки бракувало. Різдвяна ніч посміхалася до них зірками та місяцем, і нікому не було діла до малих. Ніхто про них не турбувався і не дбав.
- “Як добре було б покататися на чортовому колесі”, — мрійливо сказала дівчинка.
- “Нічого не вийде, бо нема кому його розкрутити”, — сумно обізвався хлопчик.
- “Все одно пішли, хоч посидимо”.
Взявшись за руки, діти побігли до колеса.
- “Чортове колесо! Чортове колесо! Підійми нас до неба!”
Але чортове колесо лише втомлено рипіло та стогнало.
- “Я спробую його розкрутити”, — маленька ручка щоси-ли вперлася в раму.
І раптом колесо засяяло багатьма яскравими барвами. Ще продовжуючи бурчати воно повільно почало обертатися.
- “Вдалося! Вдалося!” — радісно заплескала в долоні ма-ла.
- “Вдалося”, — зареготав хтось поруч.
Діти почали озиратися навкруги, але нікого не було.
- “Може то Дід Мороз нам допоміг!” — сказав хлопчик.
- “Мабуть, Дід Мороз”, — підтвердила мала.
А колесо продовжувало обертатися.
Нарешті діти опинились нагорі. Яка краса! Все місто сяя-ло святковими огнями.
- “Я хочу полетіти!”, — вигукнула дівчинка і розкинула руки.
Якась сила підхопила її й понесла.
- “Я лечу! Я лечу!” — радість аж перехопила дихання.
- “Я теж лечу!” — пролунало поруч.
Хлопчик ухопив дівчинку за руку і вони полетіли разом. Безмежне щастя охопило дітей. Вони почували себе птахами і сміялися з радості.
Через деякий час вони опинилися перед величезною сріб-лястою ялинкою. На ній замість іграшок сяяли зірки. А поруч було багато святково одягнених дітей, які створили величезне коло і весело співали.
- “Мерщій гайда до нас!”  І коло прийняло їх до себе.
Прекрасні подарунки посипались на дітей. Щастю не було кінця. Подивившись одне на одного, братик з сестрою ахнули. Замість бідного одягу на них виблискувало сріблясте святкове вбрання.
- “Колесо обертається! Колесо обертається!” — помітили інші знедолені діти, які були ще внизу. Вони швидко побігли до колеса і почали на ньому підійматися в небо. Величезне коло приймало усіх бажаючих. Всім вистачало подарунків і тепла.
Нарешті дорослі помітили, що зникають діти. - “Зупиніть колесо! Зупиніть колесо!” — кричав володар міста. - “Як же ми без дітей, вони ж наше майбутнє!”, — схаменулися всі й почали звинувачувати одне одного. Але дарма. Колесо не зупинялось. Воно оберталося доки не зникла остання ображена дитина.
Не повернулися діти!
………………………………………………………………….
І якщо в ясну різдвяну ніч ти подивишся на небо, то спро-буй добре придивитися. І побачиш величезне коло, і сяючу яли-нку із зірок.
Ні, мабуть нічого не побачиш. Бо немає на небі ні кола, ні ялинки, як і немає на світі країни, де були б знедолені та бездо-мні діти. (Якби так було!.)