Пiсня осiннього лiсу

Йду осiннiм лiсом i чую якiсь таємничi звуки навколо. Але раптом їх прервав шелест. Я подивилася навколо – нiкого! Пiшла далi, а шелест, мов звiр чи людина,  йде поряд зi мною. «Що це?» - запитала я сама себе, подивилася пiд ноги. А потiм зрозумiла, що це опале листя мелодiйно шарудiло пiд  моїми ногами. Воно нiби наспiвувало: «Шу-шу-шу, шур-шур-шур», пiднiмаючи тон уверх, а потiм рiзко вниз. I так не хотiлося, щоб ця пiсня затихла. Але я вийшла на галявину, i шепiт перестав мелодiйно наспiвувати. Сiла пiд клен i почала техенько спiвати пiсню осiннього лiсу… Прокинулася, а листя лiта в усi боки, мов навiжене. Не можу нiчого зрозумiти, мабуть, заснула пiд цю нiжну пiсню. Пiднялася й подивилася на лiс, а там, у самiй гущавинi, кольорове листя виробляє такi неймовiрнi трюки! Його пiсня так i вабить у глиб лiсу, де вiдкриваються надзвичайнi таємницi. Довго я ходила по галявинах i хащах, милуючись чарiвною лiсовою пiснею. Прийшла аж увечерi й довго-довго наспiвувала прекраснi мелодiї. Цю прогулянку я нiколи не забуду!