Сергей Жадан Лiлi Марлен. Харьков, 2009

Остання книга Сергія вкотре посилює ризик своєрідної плутанини. На жаль, сплутати модного письменника з чудовим поетом останнім часом дорівнює фатальній помилці сподівань сходу сонця в абсолютно непристосованих до будь-яких претензій такого кшталту умовах полярної ночі. А що книга все-таки складається з віршів, і прозі відведено не надто багато місця, дозволю собі зупинитись саме на них.
Перший, - найменший розділ книги, містить нові вірші Жадана, а саме цикл десять композицій з циклу  “Лесбійки”. На жаль, обставини склались у дивний спосіб, і резонансність нового циклу поета вимірюється не стандартними літературознавчими дефініціями, і навіть не суб'єктивною оцінкою надзвичайної приватності інтонацій поета, закоханого у власних химерних і відчужених від всього на світі персонажів, але інтенсивними заворушеннями, з погромами включно, розгорнутими довкола презентацій текстів, котрі так чи інакше стосуються тематики сексуальних меншин в сучасній українській культурі. А що соціокультурні та наближені до політичних теми не входять до переліку інтересів авторки статті, додам: страшенно шкода, що нових віршів у новій книзі так мало; і добре, що вони, з огляду на кількість написаної Сергієм прози, взагалі є.
Всі інші сторінки “Лілі Марлен”, загальним числом 169, є чимось на зразок антології текстів, з кольорових скелець котрого поступово вирізняється абстрактний жіночий образ, котрий через плетиво віршів виходить з сепії  світлин 10-х років ХХ століття на глевку поверхню нетривкої сучасності. Недосяжна краса Лілі Марлен, сценічного образу, узагальненої мрії, помножена на сірі виблиски часу імені початку наступного століття, набуває звиклих рис, втрачаючи стільки ж, скільки втрачає кольорова фотографія в порівнянні з фотографією чорно-білою, - тобто практично все, перетворюючись натомість на звичайну дівчинку з будь-якого району будь-якого міста будь-якої пострадянської країни.
Чорно-білі світлини Ігоря Нещерети підкреслюють подальший шлях десакралізованого образу, рефлекси якого змушують несподівано входити в образ, набуваючи підкреслено сценічної виразності, пересічних людей, а також краєвиди та предмети з повсякденного оточення фотографа і, ймовірно, автора текстів книги.    
Висновки, - я не знаю, чи взагалі припустиме слово “висновки” стосовно поезії, навіть сучасної, - кожен читач зробить для себе сам. А що в цю книгу вибраного увійшли майже всі ті вірші Жадана, котрі подобались мені найбільше у минулих збірках, жалкувати про те, що ця книга тепер моя, не випадає.

неопубликованный обзор