Голокост i сучаснiсть. Науковий часопис. 2 4 2008,

  Часопис Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. Науковий часопис. Український центр вивчення Голокосту та Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.  1(5) 2009; 
Рівень вивчення історії Холокосту в світі ледь не перевищує загальний обсяг всій інших студій з юдаїки, разом взятих. Ані вивчення єврейських мов та літератур, ні релігійні студії, ні докладні студії єврейської етнографії чи образотворчого мистецтва ніколи не набували масштабів вивчення Холокосту: рівень фінансування, а також кількості задіяних в процесі спеціалістів з історії, філософії, соціології, тощо наближають дослідження найстрашнішого аспекту єврейської історії до абсолютно самостійної наукової дисципліни.
Попри невеликий наклад, а також суто спеціальне призначення часопису для істориків ХХ століття, міжнародна редакційна рада часопису “Голокост і сучасність” сформулювала концепцію видання в якості “вивчення Голкосту та інших геноцидів”. Тому сучасна українська наука, котра наразі піклується про міжнародне визнання Голодомору в якості геноциду українського народу, має можливість ознайомитись з тим, яким чином і в який спосіб відбувається документація історичної трагедії у практиці  інших міжнародних та національних спільнот.
У першому за 2009 рік номері часопису, як і в усіх інших номерах видання, трагічні документальні свідчення очевидців Катастрофи (М. Ракитова. “Две победы моей матери”; А. Гогун, М. Церович, «Воспоминания ветерана Лельчицкой партизанской бригады ГРУ Т. Марковской»; Н. Резниченко, «Прості речення малого страждальця: щоденник Давида Рубіновіча») підпорядковано науковим аспектам Holokaust study's. Одним з найцікавіших проблемних матеріалів номеру є публікація Самвела Азізяна “Галицькі вірмени і Голокост: постановка проблеми”. Практика іспанських маранів, котра рятувала життя та майно іспанських євреїв в 14-15 сторіччі, в контексті Другої Світової набувала не менших масштабів. Щоправда, функції хрещення в ситуації, окресленій у статті, набували ознак переоформлення документів львівських євреїв на користь вірменського походження/віросповідання. З галахічної точки зору подібні дії, спричинені порятунком життя людини, автоматично втрачають властивості гріха, що, проте, ніяк не полегшує складностей у виявленні дійсного походження нащадків родин, врятованих вірменськими священниками під час Катастрофи.
Підсумки під проблематикою, окресленою в другому номері видання, традиційно підводить публікація Анатолія Подольського “Українське суспільство і пам”ять про Холокост: спроба аналізу деяких аспектів”.
***
Часопис Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. Науковий часопис. Український центр вивчення Голокосту та Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.  № 2 (4) 2008.
Кількість видань, присвячених масовому знищенню єврейства під час Другої Світової війни, налічує декілька тисяч позицій. Це мемуари, спогади, літературні ремінісценції, альбоми виставок та вистав, суто статистичні наукові праці, тощо. Емоційний діапазон цих видань обіймає ледь не всі можливі вияви реакцій на деталі Катастрофи, сенс якої дійсно важко осягнути з позицій цивілізованого, політкоректного, попри ряд економічних складностей, комфортного світу Східної Європи початку ХХІ століття. А що подробиці процесу нищення людей через їх належність до певного, незручного сконцентрованій на власних переконаннях фашистський владі, етносу не відрізнялись жодною з форм коректності, то нема нічого дивного в тому, що переважна більшість літератури про Холокост написана гранично експресивно.
На тлі експресії, цілковито природної з огляду на специфіку теми Голокосту, читання наукових досліджень, присвячених діяльності машини масового нищення східноєвропейського єврейства, вирізняється стриманістю, властивою науковим текстам, і послідовністю в спробах об”єктивного ставлення до обраної теми.
Розділи 2 (4) 2008 номеру часопису “Голокост в Україні” структуровано згідно пропорційній зваженості наукових, документальних, аналітичних та освітніх матеріалів. Смисловим і композиційним центром видання в цьому — та, зазначу, інших номерах видання — залишаються тексти Анатолія Подольського. Аналізуючи стан справ з Holokaust study's у Східній Європі загалом та Україні зокрема, він наголошує на необхідності вивчення та популяризації предмету в системі вивчення історії, а також загальної освіти, вказуючи на особливості та недоліки існуючого процесу на тлі відповідних студій за кордоном.
Дійсно, систематизовані спогади про Катастрофу в якості посилення найвідповідальніших граней історичної пам'яті мають сенс насамперед в тих країнах, де Холокост відбувся. Вони переймають функції запобіжника процесам поновлення будь-яких тенденцій, котрі могли б посилити міжрасову ворожнечу, ксенофобію, будь-які інші вияви протистояння між групами людей, що уособлюють розбіжності в релігійних переконаннях.
А що про Голокост йдеться у країні, де відсутні будь-які виразні матеріальні наративи Катастрофи, на зразок музеїв масштабу польского Освєнциму, то провідну роль у переосмисленні та нагадуванні особливостей історичної трагедії перебирає дослідження та викладання історії.    
  Окрім сенсоформуючих публікацій А. Подольського, часопис включає документальні матеріали  (І. Химка. “Достовірність свідчення: реляція Рузі Вагнер..”; Ф. Винокурова. «Сопротивление евреев политике геноцида: Наум Монастырский — узник Житомирского гетто”; А. Круглов, “Истребление одесских евреев”); огляд історичного контексту проблеми (Е. Марушиакова, В. Попов. “Холокост и цыгане. Конструирование новой национальной мифологии”), а також звіти наукових конференцій, присвячених тим чи іншим аспектам дослідження проблеми.   

"Критика", сентябрь-октябрь 2009, с. 10