Анатолiй Подольський. Iсторiя Голокосту в Украiнi

Навчальний посібник для учнів 10-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл України, 2009.

Тема Голокосту заслуговує на вивчення у середніх школах, позаяк іншого методу нагадати про одну з найстрашніших трагедій часів Другої світової війни в Україні фактично не залишилось: меморіали на місці масових розстрілів мало обходять як школярів, так і, чомусь мені здається, більшість сучасних українських істориків, викладачів зокрема.
Саме тому осмисленість існування серії “Українська бібліотека Голокосту” дорівнює призначенню проекта “Українські книжки для виховання толерантності”: і те, і інше, по суті, виконує одну функцію, котру в освіченому суспільстві закладають саме у початкових навчальних закладах, змушуючи підлітків замислитись над речами, особливо важливими в розвиненому поліетнічному суспільстві.
Брошура в 100 сторінок, видана накладом у 3000 примірників, має стандартну форму методичного видання для однієї з факультативних шкільних дисциплін. Книга містить п'ять розділів: це 1) Життя євреїв між двома світовими війнами; 2, 3) Історія Голокосту на теренах України в роки Другої Світової війни 1939-1945 рр (частина 1, частина 2-а); 4) Колаборація та рятування на Україні в добу Голокосту; і 5) Єврейських рух опору на Україні в період Голокосту. Крім того, тексти видано в супроводі глосарію основних термінів з історії Голокосту, хронологічної таблички та списку рекомендованої літератури.
У підручниках рідко йдеться про вишуканість стилю мовлення, котрий вкрай рідко гармонійно поєднується з суто інформативними функціями освітнього видання, тож зосереджуватись на цьому питанні не доводиться; функція факультативних уроків толерантності вимагає в будь-якому випадку живого контакту з дітьми та підлітками, котрі більше звикли до всіх можливих форм “інтерактивних” методів засвоєння інформації, котрі завжди відрізняються від читання, тож основні акценти переконливості однаково випадають на манери викладання вчителів загальноосвітніх шкіл.
Переосмислення історії, - обов'язкова ознака зміни ментальності, котра наразі поступово втрачає функціональні ознаки прикметника “пострадянська”, набуваючи більш прогресивних рис, властивих більш розвиненим країнам. Студії та викладання основ толерантності в школах не сприймаються в якості інноваційної дисципліни в жодній з країн Західної Європи. Здебільшого такі дисципліни базуються на фактах, оброблених відповідно рівню сприйняття сучасних школярів. А що тут складно вигадати щось нове, кандидат історичних наук Анатолій Подольський, котрий, крім всього, входить до складу редакційної ради наукового часопису “Голокост і сучасність: студії в Україні і світі”, а також очолює Український центр вивчення історії Холокосту, принаймні, дійсно знає, як саме слід говорити про толерантність в Україні в такий спосіб, щоб виховання толерантності не залишилось для читачів, або, в даному випадку, слухачів, порожнім звуком.

"Критика", сентябрь-октябрь 2009, с. 16