Давай д станемо до М сяця

- Давай дістанемо до Місяця. Це моя мрія. Я хочу доторкнутись до нього.
- Навіщо це тобі? Всі знають, що до нього не можна просто так дотягнутись. Як ти збираєшся це зробити?
- Ще не знаю. Але в мене є одна ідея, я надіюсь вона спрацює.
Спочатку він хотів дістатись туди на крилах. Йому їх подарувала одна його знайома. Ця дівчина йому дуже подобалась. Правду кажучи, вона щоразу приносила йому нові крила, але вони були настільки міцні, що, навіть, коли вони не бачились крила ще могли його носити попід небесами. Інколи йому здавалось, що ще трохи і він зможе сам досягти Місяця і торкнутись до нього.
- Всеодно не розумію як ти збираєшся це зробити. Мені здається, це одна з нездійсненних мрій.
- Нічого не питай. Просто прийди до мене коли я тобі скажу. Тоді я тобі все покажу і, якщо вдасться, принесу тобі трохи місячного каміння.
- Добре, я зроблю все як ти кажеш. А ти не обманюєш мене?
На запитання він відповів лише теплим люблячим поглядом і легкою посмішкою. Вона теж посміхнулась.
Протягом наступного дня він весь час обмірковував як би це все так зробити. Коли все було обдумано, вони нарешті зустрілись.
- Ти пам’ятаєш, що я тобі обіцяв?
- Так, пам’ятаю. - відповіла вона. 
- Тоді роби все як я тобі буду казати. Спочатку заплющ очі і дай мені свою руку.
Він помічав усе. І те як на її невинних рисах обличчя з’явився легкий подив, і те як вона, злегка ворухнувши плечем, все-таки виконала його прохання. Він помітив як куточки її тоненьких губ потихеньку поповзли вгору сформувавши легку дитячу посмішку повну очікування справжніх чудес від навколишньої дійсності. Коли її тепла і трохи бліда рука опинилась у його долонях
- Уяви, що ми знаходимось на засніжених просторах. Десь на Південному полюсі. Бачиш оті гори вдалині?
- Ні, поки що я нічого не бачу.
- Ну он же вони. Трохи правіше від нас. Бачиш? З того боку, мабуть, справжня хурделиця. Бачиш як із-за тих схилів виривається вітер і несе сюди невеликі хмари снігу? А зліва, де закінчуються гори, починається велика долина. Бачиш як звідти яскраво світить сонце що аж боляче дивитись? Здається, ніби воно нам посміхається проходячи крізь сніг своїми променями. Ти бачиш це сонце?
- О так, тепер я починаю бачити. А нас не засипле цим снігом, бо мама сердиться коли я приходжу з вулиці з промоклими ногами?
- Ні, не переживай. Ми в спеціальному прозорому шарі, створеному спеціально для таких подорожей.
- А що ми будемо тут робити? Тут можна гуляти де завгодно? Що ще цікавого можна побачити на Південному полюсі? Мені б хотілось побачити пінгвінів.
- А ти хіба їх досі не помічаєш? Ми ж стоїмо з тобою прямо на узбережжі. Ось вони всі поряд з нами. Дивись як он той дивиться за нами.
Навколо них була ціла зграя з двадцяти або і більше різних пінгвінів. Всі вони займались хто чим. В центрі зграї було багато щойно вилізлих з яєць малюків. Вони постійно бігали один за одним при цьому якось незграбно ворушили своїми ластами для рівноваги неначе пропелерами.
Один з них, ще зовсім крихітний, зацікавився кулею з двома, як він думав, пінгвінами з іншої зграї всередині. Він перехитуючись зліва направо трохи підійшов до кулі і став оглядати її. «Пінгвінам», що були всередині було добре видно малюка і те, як він щоразу похитувався від сильного  пориву вітру. Та пінгвін не впав. Він ще трохи подивися на їх кулю і так само невпевнено побрів до своїх батьків.
- Це просто прекрасно,- дивувалась вона. – Я ще ніколи не бачила такої краси.
- Тепер ти зможеш приходити сюди коли завгодно.
- А ти часто тут буваєш.
- Так, взагалі я можу заплющити очі і вмить опинитись у потрібному мені місці. Ну все нам час повертатись.
Коли вона відкрила очі, то ще трохи відчувала присутність усіх тих створінь, які щойно оточували їх.
- Дякую тобі за прекрасну подорож. Можна я завтра прийду і ми відправимось іще кудись?
- Добре.  Я залюбки складу тобі компанію. Перш ніж ти підеш, я хотів би тобі дещо подарувати.
Він дав їй маленьку прозору кульку, із сніжинкою всередині.
- Ця сніжинка з Південного полюсу. Вона ніколи не розтане і буде зажди нагадувати тобі про нашу першу подорож.
Перед тим як піти вона міцно стиснула його в своїх обіймах і ще раз прошепотіла слова подяки.
Коли вони зустрілись наступного разу, він подарував їй маленький шматочок місячного каміння.


Твір написаний без всіляких попередніх редакцій. Чекаю на ваші відгуки з нетерпінням.