Тайна космического пришельца

украинский язык

Затяті тернопільські рибалки під ритуальну чарку залюбки  розповідають, що іноді,  у нічному ставі, в його чорних глибинах блукає яскраве світло….
Що це може бути? Невідоме чудисько, водолаз або таємний підводний човен?
                ***         
Цьогорічною квітневою днинкою Володимир, мешканець мікрорайону Кутківці,   поволі порався на подвір’ї  власного будинку, як раптово почув хльосткий удар, що пролунав у саду.  Сусідські пси, розтягуючи ланцюги, підняли оскаженілий гавкіт. Потягнуло паленою деревиною… Господар жваво спрямував  з'ясувати що сталося...
 Понад  розкидистим старим горіхом струмував димок, а у верхній його частині, серед  обпаленої кори, глибоко проникнувши в  розгалуження стовбура, стирчав невеличкий чорний  предмет..
 «Так це ж метеорит!» - здогадався він. Підставивши дробину, спробував  витягнути його  з дерева  - марна справа. Пиляти ветерана було шкода, тому було вирішено «поки  залишити - все як є».
Наступним ранком він прокинувся під враженням незвичайного сну: яскраво і виразно йому привиділися невідомі дивовижні планети, сузір'я, величезні палаючі зірки..
  Побачене настільки захопило, що Володимир, досвідчений  художник , почав робити його замальовки, занурився в книжки, інтернет, придбав  зоряний атлас.
Його навіть не здівувало, коли зроблені  малюнки виявилися ілюстраціями до прочитаного.
Нещодавно, у минулу  осінню неділю, Володимир разом з друзями визначав власний ювілей, накривши святковий  стіл під старим горіхом. Слухаючи під чарку про кумедний випадок, що стався на Івачівському ставі, коли мисливці, стріляючи качок, влучили в  водолаза, він  звернув увагу, що дерево погойдується в такт  музиці, що тихо линула поруч з магнітоли. Це підтвердив експеримент наступного дня: дерево дійсно  реагувало на ритмічні  музичні фрагменти, чітко відзначаючи змінні ритми. Він торкнувся рукою стовбура - незвично теплий. Від дотику зробилося якось радісно і легко, трохи запаморочилась голова…
Роздумуючи, він підняв пару горішків  і машинально стиснув їх у долонях. Пролунав звук, схожий на писк миші, але шкаралупа не піддалася. Молоток  довершив задумане. З розколу потекла  прозора рідина, а саме ядро, подібне до людського мозку, було обгорнуто тонкою блискучою жовтою плівкою - буцімто фольгою. Акуратно знявши її пінцетом і передчуваючи неймовірне, Володимир поспішив до знайомого ювеліра. Здогадка підтвердилася – плівка була золотою!
 Швидко повернувшись додому він витягнув  мішок з горіхами на подвір’я і висипав  їх на траву. Друга молотобійна  спроба викликала в нього легкий переляк: горіх  пронизливо пискнув, а всі інші миттєво розкотилися по двору.
«Що за чортивня?» - вигукнув художник і кинувся їх збирати, але марно.
Акуратно видовбавши застряглий  метеорит  з  дерева, Володимир зі всією обережністю сапера заніс його в майстерню і поставив  на шафу.
 Проте, космічний прибулець почав якось дивно впливати на нього. Думки плуталися, здавалося, що хтось чужий втрутився у свідомість й  владно диктує свою волю. Камінь притягував до себе, від нього розповсюджувалися теплі райдужні хвилі.
Володимир пригадав, як колись узбеки, з якими він служив в війську, розповідали про святиню мусульман – священний камінь Кааба, який впав з неба і був чудотворним…
 Раптом він відчув слабкість.   Невідома  потужна сила кинула його на коліна. Торкнувшись чолом підлоги та поволі втрачаючи свідомість, Володимир поплив у переливах різнобарвних галюцинацій:               
«Він мчався у чорному, безмежному океані космосу, назустріч велетенській зірці, що стрімко наближалася . Його тіло -  маленька частинка живої матерії, оточена кам'яне-залізним панциром. Він – вічний блукач у Всесвіті, місія часу, якому підкоряється  навколишній простір. Вся  історія минулого земного життя з її турботами та проблемами, радістю і горем,  любов'ю та ненавистю,  владою і рабством,  здавалися  нервовим імпульсом  мізерного електричного розряду.  Лише неосяжний Космос - великий батько Всесвіт - є сенсом всього існуючого.»
Він прокинувся із забуття пізно вночі. У дворі, гримівши ланцюгом,  вив голодний пес. Хитаючись, він вийшов в наповнений місячним сяйвом двір. Поглянувши на сліпучий повний Місяць, на  міріади  зірок, кетягами блискаючих в чорному небі, художник  відчув невимовний жах безвихіддя й  порожнечі.
 Тваринний жах злочинця перед всесвітньою совістю, коли небо судить за неправедне, легковажне життя,  за нескінченну тілесну жаду, охопив кожну клітинку його тремтячого тіла
-Ні!... Ніколи! - вигукнув він, відчуваючи, що раптово помре. Рятівна лють бажання жити, розпалила застиглу  кров.
Художник увірвався в майстерню, підхопив злощасну каменюку та кинувся геть від хати. На одному диханні опинившись біля нічного паркового ставу, не витираючи кров з розітнутого гілками  обличчя, він просторо розмахнувся і зашпурнув непроханого небесного гостя далеко у воду…


       Наступного ранку,  він позичив  у сусіда  мотопилку, якої рішуче  зарізав старий горіх.
«Не створи собі кумира! - вимовив він злорадно, стоячи над розпиляним дерев’яним дідуганом - Мы ще поживемо, життя без гріха не буває!».
                ***
Нещодавно Володимир приїхав з-за кордону.  Веселий, значно помолоділий, упевнений в собі чолов’яга..
Його акварелі в Європі якось відразу знайшли своїх шанувальників. Ось і виставку свою першу там організував. Незвичайний стиль -  космічна тематика  зробили його популярним.
Але щось змінилося в ньому: приваблива усмішка, а в очах - глибока скорбота.
Ранні рибалки, поспішаючи к підгодованим  місцям із здивуванням споглядали на людину, яка  годинами нерухомо сиділа на березі сонного ставу.
«Певно – якийсь поет - а може йог», - мигцем відзначали вони,  передчуваючи  апогей риболовного азарту, моменту «клює!»