Тернопольская золотая лихорадка

               
(украинский язык  с элементами галицкого, старого диалекта)


Тернопільська золота лихоманка
             За мотивами  старовинних оповідань

Отож, не дарма  люди кажуть, що золотий вік у Галичині  вже
 був колись …
Мешкали за Австро-Угорщину у Скалаті два німця – колоністи брати Штукси. Жили не бідували, бо був в них прибутковий бізнес – електрика. Поставили вони в містечку першу електричну машину, протягнули дроти до всіх бажаючих. Як ся стемніє – пани модні люстерко вмикають, а брати грошики рахують.

Отже, будували вони у селі Остап’є власний паровий млин. Коли збирали  двигун, забракувало міді до чогось там..
.Тоді й вирушив один з них у Тернопіль.
 Завітав до знайомого лихваря Мехеля, що мешкав коло синагоги.Той заздоровив майстра, запросив до хати. За  питаннях про родину, ціни  та погоду  перейшли до потреби гостя.
- Мені  конче треба пане, жовтої міді - каже гість - або червоної бронзи
 на те - на се…
Розчарований лихвар у такому замовленні відправив його до складу самому вибрати що потреб.
Вийшов Штукс на двір, дивиться – а там хлопський віз. На возі великий кавалок металу сі жовтіє... Цікавий Штукс узяв ножа та й дряпнув на залізці…
Отут  йому й шмець підперло духа! «То це ж …золото!»  Але ся стримав, питає хлопа: «Що за це просиш?
Той не роздумуючи довго і з надією:
 -З вас пане, шість ринських.
 Але, забачив що купець  ся вагає, почав бубоніти, що робота була не шпацер, що копав був цей кавалок з відхожого місця , що привіз його аж з  самого Чорткова…
Штука на те: «Згода»!

Але у той час Мехель через вікно побачив, що на подвір’ї йде торг і вийшов сам подивитися за товар.
Тільки но глипнув на фіру – аж кров вдарила в пику!
- Пане майстер!  Я вас мав за порядного купця, - каже до Штукса - запросив до складу, а ви переймаєте мій ґешефт...

Штукс зрозумів, що лихвар забачив скарб та відповідає: «Пане Мехель, я купляю те, що хочу й в кого хочу... Адже ви ж не купили товар в цього пана, тому я маю право.»
Завчалася жвава суперечка, та перебійний торг.
Коли ціна перевалила за тисячу ринських, фірман мало не зомлів.
 А гендляре вже перескочили за двадцять тисяч. Почали гупати один одного у груді та підносити раз по раз руки, призначаючи ціну аж у сотнях тисяч. Бо ішлося за скарб, якого ще не бачила Галичина. Ця бриля золота навіть на вигляд важила замалим сорок фунтів….
Як це все зачув бідний хлопака, то втік з возу та крикнув жандарма: "Гей! Бо пани нагло збожеволіли!"
Жандарм глипнув за браму, що йдеться свара із бійкою, свиснув на другого бляхаря. Взявши за свідка фірмана, ледве втихомирили когутів..
Як багнетом цюркнув жандарм по ковалку, то очі йому  вилізли. Раптом почав кричати та плакати, затуляти фіру від всіх: «Моє…моє!»
От тоді й ся розпочала звальна бійка...
Застрашений фірман знов втік й привів цілу гурму жандармів. Всіх пов’язали, накрили опадком блискучий ковалок, конвоєм ся дістали на поліцію.
Скандальна звістка мигцем завідомила місто. До арешту ся збігли збуджені городяни – усе їм цікаво.
У  криміналі фірман ся зізнав, що дістав  золото з вигрібної ями, коли арбайт-штуцерів  панську вбиральню у Чортківському замку.
А що ж і пани Штукс та Мехель?
Ознані свідки кажуть, що Мехель незабаром ся повішав , а   
 Штукс  - ся спив й тихо збожеволів…