Семиугольник. Четвёртый раунд

Секретная   база  стройбата  СССР
в лесах Подмосковья. Декабрь1970г.



В среду  после ужина наступил час отдыха  перед отбоем.
Вернувшись строем из столовой, четвёртая рота отдыхала.

Большая часть джигитов смотрела телевизор. Старики- интеллектуалы вроде Урманджона
Мусарова и Пишты Патаи играли в шахматы, а ешё с десяток бойцов наблюдали за их игрой (хотя наблюдавшие вряд ли понимали, что происходит на доске).

Голые по пояс салаги с остервенением мыли полы, стены и потолки  в туалете и душевой.

Внезапно командир третьего взвода старик-сержант Василь Веретко через дневального приказал личному составу взвода построиться в своём кубрике.

Через три минуты взвод стоял в одну шеренгу в проходе вдоль стены, а Василь в ушитой под самые «не могу» сержантской форме, кривоногий и жилистый, при фуражке вышел из каптёрки ко взводу и сказал речь:

-«Наш земляк, сержант Кость Лавровский, что служит в штабе полка, прислал мне сказать - завтра утром из Москвы приезжает инспекторская группа во главе с полковником интендантской службы, на предмет проверки матчасти и хозяйства батальона.

И вроде есть инструкция, что по результатам проверки лучшие подразделения будут поощряться отпусками и увольнительными в город, а худшие - наоборот, будут их лишены на полгода!

Так я посмотрел, как выглядит кубрик нашего взвода - это же ужас!  Только в нашем взводе все одеяла на кроватях разного цвета - тут тебе и синие, и красные в клеточку, и серые… Черт-те что! Ума не приложу - как такая ***ня получилась?

Вот прийдёт инспекция, поставят нашему взводу «неуд» - и прощай увольнительные в город на полгода!

Поэтому вечером я принял решение - сегодня ночью после отбоя, конкретно - в 12 ночи (когда дежурные офицеры как всегда уйдут в пятиэтажный корпус, в штаб полка играть  в преферанс) – мы нападём на казарму хозроты и отнимем у них одноцветные новые синие одеяла, а взамен им подбросим наши.

Предлагаю добровольцам, согласным вместе со мной пойти на "дело", сделать шаг вперёд.
Вперёд сделали шаг человек 20 из 30-ти, и в числе их - новобранец Барбос, зачисленный в роту только на прошлой неделе.

Веретко прошел вдоль взвода, выстроенного вдоль стены, остановился возле Барбоса и сказал:
 - «А ты чего вперёд вылез, салага? Тебе ещё рано ходить «на дело»! Если нас «заметут» – мы, старые кобели, как-нибудь  отбрешемся, а тебе вообще конец прийдёт. Сгинешь на гауптвахте! Ану ступай назад!»

-«Нет!» сказал Барбос, «я хочу вместе со стариками идти - когда ещё случай будет?»

-«Я тебе серьёзно говорю - ступай назад! Посмотри на себя - ты заморыш, похож на гандон!»
   Барбос тупо стоял на месте, поджилки тряслись.
- «*** с тобой! Только потом не жалуйся!» махнул рукой Веретко и продолжал:

- «Слушайте все и запоминайте! Нам надо будет их так на гоп-стоп взять, чтоб они от      страха начали в окна прыгать!

Первыми в кубрик тихо врываются Ярослав Турчак и Сойма,
прыгают на дневального и вырубают его.

Следом врывается первая десятка во главе со мной, у нас будут в руках никелированные трубки, снятые  кроватей, которыми трубками и ещё пряжками ремней мы будем их ещё сонными «мочить», чтобы они спросонья, в одних кальсонах спасались бегством! Загоним их в душевую и в каптёрку и там закроем.

За нами следом врывается следующая пятёрка, срывает со всех кроватей новые синие одеяла, набивает их в мешки и с мешками сразу убегает.

Последними входят трое джигитов с мешками, где наши старые одеяла, бросают их прямо на пол, после чего вся группа организованно отходит.

Отступайте без паники - я с грузчиками буду уходить последним и прикрою отход. Всё ясно?».


Потом Веретко разбил бойцов на десятки и пятёрки, сказал, кто чем должен вооружиться, и разъяснил остальные детали.

Чтобы нападающих бойцов враги потом не узнали в лицо и не «сдали» начальству - на головы приказано было одеть форменные шапки задом - наперёд, отпоров лезвием ободок шапки от ее верха таким образом, чтобы образовалась широкая щель для глаз.

Когда такая шапка одета на голове - видны только глаза, а вся голова и лицо бойца надёжно защищены от возможных ударов палками, металлическими трубами и другими предметами.

Барбоса сержант определил в состав той пятёрки, которая должна будет , пока идёт драка, собрать с кроватей одеяла и с ними как можно быстрее исчезнуть из чужой казармы.


ххх
Начало операции по нападению на хозроту и захвату одеял прошло успешно - сонные водители, повара и канцеляристы  почти не сопротивлялись. Надавав им крепких тумаков для острастки, старики  быстро загнали их, как скот, в каптёрку, где хранилась парадная форма и закрыли дверь снаружи на швабру.

Когда Барбос в составе второй волны нападавших вбежал в кубрик хозроты - всё уже было кончено, и «группа захвата» стала с лихорадочной скоростью срывать одеяла с кроватей и набивать добычу в мешки.

Далее события развивались быстро и по очень распространённому сценарию – «человек предполагает, а Бог располагает».
Главный стратег - сержант Веретко, планируя операцию по захвату  и успешно загнав солдат хозроты в каптёрку -забыл о том, что во всех помещениях такого назначения согласно требованиям безопасности был установлен телефон.

Коварные повара, сначала не совсем проснувшись после внезапного нападения, быстро пришли в себя. Закрывшись изнутри на засов и позвонив по телефону в комендатуру, они вызвали подмогу. Дежурный прапорщик комендатуры тотчас вызвал по рации все патрули на территории и приказал им срочно собраться к казарме хозроты и силой подавить беспорядки.

Когда на лестнице, ведущей в кубрик хозроты, внезапно загрохотали кованые сапоги здоровяков из комендантского взвода, вооруженных  резиновыми дубинками, Веретко со своими стариками забаррикадировал изнутри вход в кубрик металлическими койками и тумбочками, занял круговую  оборону и скомандовал ефрейтору Семенею, плотнику буряту Туганову и Барбосу -  взять мешки с одеялами,  прыгать из окна второго этажа в снег и бежать с добычей в роту.
 
Туганов,  Барбос  и Семеней открыли настежь окна, выбросили мешки в снег со второго этажа  и следом выпрыгнули сами. Пышные сугробы свежего снега под окнами сыграли с ними злую шутку. Только бурят Туганов, выпрыгнув в окно, благополучно приземлился на ветви роскошной ели и взвалив  на плечи свой мешок, бегом скрылся за углом казармы.

Маменькин  сынок Барбос прыгал с такой высоты впервые в жизни. Не имея опыта, он недостаточно сильно оттолкнулся от подоконника и  упал слишком близко от здания  в большой сугроб,  под которым оказался скрытый под снегом деревянный телеграфный столб, лежавший плашмя вдоль клумбы.

От сильного удара грудью о бревно у него в глазах потемнело и дыхание на минуту вообще пресеклось. Однако несмотря на сильнейшую жгучую боль в переломанных рёбрах он нашел в себе силы подняться и на четвереньках пополз в темноте вдоль казармы по глубокому снегу,  волоча за собой мешок с добычей.

Ловкий худощавый ефрейтор Семеней прыжок тоже не  рассчитал, но  наоборот - прыгнул слишком далеко. Перелетев через росшие перед окнами ёлочки, он упал грудью прямо на кованую  металлическую  ограду и повис, пронзённый насквозь сразу несколькими остриями. Одно из ржавых  кованых  копий ограды пронзило его сердце, и боец, дёрнувшись несколько  раз как жук на булавке  -  умер на месте.

Патрульный взвод комендантской роты, весь занятый дракой с наглыми стариками сержанта Веретко - не заметил беглецов, которые благополучно добрались до родной казармы и спрятали мешки с добычей в каптёрке.  Бурят Туганов, заметив висящего на ограде бездыханного Семенея, тем не менее хладнокровно вернулся и прихватив мешок мёртвого товарища, скрылся в темноте и приволок  добычу  в роту.

Барбос несколько минут вообще не мог дышать от жгучей боли в левом боку, и с открытым ртом был похож на рыбу, вытащенную из воды.  Скрываясь в темноте,  вдоль здания гарнизонной столовой он пробрался в казарму своей роты, сдал добычу каптёрщику Алику Бариеву, разделся и лёг в постель, замаскировавшись под невинного спящего новобранца.

Хитрый Туганов также улёгся на свою койку в соседнем кубрике и укрывшись с головой одеялом, притворился спящим среди других джигитов, которые не ходили «на дело». В казарме наступила мёртвая тишина, но никто не спал, прислушиваясь к малейшим звукам побоища, долетавшим через открытые форточки.

Итоги сражения были таковы: со стороны хозроты особенно не пострадал никто, кроме повара Муминова, которого нападавшие сгоряча так ударили по голове металлической трубой, что он перестал понимать человеческую речь и весь день бродил по территории военгородка как невменяемый, не реагируя даже на офицеров. Сколько ни орал на него старшина Гуменюк – Муминов так и не очнулся от своей спячки. В результате повара  на всякий случай запрятали в лазарет, где он по целым дням молча сидел в палате, глядя в одну точку.

Со стороны нападавшей четвёртой роты ефрейтор Семеней погиб, несколько стариков получили серьёзные травмы в драке. Отморозки из комендантского взвода гранёным железным ломом выломали дверь, ворвались в кубрик и крепко намяли им бока, а младшему сержанту Сойме ударом дубины сломали обе руки.

Самому сержанту Веретко кастетом отщербили половину переднего верхнего  зуба, так что вся верхняя губа у него распухла, а в разговоре он теперь шепелявил. Барбос получил в награду перелом четырёх рёбер слева, как раз напротив сердца и тайно страдал от жгучей боли, время от времени сплёвывая при кашле сгустки крови.

Вызванный по тревоге замполит батальона майор Цур примчался на место событий уже после того, как комендатура навела относительный порядок. Когда майор, щеголяя гвардейской выправкой и начищенными сапогами на тонких ножках зашел в кубрик хозроты - побитые старики уже стояли лицом к стене вдоль коридора, а помещение напоминало улицы Хиросимы после взрыва атомной бомбы.

Приказав бойцам комендатуры выйти из кубрика, майор велел Веретко построить своё воинство, прошелся вдоль строя, а затем стал перед ним и долго разглядывал их побитые лица.
-«Ну что, самцы? Доигрались?» произнёс майор своим лёгким лирическим тенором, тембр которого не вполне вязался с трагизмом ситуации.


ххх
Благодаря участию в ночном налёте на хозроту салага Барбос мгновенно вошел в авторитет в батальоне, приобретя славу отчаянного бойца, и отношение к нему со стороны более старших сослуживцев стало совсем другим. Зелёная молодёжь смотрела на него снизу вверх и тихо сгорала от зависти. Но слава не облегчала его физическик страдания - при малейшей нагрузке, а особенно при строевом шаге он не мог ни охнуть, ни вздохнуть от боли.

Так Барбос молча страдал три дня, после чего поздно вечером не вытерпел и пошел в санчасть к дежурному фельдшеру – младшему сержанту Штефану Марусяку, который во всём батальоне слыл человеком добрым, чтобы просить помощи.
Задрав китель и показав фельдшеру левый бок, представляющий собой сплошной светло - синий кровоподтёк, Барбос взмолился: - « Штефан, помоги!»

Осмотрев бок Барбоса, Марусяк даже не стал спрашивать, в чём дело - он понял всё.
Взяв в руку большой ватный тампон, Штефан обильно намочил его йодом из большой бутылки коричневого стекла, со вздохом смазал Барбосу весь левый бок и сказал: - «Одевайся и иди! Тебе скоро станет лучше!»

Как только Барбос вышел из кабинета, добрый фельдшер тотчас направился к своему зловещему шефу - капитану медицинской службы Гуменюку и доложил о визите Барбоса и его серьёзной травме. Капитан тотчас же набрал номер телефона замполита майора Цура и доложил о выявленном им лично ещё одном участнике недавнего мятежа и о его серьёзной травме, которую лучше было бы не лечить, а избавиться от этого солдата как можно быстрее.

Поблагодарив Гуменюка за своевременную информацию, замполит мгновенно принял меры и приказал включить травмированного Барбоса в состав сводной маршевой роты, которая  завтра ночью отправляется на Украину, на строительство военного завода.
Пусть его там и лечат!

Вернувшись из санчасти в казарму, Барбос в темноте прошел в свой кубрик, тихо разделся и лёг на спину на койку. Несмотря на не прекращающуюся ни на минуту жгучую боль в левом боку, он почти сразу уснул от усталости - как бы провалился в глубокую чёрную яму.
Но проспать до утра ему не удалось - в три часа ночи кто-то грубо потряс его за плечо.

Открыв глаза, Барбос в одних трусах сел на койке и в полутьме увидел стоящих перед его кроватью дневального - бухарца Антона, а рядом с ним – незнакомого рослого сержанта. Сержант этот, судя по красной повязке на рукаве и щегольской фуражке - был из комендантского взвода.
-«Встать и следовать  за мной!» - приказал шепотом сержант, а чтобы Барбос лучше его понял - заехал ему носком сапога по косточке левой ноги.

Барбос вскочил и преодолевая боль в боку, стал быстро одеваться. Пройдя вслед за сержантом по коридору в ярко освещённую каптёрку, он с удивлением увидел там ротного  кота - каптёрщика Алика Бариева, который как раз снимал с вешалок парадную форму Барбоса и его новую шинель, чтобы засунуть всё это в большой холщовый мешок. Там же сидел, развалясь в кресле, и лейтенант Сурков, который как раз был дежурным по батальону.
Посмотрев на Барбоса своим обычным зверским взглядом исподлобья, лейтенант процедил сквозь зубы:

-«Рядовой Барбос! Смирно! Согласно приказу Командира Корпуса военных строителей об обмене кадрами между батальонами, вы направляетесь к новому месту службы. Забирайте свои вещи и следуйте за сержантом Грефом.   Вам ясно?»
-«Так точно!» - вякнул Барбос, козырнул лейтенанту и схватив мешок со своими пожитками, побежал вниз по лестнице вслед за сержантом. Он так хотел спать, что отнёсся к этой новости почти равнодушно.

Они пересекли обширный плац и через неприметную стальную дверь в цоколе спустились в бомбоубежище, которое располагалось под пятиэтажным штабным корпусом.
Спустившись по лестнице и подойдя к двери бомбоубежища, расположенного глубоко под землёй, сержант постучал в неё подкованным каблуком. Часовой с автоматом открыл им тяжелую дверь бомбоубежища изнутри, и они вошли. Войдя, Барбос сразу зажмурился от яркого света и неожиданного многолюдства – начиная от самого порога и кончая самыми дальними углами огромный, низкий, душный зал бомбоубежища был заполнен солдатами, которые в полном порядке тихо сидели рядами и дремали на своих больших холщовых мешках с пожитками.

Сержант Греф сдал Барбоса и его документы другому, дежурному сержанту и не прощаясь ушел, грохнув тяжелой стальной дверью.
-«Найди себе место, сядь и спи!» - сказал дежурный и сел в углу пить чай из большого алюминиевого чайника.

Барбос огляделся вокруг. Большой, душный, ярко освещённый зал бомбоубежища был заполнен спящими солдатами до отказа. Там было не менее четырёхсот человек.
–«Как и когда они здесь очутились? Вроде бы я сегодня весь день был на территории военгородка - и никаких машин с солдатами во двор не заезжало. На то она и называется – военная тайна!» - вяло удивился Барбос, положил на пол свой мешок, сел на него и сидя заснул.

ххх
Через два месяца, устроившись на новом месте службы, Барбос из Держинска написал письмо любимому командиру - взводному Василю Веретко, а тот в ответном  письме рассказал, что всё у них закончилось хорошо:
 - "Командир батальона подполковник Бородатов покричал - покричал, потопал ногами - да так и спустил всё дело на тормозах, чтобы не выносить сор из избы. Правильный оказался мужик!

Комиссия из Москвы прошла успешно, взводу за отличный порядок в кубрике поставили оценку «отлично»! А всё благодаря новым, красивым синим одеялам! Если бы не они – не видать бы нам такой высокой оценки!

Слава богу - смерть ефрейтора Семенея медицинский капитан Гуменюк в санчасти оформил, как вроде бы от простуды. Будто бы Семеней простудился, легкомысленно выскочив на мороз из бани в одних трусах, схватил воспаление лёгких и в три дня умер. Так его родителям в Харьков и написали.
А наш земляк сержант Кость Лавровский, что служит в штабе, говорит, будто в письмо родителям ещё и красивую похвальную грамоту с печатью вложили - благодарили их, что воспитали для Родины такого сына…

Представляешь, а этот чурка - повар Муминов - оказался такой хитрожопый! Как начал симулировать тихое помешательство после того, как получил от нас трубой по голове – так упёрся и стоял на своём!
Просидел, хитрый симулянт, полтора месяца в санчасти и всё это время делал вид, что после удара по голове он по-русски не понимает! Что ему врачи не делали – а он ни в какую!   И что ты думаешь? Таки добился своего – комиссовали! Отправили его уже на родину в прошлую пятницу.

А уволнительными, которые нам обещали за отличный порядок – я, к сожалению, так и не воспользуюсь - потому что послезавтра я уже точно ухожу в дембель и уезжаю на родину! Сначала заеду в Москву на денёк, схожу в мавзолей, сфотографируюсь возле кремля в новой парадке - а оттуда через Киев рвану скорым поездом до Львова. А уже от Львова автобусом до нашего села - всего часа три.

А ты, как закончишь службу - года через два обязательно приезжай к  нам в Карпаты! Я тебя за неделю научу прыгать на лыжах с трамплина не хуже мастера спорта – ведь трамплин в нашем селе самый высокий в Европе!
Как приедешь в село на автобусе – так трамплин видно прямо с автостанции, а мой дом под зелёной крышей найти очень просто – он стоит вторым на улице, что рядом с трамплином! Приезжай обязательно! Вот погуляем!"


продолжение следует






АВТОРСКИЙ ПЕРЕВОД
Секретна  база  будбату  СРСР
в лісах Підмосков'я. Грудень1970г.



У середу після вечері настав час відпочинку перед відбоєм.
Повернувшись строєм з їдальні, четверта рота відпочивала.

Більша частина джигітів дивилася телевізор. Старики-інтелектуали на кшталт Урманджона
Мусарова і Пішти Патаї грали в шахи, а ще з десяток бійців спостерігали за їхньою грою (хоча спостерігачі навряд чи розуміли, що відбувається на дошці).

Голі по пояс салаги з несамовитістю мили підлогу, стіни і стелі в туалеті і душовій.

Раптово командир третього взводу старий-сержант Василь Веретко через днювального наказав особовому складу взводу вишикуватися в своєму кубрику.

Через три хвилини взвод вишикувався в одну шеренгу в проході уздовж стіни, а Василь у ушітій під самі «не можу» сержантській формі, кривоногий і жилавий, при кашкеті вийшов з каптьорки до взводу і сказав промову:

- «Наш земляк, сержант Кость Лавровський, що служить в штабі полку, прислав мені сказати - завтра вранці з Москви приїжджає інспекторська група на чолі з полковником інтендантської служби, на предмет перевірки матчастини і господарства батальйону.

І начебто є інструкція, що за результатами перевірки найкращі підрозділи будуть заохочуватися відпустками на батьківщину і звільненнями у місто, а гірші - навпаки, будуть їх позбавлені на півроку!

Так я подивився, як виглядає кубрик нашого взводу - це ж жах! Тільки в нашому взводі всі ковдри на ліжках різного кольору - тут тобі і сині, і червоні в клітинку, і сірі ... Чорт зна що! Не розумію - як така ***ня вийшла?

Ось приїде інспекція, поставлять нашому взводу «незадовільно» - і прощай звільнювальні в місто на півроку!

Тому я щойно прийняв рішення - сьогодні вночі після відбою, конкретно - в 12 ночі (коли чергові офіцери як завжди підуть у п'ятиповерховий корпус, в штаб полку грати в преферанс) - ми нападемо на казарму господарської роти і віднімемо у них одноколірні нові сині ковдри, а натомість їм підкинемо наші, старі.

Пропоную добровольцям, згодним разом зі мною піти на "справу", зробити крок вперед.
Вперед зробили крок чоловік 20 з 30-ти, і в числі їх - новобранець Барбос, зарахований до роту тільки минулого тижня.

Веретко пройшов уздовж взводу, що вишикувався  уздовж стіни, зупинився біля Барбоса і сказав:
 - «А ти чого вперед виліз, салага? Тобі ще рано ходити «на справу»! Якщо нас «заметуть» - ми, старі кобелі, як-небудь відбрешемося, а тобі взагалі кінець прийде. Згинешь на гауптвахті! Ану йди назад! »

- «Ні!» - сказав Барбос, «я хочу разом з "дідами" йти - коли ще такий випадок буде?»

- «Я тобі серйозно кажу - іди, вернися! Подивися на себе - ти замориш, схожий на гандон! »
   Барбос тупо стояв на місці, поджілкі трусилися.
- «*** з тобою! Тільки дивись, щоб  потім не скаржився! »  - махнув рукою Веретко і продовжував:

- «Слухайте всі і запам'ятовуйте! Нам треба буде їх так на "гоп-стоп" взяти, щоб вони від страху почали вистрибувати  з вікон!

Першими в кубрик тихо вриваються Ярослав Турчак і Сойма,
стрибають на днювального і «вирубують» його.

Слідом вривається перша десятка на чолі зі мною, в нас будуть у руках нікельовані трубки, зняті ліжок. Цими трубками і ще пряжками ременів ми будемо їх ще сонними «мочити», щоб вони спросоння, в самих кальсонах рятувалися втечею! Заженемо їх у душову й до каптьорки і там закриємо.

За нами слідом уривається наступна п'ятірка, зриває з усіх ліжок нові сині ковдри, набиває ними мішки і з мішками відразу тікає.

Останніми входять троє джигітів з мішками, де наші старі ковдри, кидають їх прямо на підлогу, після чого вся група організовано відходить.

Відступайте без паніки - я з вантажниками буду йти останнім і прикрию відхід. Все ясно? ».


Потім Веретко розбив бійців на десятки і п'ятірки, сказав, хто чим повинен озброїтися, і роз'яснив інші деталі.

Щоб бійців -нападників вороги не пізнали в обличчя і потім не «здали» начальству - на голови наказано було одягнути формені шапки задом - наперед, відрізавши лезом бритви ободок шапки від її верху таким чином, щоб утворилася широка щілину для очей.

Коли така шапка одягнена на голові - видно тільки очі, а вся голова і обличчя бійця надійно захищені від можливих ударів палицями, металевими трубами та іншими предметами.

Барбоса сержант призначив до складу тієї п'ятірки, яка повинна буде, поки йде бійка, зібрати з ліжок ковдри і з ними якомога швидше зникнути з чужої казарми.


ххх
Початок операції по нападу на госпроту та захопленню ковдр пройшов успішно - сонні водії, кухарі та канцеляристи майже не чинили опору. Надававши їм міцних стусанів для остраху, "старики" швидко загнали їх, як худобу, до каптьорки, де зберігалася парадна форма і закрили двері ззовні на швабру.

Коли Барбос у складі другої хвилі нападників вбіг до кубрику госпроти - все вже було скінчено, і «група захоплення» стала з гарячковою швидкістю зривати ковдри з ліжок і набивати видобуток у мішки.

Далі події розвивалися швидко і за дуже поширеним сценарієм - «людина припускає, а Бог володіє».
Головний стратег - сержант Веретко, плануючи операцію по захопленню ковдр  і успішно загнавши солдатів хозроти до каптьорки - забув про те, що у всіх приміщеннях такого призначення відповідно до вимог безпеки було встановлено телефон.

Підступні кухарчуки, які спочатку ще не зовсім прокинулись після раптового нападу, швидко прийшли до тями. Закрившись зсередини на засув і подзвонивши по телефону в комендатуру, вони викликали підмогу. Черговий прапорщик комендатури зараз же викликав по рації всі патрулі, що були на території військового містечка і наказав їм терміново зібратися до казарми  госпроти і силою придушити заворушення.

Коли на сходах, що ведуть до кубрику госпроти, раптово загуркотіли ковані чоботи здорованів з комендантського взводу, озброєних гумовими кийками, Веретко з своїми "дідами" забарикадував зсередини вхід в кубрик металевими ліжками і тумбочками, зайняв кругову оборону і скомандував єфрейторові Семенею, теслі буряту Туганову і Барбосу - хапати мішки з ковдрами, стрибати з вікна другого поверху в сніг і мерщій тікати з видобутком до своєї роти.

Туганов, Барбос і Семеней відкрили навстіж вікна, викинули мішки в сніг з другого поверху і слідом вистрибнули самі. Пишні замети свіжого снігу під вікнами зіграли з ними злий жарт. Тільки бурят Туганов, вистрибнувши у вікно, благополучно приземлився на гілки розкішної ялинки і зваливши на плечі свій мішок, бігом зник за рогом казарми.

Мамин синочок Барбос вперше в житті стрибав з такої висоти . Не маючи досвіду, він недостатньо сильно відштовхнувся від підвіконня і впав занадто близько від будівлі у великий замет, під яким виявився прихований під снігом дерев'яний телеграфний стовп, що лежав навзнаки вздовж клумби.

Від сильного удару грудьми об дерев"яну колоду у нього в очах потемніло і дихання на хвилину взагалі спинилося. Проте не дивлячись на сильний пекучий біль у переламаних ребрах, він знайшов у собі сили піднятися і рачки поповз у темряві уздовж казарми по глибокому снігу, тягнучи за собою мішок із здобиччю.

Спритний худорлявий єфрейтор Семеній стрибок теж не розрахував, але навпаки - стрибнув занадто далеко. Перелетівши через ялинки,  що росли перед вікнами, він упав грудьми прямо на ковану металеву огорожу і повис, пронизаний наскрізь відразу декількома вістрями. Одне з іржавих кованих копій огорожі проштрикнуло його серце, і боєць, дернувшісь кілька разів наче жук на шпильці - помер на місці.

Патрульний взвод комендантської роти, весь зайнятий бійкою з нахабними "дідами" сержанта Веретко - не помітив втікачів, які благополучно дісталися до рідної казарми і заховали мішки зі здобиччу у каптьорці. Бурят Туганов, помітивши висячого на огорожі бездиханного Семенея, тим не менш холоднокровно повернувся і прихопивши мішок мертвого товариша, зник у темряві і приволік здобич до роти.

Барбос кілька хвилин взагалі не міг дихати від пекучого болю в лівому боці, і з відкритим ротом був схожий на рибу, витягнуту з води. Ховаючись у темряві, уздовж будівлі гарнізонної їдальні він пробрався до казарми своєї роти, здав здобич каптерщіку Аліку Барієву, роздягнувся і ліг в ліжко, замаскувавшись під безневинного сплячого новобранця.

Хитрий Туганов також ліг на свою койку в сусідньому кубрику і сховавшись з головою під ковдрою, прикинувся сплячим серед інших джигітів, які не ходили «на діло». У казармі настала мертва тиша, але ніхто не спав, прислухаючись до найменших звуків побоїща, що долітали через відкриті кватирки.

Підсумки битви були такі: з боку госпроти особливо не постраждав ніхто, крім кухаря Мумінова, якого нападники зопалу так вдарили по голові металевою трубою, що він перестав розуміти людську мову і весь день блукав територією  військового містечка як навіжений, не реагуючи навіть на офіцерів. Скільки не кричав на нього старшина Гуменюк - Мумінов так і не прокинувся від своєї сплячки. В результаті кухаря  про всяк випадок сховали до лазарету, де він цілими днями мовчки сидів у палаті, дивлячись в одну точку.

З боку нападників - четвертої роти - єфрейтор Семеній загинув, кілька «дідів» отримали серйозні травми під час бійки. Відморозки з комендантського взводу гранованим залізним ломом виламали двері, увірвалися в кубрик і добре нам'яли їм боки, а молодшому сержантові Соймі ударом дубини зламали обидві руки.

Самому сержантові Веретко кастетом відщербили половину переднього верхнього зуба, так що вся верхня губа в нього розпухла, а в розмові він тепер шепелявив. Барбос отримав у нагороду перелом чотирьох ребер зліва, якраз навпроти серця і таємно страждав від пекучого болю, час від часу спльовуючи при кашлі згустки крові.

Викликаний по тривозі замполіт батальйону майор Цур примчав на місце подій вже після того, як комендатура навела відносний порядок. Коли майор, хизуючись гвардійською виправкою і начищеними чобітьми на тонких ніжках зайшов у кубрик госпроти - побиті «діди»  вже стояли обличчям до стіни вздовж коридору, а приміщення нагадувало вулиці Хіросіми після вибуху атомної бомби.

Наказавши бійцям комендатури вийти з кубрика, майор звелів Веретко вишикувати своє воїнство, пройшовся уздовж строю, а потім став перед ним і довго розглядав їх побиті обличчя.
- «Ну що, самці? Догралися? » - сказав майор своїм легким ліричним тенором, тембр якого зовсім не в'язався з трагізмом ситуації.


ххх
Завдяки участі в нічному нальоті на госпроту "салага" Барбос миттєво "увійшов в авторитет" в батальйоні, придбавши славу відчайдушного бійця, і ставлення до нього з боку більш старших товаришів по службі стало зовсім іншим. Зелена молодь тепер дивилася на нього знизу-вгору і тихо згоряла від заздрощів. Але слава не полегшувала його фізічних страждань - при найменшому навантаженні, а особливо при стройовому кроці він не міг ні зойкнути, ні зітхнути від болю.

Так Барбос мовчки страждав три дні, після чого пізно ввечері не стерпів і пішов до санітарної частини до чергового фельдшера - молодшого сержанта Штефана Марусяка, який у всьому батальйоні мав славу людини добрї, щоб просити допомоги.
Задерши кітель і показавши фельдшеру лівий бік, що являв  собою суцільний світло - синій синець, Барбос став благати: - «Штефане, допоможи!»

Оглянувши бік  Барбоса, Марусяк навіть не став його питати, в чому справа - він зрозумів усе.
Узявши в руку великий ватяний тампон, Штефан рясно намочив його йодом з великої пляшки коричневого скла та зітхнувши, змастив Барбосові весь лівий бік і сказав:  -  «Одягайся і йди! Тобі скоро стане краще.»

Щойно  Барбос вийшов з кабінету, добрий фельдшер негайно подався до свого зловісного  шефа – капітана медичної служби Гуменюка  і  доповів про візит Барбоса і його серйозну травму.  Капітан негайно ж набрав номер телефону замполіта майора Цура і доповів про виявленого їм особисто ще одного учасника недавнього заколоту і про його серйозну травму, яку краще було б не лікувати самим, а позбавитися від цього солдата якомога швидше.

Подякувавши Гуменюку за своєчасну інформацію, замполіт миттєво вжив заходів і наказав включити травмованого Барбоса до складу зведеної маршової роти, яка завтра вночі вирушає на Україну, на будівництво нового військового заводу.
Нехай його там і лікують!

Повернувшись із санчастини в казарму, Барбос в темряві пройшов до свого кубрику, тихо роздягнувся і ліг спиною на ліжко. Незважаючи на пекучий біль у лівому боці, що не припинявся ні на хвилину, він майже одразу заснув від втоми - неначе провалився в глибоку чорну яму.
Але проспати до ранку йому не вдалося - о третій годині ночі хтось грубо потряс його за плече.

Відкривши очі, Барбос в одних трусах сів на ліжку і в напівтемряві побачив днювального - бухарця Антона, а поряд з ним - незнайомого рослого сержанта, що стояли перед його ліжком. Сержант цей, судячи по червоній пов'язці на рукаві і новому кашкету - був з комендантського взводу.
- «Встати і слідувати за мною!» - наказав пошепки сержант, а щоб Барбос краще його зрозумів – боляче заїхав йому носком чобота по кісточці лівої ноги.

Барбос схопився і долаючи біль у боці, став швидко одягатися. Пройшовши коридором слідом за сержантом в яскраво освітлену каптьорку, він з подивом побачив там ротного кота - каптерщіка Аліка Барієва, що як раз знімав з вішалок парадну форму Барбоса і його нову шинель, щоб засунути все це у великій полотняний мішок. Там же сидів, розвалившись у кріслі, і лейтенант Сурков, який якраз був черговим офіцером по батальйону.
Подивившись на Барбоса своїм звичайним звірячим поглядом спідлоба, лейтенант процідив крізь зуби:

- «Рядовий Барбосе! Струнко! Згідно з наказом Командира Корпусу військових будівельників про обмін кадрами між батальйонами, ви прямуєте до нового місця служби. Забирайте свої речі і слідуйте за сержантом Грефом. Вам ясно? »
- «Так точно!» - вякнув Барбос, козирнув лейтенантові і схопивши мішок зі своїми пожитками, побіг сходами вниз слідом за сержантом. Він так хотів спати, що поставився до цієї новини майже байдуже.

Вони перетнули обширний плац і через непримітні сталеві двері в цоколі спустилися до великого бомбосховища, яке розташовувалося глибоко під землею під п'ятиповерховим штабним корпусом.
Спустившись по сходах та підійшовши до дверей, сержант постукав у неї підкованим каблуком. Вартовий з автоматом відкрив їм важкі двері бомбосховища зсередини, і вони ввійшли. Увійшовши, Барбос відразу заплющив очі від яскравого світла і несподіванки, побачивши такий  натовп - починаючи від самого порогу і кінчаючи самими далекими кутами, велетенський, але  низький зал бомбосховища був заповнений солдатами, які у повному порядку тихо сиділи рядами і дрімали на своїх великих полотняних мішках з пожитками.

Сержант Греф здав Барбоса і його документи іншому, черговому сержантові  і не прощаючись пішов, гримнувши важкими  сталевими дверима.
- «Знайди собі місце, сядь і спи!» - сказав черговий і сів у кутку пити чай з великого алюмінієвого чайника.

Барбос озирнувся навколо. Великий, низький, задушливий, яскраво освітлений зал бомбосховища був геть заповнений сплячими солдатами, яких там було не менше чотирьохсот осіб.
- «Як і коли вони тут опинилися? Начебто я сьогодні весь день був на території військового містечка - і ніяких машин із солдатами у двір не заїжджало!  Ну що ж, на то вона і є  - військова таємниця! » - мляво здивувався Барбос, поклав на підлогу свій мішок, сів на нього і сидячи заснув.

ххх
Через два місяці, влаштувавшись на новому місці служби, Барбос з Держицька написав листа любому командирові - взводному Василеві Веретко.
У листі, що надійшов у відповідь, сержант  розповів, що все у них закінчилося добре:

- "Командир батальйону підполковник Бородатий покричав - покричав, потупав ногами - та так і спустив всю справу на гальмах, щоб не виносити  з хати сміття. Правильний виявився мужик!

Комісія з Москви пройшла успішно, взводу за відмінний порядок у кубрику поставили оцінку «відмінно»! А все завдяки новим, гарним синім ковдрам! Якщо б не вони - не бачити б нам такої високої оцінки!

Слава богу - смерть єфрейтора Семенея медичний капітан Гуменюк в санчастині оформив, як начебто від застуди. Нібито Семеній застудився, легковажно вискочивши на мороз з лазні в одних трусах, схопив запалення легенів і за три дні помер. Так його батькам у Харків і написали.
А наш земляк сержант Кость Лавровський, що служить в штабі, розповів мені, ніби до листа  ще й гарну похвальну грамоту з печаткою вклали - дякували їх, що виховали для Батьківщини такого сина ...

Уявляєш, а цей чурка - кухар Мумінов - виявився такий хитрожопий! Як почав симулювати тихе божевілля після того, як отримав від нас трубою по голові - так вперся і стояв на своєму до кінця!
Просидів, хитрий симулянт, півтора місяця в санчастині і весь цей час удавав, що після удару по голові - російською мовою  не розуміє! Що йому лікарі тільки не робили - а він ні в яку!  І що ти думаєш? Таки домігся свого - комісували! Відправили його вже на батьківщину в минулу п'ятницю.

А звільненнями до міста, які нам обіцяли за відмінний порядок - я, на жаль, так і не скористаюся - тому що післязавтра я вже точно йду у дембель і відїжджаю на батьківщину! Спочатку заїду до Москви на день, сходжу до мавзолею, сфотографуюсь біля кремля в новенькій парадній формі - а звідти через Київ рвону швидким поїздом до Львова. А вже від Львова автобусом до нашого села - якихось години три!

А ти, як закінчиш службу - років через два обов'язково приїжджай до нас у Карпати! Я тебе за тиждень навчу стрибати на лижах з трампліну не гірше за майстра спорту - адже трамплін у нашому селі найвищий в Європі!
Як приїдеш в село на автобусі - так трамплін видно прямо з автостанції, а мій будинок під зеленим дахом знайти дуже просто - він стоїть другим на вулиці, що поряд з трампліном! Приїжджай обов'язково! Файно погуляємо!


далі буде






...