Крест отца Амфилохия

(Украинский язык)


Похмурим осіннім ранком 1962 року перед Троїцьким собором Почаївської лаври було багатолюдно.: «Лавру зачиняють!»- шепотілися люди, стурбовано поглядаючи на стоячий напоготові взвод міліціонерів. «Сам Хрущьов наказав розігнати це гніздо феодального мракобісся!» - гуділи в натовпі місцеві парт-активісти - «Почаїв стане містом-музеєм атеїзму! Партія наказала - ми виконаємо!». Напруга посилилася, коли від канцелярського корпусу наблизилась значна група «відповідальних товарищів» разом з намісником Августином.

У розпалі мітингу з боку економіїз'явився сивоволосий чернець. Спираючись на палицю він швидко підійшов до московського оратора і щось прошепотівши на вухо, вирвав у нього з рук ключі від храму і сунув їх в руки молодого Августина, що похнюплено стояв поруч. На… тримай! Нікому не віддавай". А сторопілим зборам кинув: "Архієрей- хазяїн церкви! А ви - гетьзвідси! Люди, женіть їх звідці!", - звернувся він до присутніх місцевих жителів і погрозливо потряс своєю палицею. Прихожани раптом зрушили, похапали живців від лопат, зім'яли міліційний ланцюг і погнали непроханних гостей через Царську браму.

Кримська Каліфорнія

У 1942-43 роках радянській зовнішній розвідці було доручено прозондувати реакцію впливових зарубіжних сіоністських організацій на створення єврейської республіки в Криму. Одночасно, нещодавно створений в країні Єврейський антифашистський комітет, який курирував Молотов, надіслав план заходу, зафіксований в секретаріаті уряду СРСР під номером М-23314. Його метою було утворення єврейської соціалістичної республіки, куди можуть переселитися євреї зі всього світу. План, схвалений Сталіним, який отримав назву «Кримська Каліфорнія» передбачав депортацію всього місцевого населення Криму і отримання західних кредитів у розмірі 10 мільярдів доларів.

Для підтвердження своїх серйозних намірів в квітні 1944 року з Криму було виселено понад 150 тисяч мешканців татарської національності.

Координація і виконання плану по залученню єврейського капіталу було доручено розвідникові Хейфецу і резидентові у Вашингтоні Зарубіну, які організували поїздку голови комітету Міхоелса до Америки.

Посланець успішно виконав завдання, проте остаточне рішення питання про створення республіки було відкладене до кінця війни.

До червня 1945 року здавалося, що цей проект залишається в силі і ось-ось почне реалізовуватися. Це підтверджувалося обговоренням Сталіна з делегацією американських сенаторів плану створення єврейської республіки в Криму і відродження Гомельської області, місця компактного мешкання євреїв в Білорусі, та також угодами про надання значних кредитів.

Під час підготовки Ялтинської конференції американський посол Гаріман запитав у Молотова, як йдуть справи з утворенням єврейської республіки у зв'язку з майбутніми кредитами під цей проект.

Проте після Ялти, Президія Верховної Ради СРСР прийняла постанову: Крим увійшов у склад РФСР як адміністративна область. Це означало провал проекту, який так довго та ретельно готувався. Однією з причин була розвід-інформаціяпро те, що союзники в обхід СРСР вирішують питання створення єврейської держави в Палестині.

У другій половині 1946 року Сталін зайняв позицію активної протидії діяльності міжнародних єврейських організацій та британо-американської політики з палестинського питання. Він також був вкрай роздратований вимогами радянських євреїв, що повернулися з евакуації. У країні почала розгортатися антисіоністська кампанія. Почалися звільнення євреїв в партійному апараті, дипломатичній службі, військовому керівництві, розвідці.

Ця кампанія була повторенням «чищень » 30-х років, відомий сталінський маневр заміни старого політкерівництва - Молотова, Мікояна, Берія і інших, новими людьми, які були йому не небезпечні.

Однією з перших жертв став Міхоелс, якого стратили в січні 1948року.

У серпні 1952 року закінчилась так звана «Кримська справа», що тривала від 1948 року, - усіх членів Єврейського антифашистського комітету було розстріляно. Залишили у живих тільки одного Хейфеца, що б він міг свідчити проти Молотова, коли прийде його час відповідати за скоєне.

У березні 1949 року Молотова змістили з посади міністра закордонних справ. Його дружину - Поліну Жемчужинузаарештували за втрату таємних документів і заслали до Казахстану, де тривалий час вибивали визнання про зв'язки з сіоністами та послом Ізраїлю Голдою Меєр.

Таємні документи, які сім'я Молотових приховала з метою врятування власного життя стосувалися пакту Молотова - Рібентропа 1939 року, плану «Кримська Каліфорнія», та також чек американського банку на суму 12 мільйонів доларів.

Перед самим арештом Поліна Жемчужина таємно передала їх на зберігання своєї подрузі - дружині Сталіна Надії Алілуєвої.

Її дочка Світлана знала про їх місцезнаходження та після самогубства матері переховала з метою власної безпеки в далекому Почаївському монастирі у ченця Йосипа, до якого її таємно відправив Сталін, « у зв’язку з нервовим та психічним розладом - «на зцілення».



Отець Амфілохій



Ось вже тиждень Почаївська лавра жила в безперервних молитвах і в тривожному очікуванні біди. Колишній сторож, ігумен Серафим розповідав: "В кінці вересня, коли я чергував біля воріт економії, до мене підійшов отець Йосип і промовив: "Відкривай браму. Зараз "чорний ворон" приїде за Йосипом!", - і пішов. Відкривши ворота, я став чекати, але ніхто не приїжджав, тоді я подумав, що старець пожартував. За дві години раптом під'їхала машина - "чорний ворон". Міліціонери наказали пропустити машину в двір".

Отець Йосип був у себе в келії, коли благочинний ігумен Владислав постукав в двері і прочитав молитву. Старець знав про свій арешт, чекав коли за ним приїдуть і не відчинив би, але по молитві духовного брата відкрив двері... Шість чоловік накинулися на нього, повалили на підлогу, зв'язали руки та ноги, рот заткнули рушником і потягнули з третього поверху у двір до машини. Дихати було нічим (як він сам потім розповідав): в роті кляп, комір підрясника так стиснув горло, що хвилини дві - і задихнувся б.

У машині витягнули кляп і повезли зв'язаного за Тернопіль в місто Буданів, (більш ніж сто кілометрів від Почаєва) в обласну психіатричну лікарню. Тут отця Йосипа підстригли, поголили бороду, зірвали хрест, і вночі роздягненого заштовхали в палату до буйних психічно хворих.

Не є таємницею, що такі лікарні використовувалися КДБ для проведення необхідних дізнань за допомогою спец-засобів та психотропних препаратів.

Шепнувши на вухо московському ораторові ультиматум: якщо Москва не дасть спокою Лаврі, тоді документальний компромат на владу буде обнародуваний, Йосип потрапив у лапи до самого сатани, де пощади не буває.

Старець з гіркотою згадував, закриваючи обличчя руками: «Коли робили ін’єкції у вени, то розпухало все тіло, і лопалася шкіра. Нестерпна біль у голові, від якої текли сльози, була постійною.»

Прибулі з Москви „специ", під виглядом лікарів три місяці витончено вибивали із старця дізнання, проте, міцний від природи, він продовжував молитися, не сказавши ні слова.

Бачивши подальше безглуздя допитів, чекісти пішли іншим шляхом. Через свою почаєвську агентуру вони повідомили Світлану Алілуєву, що Йосип в психіатричній лікарні і потрібно його рятувати. Через декілька днів Алілуєва у чорному одіянні черниці, з групою грузинських охоронців увірвалася в Буданівську лікарню. Посадивши в машину напівживого старця, загін помчав до Львова. «Зараз ми відлетимо до Москви - сказала монахові Світлана - а звідти, назавжди до Америки.» Йосип відповідав невиразно, але відчувалося, що він був проти.

Змученого ченця залишили на квартирі у знайомих, яких він раніше зцілював, на час, поки будуть взяті квитки на літак.

Але по поверненню їх вже чекала засідка...

Алілуєва перша вихопила браунінг і вистрілила в люстру. Світло згасло, в темряві зав'язалася перестрілка. Відчайдушні грузини, підхопивши Світлану, підминаючи тернопільських і львівських чекістів прорвалися через внутрішній дворик на сусідню вулицю, там захопили проїжджаючу вантажівку, і помчали в аеропорт. Їх ніхто не переслідував.

Через декілька днів в рідному селі Мала Іловиця з'явився змучений старець. Односельці ледве пізнали в нім свого відомого цілителя - отця Йосипа. Відлежавшись, він продовжив свій невпинний подвиг чернецтва. Дізнавшись про його появу, сотні людей зі всієї країни потягнулися в Іловицю. Він учив, зціляв, пророкував...

Проте історія, яка покрита таємницею, була для КДБ не закінчена. Стеження за старцем велося невпинно, навіть серед його рідні була агентура. Один з них, племінник, виконуючи поставлене завдання, заманив Йосипа їхати з ним на тракторі на болота, де після невдалих розпитувань про його пригоди побив його до напівсмерті та кинув у воду Отець Йосип вісім годин пролежав в крижаній воді. Був грудень місяць 1965 року. Стурбовані тривалою відсутністю отця Йосипа, його почали шукати. І знайшли ледве живого. Він дивом не потонув. Старця терміново відвезли в Почаївську Лавру і в ту ж ніч постригли в схиму з ім'ям Амфілохій.

Отець Амфілохій одужав та продовжив свій християнський шлях ще п'ять років, пройшовши через декілька замахів на життя та отруєнь. Володіючи таємницею чернечої невразливості до отрут, він залишався живим, на зло своїм могутнім ворогам. Проте, агентові «Ганна», на прізвисько «Киянка» яка мешкала у старця послушкою і працювала на кухні, всежтаки вдалося виконати завдання... 1січня 1971року отця Амфілохія не стало, разом з ним пішла в небуття частина великої таємниці підлоти червоного Кремля, з яким отець Амфілохій вів непримиренну і таємну боротьбу.