***

                Історія однієї мрії

- Дядечку, дядь, ну дайте копійку! Дайте копієчку!
-Люди добрі, дай вам бог щастя і здоров'я! Ну дайте хоч трохи!
    Маленьке циганча років десяти повільно йшло салоном приміського автобуса, тримаючи в руках пластиковий стаканчик, в яком було п’ятнадцять копійок.
- Ну подайте заради Христа! Мама хвора, я їсти хочу,- ще жалібніше промовляла дитина.
- Понароджували байстрюків-циганчат, самі алкоголіки, а в чесних людей грошей просять. Немає, економічна криза,- перекинулися словами дві жінки з великими пакунками з написом «Край» в руках.
- В мене теж он два студенти , важко, але ж я грошей не прошу! Хай працювати йдуть і забезпечують своїх дітей! Понароджували..!
    Циганча вийшло через задні двері, ховаючи стаканчик в брудну обідрану кишеню. Хукаючи на руки пішло до наступного автобуса.
    Сіра вже звикла. Бувало і гірше. Іноді її ще могли й боляче вдарити, або хлопці, «конкуруюча фірма» забирали всі гроші. Вона мала щодня приносити тридцять гривень. Але останнім часом люди давали мало. Сіра віддавала всі гроші хазяїну, який жив навпроти їхньої квартири, де крім Сіри та її мами жило ще дев’ять таких же жебраків.
    Мама Сіри просила зовсім по-іншому. Хазяїн примушував її варити макові голівки і давати пити цей відвар наймолодшому брату Сіри, який потім спав з ранку до вечора, а мама носила його на руках, ходячи з посвідченням біженки і просячи милостиню.
    Мама, її найкраща в світі мама, яка знала так багато казок про принців і принцес не могла заперечити хазяїну. За будь-яку непокору він жорстоко бив і її і маленького брата. Мама варила зілля на кухні, точніше це важко було назвати кухнею: зі стін де-не-де обсипалась штукатурка, по середині стояв лише один стіл, який був завалений різним непотребом, а в старому холодильнику був склад пляшок. В кутку біля стіни стояла невеличка електроплита, яка ледь-ледь гріла- єдине джерело тепла  в квартирі.
    Взагалі, Сіра звикла так жити. Якщо вона приносила більше ніж потрібно, їй можна було один день не працювати. Тоді вона була найщасливішою дитиною в світі. Якщо це було влітку або весною, Сіра разом з подругою ходила на дамбу. Що це було за місце! Дамба стояла на невеликій річці. через неї проходив залізний міст, покладений на старі залізні бочки. Найбільше Сіра любила заходити по коліна у воду і дивитись на нитки зелених водоростей, які зачіплювались за пальці. А ще щороку на дамбу прилітали лебеді. Якщо було тепло, наприклад, весною, дівчата часто пустували і бризкали одна на одну водою. Сіра завжди з цікавістю розглядала прозорі крапельки води, що на мить затримувались в повітрі, а потім дзвінко падали вниз. Вони могли пропадати тут до пізнього вечора.
    А одного разу з Сірою і Лонгою сталася така пригода. На дворі було холодно і дуже сиро. Дівчата прийшли на дамбу-подивитися на лебедів. Сіра сховала свої червоні від холоду руки в рукава і почала співати пісню. Це була одна з тих пісень, які часто співала мама.
- Слухай, а в тебе гарно виходить,-зауважила Лонга,- мамка навчила?
- Ага,- відповіла Сіра,- вона знає багато пісень.
- Ей, мала, прикольно співаєш,- почулося позаду.
    Подруги обернулися і побачили трьох хлопців. Судячи з їх зовнішнього вигляду всі троє були такими ж жебраками як і дівчата. Лонга була сміливою і впевнено відповіла: « Лебедів чекаємо, а вам що до того ?»
- Ну, ви на нашій території, а лебеді позавчора полетіли.
- І відколи ж це дамба вашою стала?- не відступалась Лонга,- ми вас тут ще ні разу не бачили.
- Зате ми вас бачили! А ти нагла, я б вас прогнав та не буду, я сьогодні добрий, мені сподобалось як мала співала. Я-Вартан,- протягнув руку хлопець,- то як, дружбани?
- Я Лонга, а вона Сіра.
- Значить малу Сіра звуть. Понятно… Ходім з нами, в нас тепло,- запропонував Вартан.
 У тісному приміщенні з низькою стелею пахло гнилим листям.
  -  Ласкаво прошу до моїх хоромів,- відчинив перед дівчатами двері Вартан.
    Вони зайшли в середину. Це була невеличка кімната. В кутку стояло щось подібне до ліжка, була навіть шафа. Але найбільше дівчат вразило те, що у Вартана був телевізор. Справжній телевізор, який працював!
- Ти де його взяв,- обережно запитала Сіра.
- Нажив чесною працею.- зареготав Вартан,- та не бійся, я тебе не скривджу, мала,- хочеш, можеш подивитися. Він увімкнув телевізор
- В мене тільки два канали, але мені вистачає.
В очах Сіри читалось захоплення та інтерес.
- А ще в мене є ось що,- дістав Вартан з кишені якусь білу невеличку коробку.
- Це класна штука- цигарки! – змовницьким тоном сказав Вартан,- хочете,- подивився він на Сіру і Лонгу.
Лонга взяла одну- вони з Вартаном закурили.
- А ти чому не хочеш, Сіро?
- Бо я ніколи не пробувала.
Вартан розсміявся.
- Як не пробувала, всі мають це спробувати! Дуже крута штука. На,- Вартан всунув цигарки у руку дівчинки.
Сіра зробила одну затяжку, закашлялась, на очі навернулись сльози.
- Ну і що ж тут хорошого . Мені не подобається- гидота…
Голова у Сіри паморочилась.
- У, таке добро переводиш, але нічого. в перший раз завжди так,- констатував факти Вартан.
Дівчата ще трохи посиділи, подивились телевізор.
- Приходьте, з вами цікаво- сказав Вартан, коли подруги збирались йти.
- Ага, обов’язково прийдемо,-відповіла Лонга.
- І ти, мала, приходь, будеш мені пісні співати.
Отак Сіра, Вартан і Лонга заприятелювали.
Вартан сидів на старому пеньку і  курив. Дівчата вже давно не приходили. Раптом він побачив Сіру, яка швидко йшла до нього.
- Привіт, мала! Де ти пропадала, де Лонга?
- Пішли,- нічого не пояснюючи схопила Сіра Вартана за руку.
Лонга лежала у віддаленому кутку кімнати, накрита старими ковдрами.
- Що сталося,- запитав стривожено Вартан.
- Хазяїн сильно побив її, тому що вона нічого не принесла,- тихо відповіла Сіра.
Лонга слабо поворухнулась, відкрила очі і повернула голову, довго дивилась на друзів, а по щоках текли сльози.
    Лонгу поховали без почестей. Просто закопали на кладовищі і все. Навіть таблички з іменем ніхто не поставив. Вартан з Сірою ще довго стояли біля могили, мовчали.
- Таких як він відстрілювати потрібно, сказав Вартан.
Сіра мовчала, слухаючи німий біль.
- Пішли, мала,- Сіра помітила як Вартан змахнув сльозу.


Сьогодні ввечері в Сіри був останній концерт в Парижі. Сірварда стала відомою і дуже успішною співачкою. В неї було турне Європою. Жінка сиділа і дивилась на вогні Ейфелевої вежі. Вона була щасливою- досягла висот, побувала в різних країнах світу. Щоразу людей вражала її щира відкритість, привітна мова, почуття такту. Чоловіки без пам’яті закохувались в неї- циганку з великими чорними очима.
    Якось одного зимового ранку Сіра поверталася додому після чергового турне. Вийшовши з вагона, вона побачила свого водія, який вже чекав її біля машини. Кожен на вокзалі поспішав у своїх справах. Проходячи повз Makdonald’s під стінами якого завжди сиділи жебраки, цигани і бомжі, Сіра побачила жінку, щось всередині підказало їй підійти. Хвилину вона стояла, невзмозі вимовити ані слова. Все змішалося- картини подій дитинства крутилися в шаленому калейдоскопі, немов на величезному екрані.
- Мамо, матусю…- Тихо прошепотіла Сіра опускаючись на коліна,- мамо,- я тут, я з тобою, ти що не чуєш, мамо!
Сіра все зрозуміла- мозок знав відповідь, а серце відмовлялось вірити. Після стількох років поневірянь, Сіра нарешті знайшла свою маму.
    Вона не плакала, просто сиділа поряд з холодним тілом своєї мами. Повз них проходили люди і здивовано дивились на жінку, яка сиділа біля тіла старої циганки. Сіра була один на один зі своїм горем- пташка, яка долетіла до сонця і боляче впала, обпаливши крила, непорушно сиділа біля матері.

Гарна молода жінка стояла біля могили, тримаючи в руках білі хризантеми і тихо- тихо наспівувала пісню, ту найпершу пісню, якої її колись навчила мама. Вітер грався її волоссям і відносив мелодію далеко-далеко в небо, а воно сміялось, раділо, заливаючи все сонячним світлом.