Тринадцята година

Присвячується А.
Велика подяка Ірені Карпі за пісню та Дані за допомогу.

60.

Ми зустрічаємося кожну тринадцяту годину. Чому саме тринадцяту? Бо тільки дванадцять годин можна прожити один без одного. Спокійно, без думок, без суму і жалоби. А потім ми ламаємося наче сухе гілля в бурю. Сльози, травми, шрами. А може то все в наших головах. Запалення мозку. Лоботомія. Боже милий, чи врятуєш ти нас грішників?

59.

Вдень чи вночі, яка різниця. Тільки годинник знає про нас все. Ми живемо і помираємо під його владою. Боляче? Ну може зовсім трохи. Головне щоб не помирали почуття. Шматочки вічності, зірване листя, хмари на синьому небі раю і водночас гарячий червоний пісок пекла.

58.

Я тримаю тебе за руку і рахую хвилини.

57.

Так багато, але так безкінечно мало. Нам ніколи їх не вистачає. Саме тому ти і я досі разом. Мені так хочеться закричати та вдарити тебе зараз. Коли ти відвів очі. Яскраво-блакитні — без них я порожня та розділена на невпізнанні частини.

56.

Ти говориш — без тебе я не...За тебе я все...Але...І це розбиває мене. Ми не розбігаємося бо нічого не обіцяємо. Я завжди можу піти. І напевно померти від зупинки серця. Чи крові. Коли ми назавжди попрощаємося кров зупиниться в мені. Вона просто замерзне в артеріях та капілярах. І я стану мармуровою.

55.

Колись ти казав, що я була би ідеальною статуєю. Поставиш мене, кам'яну та холодну, вдома і будеш зігрівати своїм подихом. Твоя мрія — мармурова богиня, що належить лише тобі. Це так страшно уявити себе в тюрмі з вічного каменю, без можливості рухатися, і що найгірше — торкатися тебе.

54.

Між нами завжди прозоре броньоване скло. Щоб пулі моїх слів ніколи не продірявили твоє священне тіло. Це скло довжиною в вісім років. Мої вісімнадцять проти твоїх двадцяти шести. І де той дядя Набоков, коли його досвід так потрібен? Навряд чи я ще підходжу під образ Лоліти. А ти точно вже не Гумбольдт. Отак і живемо.

53.

Поцілунок.

52.
51.
50.
49.
48.
47.
46.
45.
44.

Поцілунок.

43.

Ти шукаєш сірники, бо запальнички — моветон. Жалюгідна попса, різнокольорові аксесуари, що підкреслюють статус. Тупо. Ми ж не такі. Тому старий добрий Мальборо помирає у вогні одногривньових сірників. Все завжди закінчується цигаркою. Ми втомилися. Ми переплилися. Симбіоз  самотностей і божевілля.

42.

Зараз темна ніч. Твоя майбутня дружина спить в теплій постілі в домі своїх батьків. А я в цей час грію твої простирадла. Ненавиджу твої подушки, вони надто жорсткі для мене. Вранці завжди болить голова. Кат. Смерть. Несподівані асоціації. А я зовсім нічого не пила.

41.
40.
39.
38.

Ми мовчимо. На столі ялинка, гірлянда горить сотнею різних вогників. Темрява зґвалтована лампочками. Ти зґвалтований моєю любов'ю. Я зґвалтована нашим майбутнім. Якого до речі немає. Хай згниють мої легені від чергової затяжки. Сенс дихати? Сенс думати? Сенс палити? Дурні звички.

37.

“Я магу всьо отмєнить”. Ти перебираєш пальцями моє біляве волосся. Очевидний контраст з твоїм чорним. Ми два вічні контрасти. Біле-темне, зелені-сині, бліде-засмагле, жінка-чоловік, приреченість-кохання.

36.

Все почалося півроку тому. Банальна причина — ти любив слухати все, що я говорю. А говорити я дуже і дуже люблю.  Я розповідала про своїх бойфрендів, бойфрендо-замінників і інших звірів. Кожного разу мені хотілося стулити пельку, бо це надто незвично — комусь цікаво. Певно ти один такий у всьому світі. Мої “найкращі” друзі знали лише свої проблеми.

35.

Обіцянки — то не про нас. Якого біса парити собі мозок тим, що ніколи не збудеться? Ти дорослий чоловік, я проста студентка з великими тараканами-квартирантами в голові. Ну що з цього може вийти? Гадаю ми ніколи не дізнаємося бо не буде шансу. Так мало часу залишається, майже половина нашої недоторканної години минула. Догоріла цигарка. Здали нерви.

34.

Прости мене мама, бо якщо ти дізнаєшся, що я роблю, ти від мене відречешся. Я навіть друзям нічого не розповідала. Вони тільки засудять. Осуд — ось що я ненавиджу. Не знаю чому, але ти ніколи не говорив мені щось таке. Все начебто правильно. Так і треба — ми разом, кожна тринадцята година. Ідеальна блять симетрія.

33.

Мабуть зараз ви скажете що я дурна, що я знищую родину. Паскудна хвойда. На все воля Божа, а значить то він захотів щоб ми зустрілися та покохали один одного.

32.

Взагалі в мене чудовий хлопець. Він любить мене до нестями, і це правильно. Хтось з двох завжди кохає сильніше. А хтось актор(ка). І грає справжні почуття. And the Oscar goes to...To мені. Бо вже два місяці я створюю ілюзію. Фокусники можуть вам розповісти що за кульмінацією їх трюка завжди йде момент який називається “престиж”. І серед них стою я, в чорному фраціі. Але не буде кролика, навіть пташки не буде. Мій “престиж” - твоє весілля.

31.

Я дивлюсь на твоє тіло і не можу дихати. В мене завжди було гіпертрофировано відчуття прекрасного. В тебе ідеальні плечі, ідеальні руки, ідеальні пальці. Я відчуваю себе митцем, що дивиться на найкраще боже створіння та міркує як би його намалювати. Твоє лице буде з моєї крові. Червоне полотно. Солоні сльози роз'їдять дешеву фарбу. А кров — ні.

30.

Так швидко минули півгодини, відведений нам час убігає немов життя. Болісно. Я відвертаюся до стіни, бо очі затьмарені чорним гнівом. Я ладна вбити ту суку, що стала між нами. Я ладна вбити себе. Бо хто насправді став між нами? Ні, коханий, не твоя жінка, а саме я. Стільки разів можна було поставити крапку, стільки пройобаних можливостей...Вона ні в чому не винна.

29.

Твоє тіло палає. Шалена хвиля поглинає мій мозок. Я лежу на тобі та рахую стуки серця.

28.
27.
26.
25.

Ми йдемо на кухню пити дешеву каву з молоком. Чи без. Головне те, що це наша остання кава. Потім буде надто пізно. Новорічні свята давно вже минули, а серпантин досі звисає з люстри. Який ти кумедний. Та лінивий. А може ти просто не хочеш втратити відчуття що час на нашому боці. “Я хачу падаріть тєбє празднік”

24.

Боже, ну чому ти такий милий! Свято для мене. Свічки. Гарна музика, може навіть сумна. Твоє обличчя через призму втоми та марних зусиль.

23.

Кава солона.

22.

То не соль.

21.

Я плачу.

20.

Я сиджу на м'якому стільці, що ніколи ще не здавався таким жорстким. Чому? Бо я на голках. Товсті, зняті з інфікованих шприців вони надто глибоко всередині, щоб добрі доктори змогли їх витягти. Одного дня я помру від отруєння. Коли одна з цих холодних сталевих катових штучок дістанеться легень. Або печінки. Байдуже що втратити першим.

19.

Допоможіть, я жива! Хочеться вибігти на порожню вулицю та голосно кричати про своє існування. Стояти під вікном, під її вікном та розповідати які дива ти робиш своїми губами. Як ти тримаєш мене, як притискаєш до стіни. І як я ненавиджу себе. Але що можна зробити, я жива!

18.

Холодний душ. Тіло брудне, липке та огидне. Мене нудить від цієї порцелянової шкіри, від тонких блакитних він, від нігтів, таких неохайних порівняно з її. Шампунь тече вниз, помаранчева густа рідина щезає під струмом води.

17.

Ти вже перевдягнувся. Такий гарний, нібито взятий з обкладинки журналу “Ідеальний наречений” (якщо такий існує пробачте мене, це зовсім не образа). Волосся зачесане назад, трохи гелю — щоб блискотіло. Я загорнута в рушник, здається білий. Не можу розрізнити, бо все тьмяніє поряд з тобою.

16.

Головна мрія, як ти колись сказав мені, щоб нам обом було по сімнадцять. І не було б тоді жодної перешкоди, ми б втекли від батьків, без пояснень та сумлінь. Є така дурна пісня “Нам не буде вічно сімнадцять”, ми й так довго гралися в дітлахів. Жорстокі ігри. Незмінний фінал.

15.

В руках невеликий пакунок. З червоною стрічкою. Наче для каблучки. В моїх очах жах і ти це добре зрозумів. “Аткроєш кагда уйдеш”. Мене проймає дрож, коли я беру подарунок. Невже? Але? Та похуй!

14.

Треба викликати таксі. В такий час прийдеться чекати хвилин п'ятнадцять. Не моя вина що ти живеш в якійсь дупі. Але квартира того варта — чотири кімнати, великий балкон, навіть є місце для маленької звукозаписуючої студії.
 
13.

Поки ти дзвониш, я беру твою гітару. Дуже дорога, але коли ти востаннє рахував гроші? Мій любий, ти розкидаєш їх як сміття. І варто тобі чогось забажати, ти ще отримуєш. Барабанну установку за десять штук зелених. Рідкісні записи Бітлз за тисячі фунтів. Мене за сотні торкань, поглядів та слів.

12.

Ми сидимо на дивані. Шкіряний, холодний, якийсь такий чужий та неприємний. Твоя долоня на моєму коліні. Такий собі жест власника. Авжеж, давай потішимося, я вдам що завтра ніколи не настане. А ти будеш знову мене цілувати.

11.
10.
9.
8.
7.
6.
5.
4.

Я швидко розправляю одяг і підходжу до дзеркала. Ні, маячня, то я не! Дівчина зі згаслим поглядом. Я торкаюсь її чола. Воно рівне та неживе. Ось нас вже двоє, ти стоїш за мною, не наважуючись обійняти. Ну то й добре, так легше піти.

3.

Ми не можемо подивитися один на одного. Сором та відчуття вини повністю затопили нас. Я незграбно жму твою руку. Ти не можеш її відпустити.

2.

Сходи ведуть мене вниз. Ти не зачиняєш двері, дивишся як я покидаю тебе. На першому поверсі я піднімаю голову на шепочу в повітря “Назавжди. Мій. Єдиний”.

1.

Прощавай.

-1.

Вона така гарна в білому платті. Так починається чергова година, яка вже не належить нам. Містика, але твоє весілля випало саме на цей час. Я тримаю в руках срібний медальйон, що ти подарував. На ньому написано “Назавжди. Моя. Єдина”. Ти ніколи не вмів брехати. Тож ми будемо жити. Знов і знов повертатися в пам'яті до хвилин що провели разом. Їх не повернути назад.. Прощавай, коханий, я йду від тебе в майбутнє.