Замкнуте коло тотал таризму

Епізод 1
Я вже знімав нанобластер з запобігача, як чийсь ціпкий погляд зупинив мене. Я назад ввімкнув запобігач. Проти Нього кулі марні. Витяг з-під ствола штик-ніж. Ох ці чуда техніка. Будь-який вид зброї матеріалізується,навіть невеликий гранатомет. Та що толку з нього. Кулі  Вартових не беруть.
-Кинь зброю – пролунало із звукосинтезатора
Я не вагаючись витягнув ножа з прикріплення бластера і жбурнув у Ватового. Лезо пройшло наскрізь. Вартовий сповз на підлогу, стікаючи багряною кров’ю( дивно, я думав у біороботів інша система живлення, а не кров).
Переступивши через нерухоме тіло я пішов далі по коридору. План будівлі вказував,що потрібні мені двері попереду. Я з ногою штовхнув дубові двері - ті відчинились. Я зайшов у просторий кабінет. Сонячне світло з вікон на мить осліпило мене. Я примружився і озирнувся. А ось і він. Глава Держави.
- Хто ви?- той запанікував. Звичайно. В теорії пройти охорону неможливо.
- Я член революційного угрупування“Чорне Сонце”. Я  тут ,щоб назавжди знищити Ваш тоталітарний лад.
-І ти думаєш моя смерть все змінить? На зміну мені прийдуть інші. Цю система вже десятиліттями закріплена. Нічого не змінити.
- Ти брешеш, бо боїшся смерті.
- Якщо вб’єш мене, то живим тобі звідси не вийти. Так ,що чи залишиться система чи ні нам вже не побачити.
- Ти брешеш.
Я направив на нього бластер, вже знятий з запобігача. Натиснув на курок. Куля миттєво продірявила йому голову. Канцлер скотився з стільця на килим, заляпавши його кров’ю. Я з розбігу стрибнув у вікно. Скло розторощилось і я вистрибнув в отвір. Вдачно приземлився на твердий асфальт. Місія виконана. Я всміхнувся.
               
                Епізод 2
З того дня минуло 23 роки. З дня великої неосоціалістичної революції. Канцлер збрехав. Революцію нам вдалося провести. В той день тисячі людей вийшли на вулиці міста. Тоталітарний лад змели праведним народним гнівом. На  II-му  з’їзді  “Чорного Сонця” мене обрали президентом новоутвореної Української Демократичної Республіки.
Одного разу сидячи  в своєму кабінеті до мене увірвався юнак з пістолетом. Той спрямував  на мене ствол автомату і промовив.
- Я член опозиційної організації “Вільна Україна ” і я тут, щоб знищити твій псевдодемократичний лад.
І тут я згадав себе 23 роки тому. Так ось, що мав на увазі канцлер. Систему не знищити.
- Систему не знищити. Я колись був таким як ти. Таким самим молодим і наївним. І так само ввірвався до кабінету канцлера тодішньої України. До речі ми зараз в тому самому кабінеті. Це замкнуте коло , синку. Воно незнищенне
- Ти брешеш, бо не хочеш вмирати.
Останнє, що я побачив, так це вогонь, що виривався з дула. А потім автоматна черга ввійшла в моє тіло. Світ потемнів. Я перестав відчувати своє тіло,а потім відійшов в небуття.
                Замість Епілогу
Думаю написання третього епізоду недоречно. І так ясно, що коло замкнуте. Проте це всього лиш розповідь. Можливо нам дано,щось змінити. Українці, саме це є наше патріотичне призначення. Не вбивати одне одного за трон, а самим робити щось для своєї держави. Бо ж насправді все просто. Просто полюбити свою країну, полюбити людей. Дбати не лише про себе, а й про оточуючих. Це і є єдиний шлях до створення дійсно могутньої України.