11. Попiл життевого сну

   Гей, Несплячий, озовися! Чи крокуєш ти туманними шляхами потойбіччя крізь зливи спогадів та регіт сумління? Чи уподібнюєшся ти сонячним променям, пронизуючи крапельки снів?
   По калюжам та струменям повітря – до невідомих наслідків незбагненної причини, уявляючи, як вогонь смакує твоє тіло… Це не кумедно і не страшно, адже не відчуває страху світло, що народжується з блискавок та помирає у райдузі.
   Набагато страшніше, коли ти задаєш собі питання: «Що є Реальність?» - і не можеш відповісти. Я бачу: тобі ввижаються червоні та чорні смуги, вся ж проблема полягає у їхньому співвідношенні. З одного боку, багряні смуги Життя виникають з чорного полотнища Смерті і, маючи тягу до відновлення початкових умов, повертаються до свого джерела. З іншого, чорні смужки є усього лише захисними лініями посеред безкінечного потоку перероджень. Тут охочі до знань електричні імпульси мозку утворюють нове питання: чим є ті дивовижні червоні смуги – Вселенського Грою чи наполегливими експериментами Когось з пізнання самого Себе?
   У вогняних ріках може статися усе, не виключаючи самозаперечення й самодурства: навіть молекули-координатори тут обираються за тим, скільки своїх фірмових електронів вони розклеїли по тканях органу… Я знаю, Несплячий: ти смієшся з цього добровільного балагану Матінки-долі й стрибаєш у бурхливі вогняні хвилі. Тільки занурившись у них з головою, ти зможеш злетіти стрімким попелом, що буде розвіяний північним вітром понад Рікою Життя.
   Лети, брате, лети! Не відкривай свої очі, щоб відірватися назавжди від тліючого світу сновидінь!
   З першим подихом метеоритного вітру ти прокинешся вдома, зрадівши щебету космічної Весни. На суцвітті життєвих доріг зустрінеш ти своїх близьких. Роздай же себе оточуючим і залишися при цьому самим собою, не прив`язаним ні до кого, нічого не знаючи про ту картинну світобудову, яку тільки що знищив. Пломеніючими гаслами вабить минуле, сподіваючись хоча б на один погляд у свій бік. Чи знає воно, що було після? Чи відає воно свою роль у сценарії Вічності?
   Гей, Несплячий, пробудися! Чи ти забув про чорні смуги? А вони все пам`ятають і все бачать зі своєї глибини відносно тебе. Лише у вигляді попелу приймають вони назад шукачів пригод, таємно змигуючи одна одній потухлими зірками. Хоча, може, це лише здається так тим, хто сидить на гілках Світового дерева й без діла помахує ногами, хто ховає у кишені Сонце і час від часу харчується ним, хто втілює вільне Божественне божевілля, жартуючи з цілком аутентичними Богами…
   Про що це я? Ах, звісно… Невже ти ще не впізнав мене, Несплячий?
   Я – Порожнеча.
   Порожнеча, що наповнена сама Собою.


31.01.7518.