Инше бачення

Сидіти собі на дивані та, міцно-міцно заплющивши очі, увімкнути свою хвору від стереотипів уяву. І ось ти вже стоїш на даху багатоповерхівки, вдивляєшся у світ з висоти пташиного польоту. Перед тобою ті точки, яких не видно знизу. Над тобою – безмежне блакитне небо. І воно зовсім поряд. Простягаєш долоні і торкаєшся його, ловиш сонячне проміння… Хіба це не МРІЯ?..

Розплющуєш очі і все буденне знову повертається до тебе. І ти знову течеш за бурхливим струмком стереотипів: до визнання і слави, до відчуття необхідності. Мудреці шукали істину в усамітненні. Та хіба можна до них рівнятись? Хіба можна весь час бути самотнім? Адже так приємно, коли ти відчуваєш свою значущість, свою необхідність… Хіба це не ЩАСТЯ?..

У цей момент ти розумієш, що комусь без тебе дуже важко, комусь просто необхідна твоя допомога. Одні увесь час думають про тебе, інші -  бачать з тобою сни, дехто взагалі пише для тебе вірші і йому від цього стає легко на душі. А коли бачить тебе, то не сміє навіть й поглянути в твою сторону.  Не від того, що боїться бути поміченим, а від страху знову відчути нестерпно швидкі удари серця та нестачу повітря, запаморочення та почервоніння… Хіба це не ЗАКОХАНІСТЬ?..

Усвідомлення. Лише це варте роздумів, внутрішніх дебатів і навіть сварок з власним «Я». Сумніви… З будь-якого приводу…  Не знаєш куди це подіти, бо в ніякі рамки воно не лізе, у круглих звивинах немає місця для квадратного пазла. Хіба це не БОЖЕВІЛЛЯ?..