Друз!

    Вже набридло говорити про кохання, тому що розумієш – це безглузде заняття, нікому не потрібне. Ніхто на це не звертає уваги, забуває. Кохані люди є, а потім вони раптово зникають, наче б то їх і зовсім не було. Зникають просто так, не попередивши, не сказавши останнього слова, залишаючи тебе на бездоріжжі з купою невирішених проблем та нестерпним болем у душі.
І куди ти йдеш? До кого звертаєшся? До тих людей, які підтримають тебе, вислухають, поплачуть із тобою, дадуть пораду, а потім разом із тобою посміються з ситуації. Здається, що ти знаєш цих людей усе життя. Вони стали для тебе такими близькими, дорогими й цінними, що не уявляєш свого існування без них.
Ти в будь-який момент можеш набрати з мобільного їхній номер та попросити про зустріч, бо тобі самотньо. Дзвониш їм кожен день, просто спитати «як справи?». Пишеш смс із текстом «надобраніч =)», а зранку «доброго!». При зустрічі кидаєшся до них з розкинутими руками і дружньо цілуєш в щоку. Десь у далекому місті з шаленою швидкістю бігаєш по крамницях у пошуках подарунку для них, а потім, купивши його, радієш, наче маленька дитина… І, здається, весь світ цьому радіє!
Ви іноді сваритесь, але через хвилину підходите один до одного, вибачаєтесь і знову все, як нічого не було.
Ти любиш цих людей, цінуєш і бережеш. Не хочеш з ними розставатися. Сльози навертаються на очі, коли думаєш, що можеш їх втратити, що залишишся без їхнього тепла та підтримки.
В цей момент береш мобільний та набираєш один з номерів, які вже знаєш на пам’ять. На іншому кінці чуєш знайому мелодію замість гудка, підспівуєш чи підтанцьовуєш… Потім мелодія обривається приємним і теплим голосом. І не важливо про що буде розмова, головне чути цей голос.
Ти будеш сидіти із цими людьми будь-де: у затишному кафе, в університетській їдальні або ж просто на лавці, - обіймеш їх і скажеш: «ДРУЗІ! ЯК ПРИЄМНО, ЩО ВИ В МЕНЕ Є!» Вони будуть сміятись та радіти. А ти… потім… увечері… тихо плакати від щастя, згадуючи про них та роздивляючись світлини, де ви разом.

16.10.2009.
22:40