Буває, лежиш собі тихенько, мрієш про своє, а почуття всередині так і знущаються над тобою. Гнів плавно перетікає в байдужість, ейфорія в смуток, нестримний потік сліз змінюється істеричним сміхом… Ти захлинаєшся цим безладом невправних емоцій. І не хочеш, щоб це припинялось. Адже спішити нікуди. Хочеться просто лежати, думати, згадувати, мріяти…
Мріяти… про щось нездійсненне, про найдорожче в світі, про те, що так близько і водночас безмежно далеко. Так хочеться, що був поряд він… обійняти його, притиснути до себе, зігріти теплом, подарувати ніжну усмішку, поцілунок… розказати йому про той хаос почуттів, які вирують в душі. Та до нього ці почуття залишаться спокійними, стриманими, постійними. До нього вони припинять без перерви змінюватись, метушитися… До нього буде лише вічна любов. Справжня…
Мр! я
© Copyright: Соня Саншайн, 2010
Свидетельство о публикации №210020101081
Свидетельство о публикации №210020101081
Рецензии