Мо Я

Немає ніякого бажання, ніяких потреб та мотивів. Є тільки моє Я, яке кричить: "Вмираю!"
Моє Я таке добре, наївне, чесне... а їм так безжалісно користуються. Воно досі кохає. Кохає до нестями і задається лише одним питанням: "А мене кохають досі?" Як це боляче! Нестерпний біль усюди. На кожному кроці, у кожному знайомому обличчі, при кожному дотику. Боляче, коли не згадують про Я, коли його б'ють ногами, виливають безліч брудних слів, візьмуть у борг, і не віддають. Навіщо Я ВАМ? Моє Я ніколи не буде вашим.
Дуже прикро, коли Я не помічають, або зневажають їм. Я - не іграшка! Все повинно бути насправді, а не в ігрі слів.
Після всього, що відбувається з моїм Я, воно відчуває себе бездарністю, невміючу робити нічого корисного для оточуючих, непотрібністю, без якої, в принципі, можно прожити нормально. Питання: "Тоді для чого Я взагалі існує?" Моє Я благає: "Приміть у ваше суспільство!"
Моє Я таке незахищене, слабке та маленьке. Без кохання йому ніяк не можна. Воно просто загине.
Моє Я хоче лише одного: бути поруч з його Я. Завжди разом, відчувати присутність, неохідність.
А його Я так близько. Моє Я радіє його Я. Кожному його дзвінку, слову, погляду, диханню.

Моє Я все ще  мріє злитися з його Я у єдине МИ. І гріється надією, що це все ж таки буде..

18:00
5.02.2010

by Sonya Sunshine