Маленька незграба

У середмісті старовинного затишного містечка тішив око пречудовий фонтан. Він був такий старий, як і саме містечко. Поруч з ним росло багато квітів, а крізь них виглядали різноко-льорові лавки, на яких завжди сиділо багато відпочиваючих. Фонтан не працював вже з давньої давнини, але це не заважало всім милуватися ним. Він зображав величезного птаха, з дзьоба якого колись поривали до неба струмені води, і чарівну дівчину, що застигла в русі дивовижного танцю.
В будинку, розташованому поблизу фонтану, жила мале-нька дівчинка. Вона була надто товстою, з кривими короткими ногами, за що її прозвали Незграбою. Тільки обличчя в неї було дуже гарним.  Незважаючи на свою незграбність, дівчинка дуже любила танцювати, але це видовище  і справді було дуже поті-шним й тому всі сміялися з неї. Її це прикро вражало і незаба-ром вона перестала танцювати перед людьми. Тільки вночі, ко-ли ніхто її не бачив, вона віддавалася улюбленому заняттю, а в школі на уроках танців  сиділа в куточку і спостерігала за по-другами. Щоразу, побачивши себе в люстерці, їй хотілося пла-кати та тільки сліз її ніхто не бачив, бо плакала вона душею. Зрештою дівча припинило оглядатися на себе в дзеркала і всіля-ко обминало їх. В мріях вона бачила себе стрункою, прекрасною красунею, як дівчина з фонтану, якою вона дуже часто милува-лася.
Якось сиділа Незграба на лавці, напроти фонтану. Сяяло сонце. Аж раптом здійнявся вітер і невідомо звідки взялась не-величка чорна хмаринка. Пустунка почала поливати танцівни-цю, а сонце продовжувало світити. І тут сталося диво! Яскрава веселка розфарбувала одяг красуні і та почала танцювати.  Дівча боялося поворухнутись. Через деякий час сонечко сховалось і танцівниця знов застигла на місці, а краплі дощу ще продовжу-вали поливати її. Незграба почала озиратись, але не помітила довкола жодного здивованого обличчя. — Може мені це прима-рилось? — тихенько сама до себе промовила вона.
— Ні це тобі не примарилось! — почувся голос. —Але я можу танцювати лише тоді, коли Веселка, донька дощу та сон-ця, розфарбує мій одяг. Давним давно, коли струмені фонтану постійно гралися зі мною, Веселка часто навідувалася до мене. Споруда, яка підганяла воду, знаходиться глибоко під землею. Але вона завмерла через стару страшну Химеру, яка ненавидить все гарне, і тому зупинила воду. А щоб звільнити воду слід ли-ше натиснути на зелену кнопку. Але те чудовисько не дає це зробити. Багато сміливих лицарів намагалося відродити життя фонтану. Та жодному не вдалося. Страшний вогняний погляд Химери примушував кожного бігти геть і вже ніколи не повер-татися. А мені так погано й боляче без води. Мабуть скоро мене не стане.
— А як знайти цю споруду? — зацікавлено запитала Не-зграба. Красуня гірко посміхнулась. — Дурненька! Навіть і ду-мати про це не смій, бо загинеш.
— Я дуже хочу знати де вона, може ще хтось спробує тобі допомогти.
Не одну ніч проплакала Незграба і не один день просиділа поряд з фонтаном перш ніж відважилася піти до Химери.
Рано-вранці, ще коли всі спали, дівчинка тихенько вийшла з дому, взявши з собою люстро та так і не подивившись в нього.   
Спускатися дуже слизькими сходами було тяжко. Знизу пломеніло якесь дивне світло. Було дуже тихо. — Може Химера вже померла? — промайнула думка. Тримаючи перед собою дзеркало, Незграба продовжувала спускатися. Раптом почулось якесь шарудіння і велика сіра потвора кинулась до неї, але вра-жена власним вогняним поглядом, відбитим у дзеркалі, з диким зойком скотилася вниз. Дівчинка спустилася на дно і, затамува-вши подих, пройшла повз Химеру до споруди. Але відчаю дів-чинки не було меж: всі кнопки на споруді були зеленими, а їх виявилося досить багато. Придивившись уважніше, вона поба-чила, що зелень - це мох, яким тут все поросло. Обдираючи ніг-ті, дівча почало зчищати мох. Заворушилася Химера, і серце зі страху почало вистрибувати з грудей. Лише передостання кноп-ка виявилася справді зеленою. Заплющивши очі, мала натиснула на неї. Почулося якесь скреготіння і споруда ожила. Химера продовжувала лежати і жалібно стогнала. Дівчинка підійшла до неї, допомогла піднятись і сказала: ”Вибач мене, я не хотіла тобі робити боляче, але ти сама винна.” Почувши лагідний голос, Химера гірко заплакала.
— До мене ніколи так не звертались, всі тільки хотіли ме-не вбити — схлипувала вона.
— Ніхто тебе не хотів вбивати, ти сама це вигадала. Всі лише хотіли звільнити воду.
Сльози згасили вогняний погляд і він втратив колишню вражаючу силу.
— І що ж я тепер буду робити?! — голосила стара.
— А ти стережи споруду, щоб ніхто не зробив їй зле.
Дівчинці хотілося якомога швидше подивитись на фонтан, і попрощавшись з Химерою, вона скоренько вибігла нагору.
Біля фонтану вже було чимало люду.
— Чудо! Чудо! Фонтан запрацював! — вигукували вони.
Сяяло сонце, а в струменях води плюскалася Веселка, ки-даючи барвистий одяг веселій танцівниці.
— Танцює, танцює, як чудово! —захоплено шепотіла дів-чинка.
— І все завдяки тобі! Ти зробила майже неможливе! Дя-кую! — почула вона голос. — Але я віддячу тобі. Щодня повто-рюй багато разів мої рухи і тоді побачиш, що буде.—Незграба сумно посміхнулася, але поради танцівниці почала виконувати. Спочатку їй було дуже тяжко. Нестерпно боліли руки і ноги. Її тренувань ніхто не бачив. Через деякий час вона почала поміча-ти на собі якісь здивовані погляди, але не надавала цьому зна-чення. І лише коли вона крадькома все таки подивилась у люст-ро, то заплющила очі і прошепотіла: ”Це мрія моя прилетіла до мене.” Але розплющивши очі зрозуміла, що це і справді мрія, що здійснилася.
— Це танцівниця мені віддячила! — радісно вигукнула вона і кинулася до фонтану.
— Дякую тобі! Дякую! Ти допомогла здійснитись моїм мріям! — схвильовано промовляла дівчинка. Танцівниця тільки мовчки посміхалася.
Минав час. Незграба стала славетною балериною, але при кожній нагоді вона приїздила до рідного міста і завжди відвіду-вала фонтан та стару Химеру. Фонтан невтомно працював, а  ночами з-під землі виповзала Химера, сідала в кущах на пагорб-ку і милувалась його красою у місячному сяйві.
Якось, стоячи біля фонтану, Незграба побачила перед со-бою маленьку і таку ж незграбну, як  вона у дитинстві, дівчинку, що гірко плакала.
— Чого ти плачеш? — запитала вона малу.
— Той хлопчик обізвав мене незграбою і дурепою, коли я йому сказала, що бачу, як гарно танцює дівчина з фонтану.
— Ти справді бачиш, що вона танцює?
— Так! — відповіла дівчинка.
— Ну тоді не плач, а повторюй її рухи, і  станеш такою ж гарною, як вона.

Промайнули роки. Багатьох незграбних дівчат красуня з фонтану зробила справжніми танцівницями. Її тепер називають Чародійкою і вірять в те, що вона може зробити все, але не для всіх, а лише для тих, у кого душа чиста, як струмені води з її фонтану.