Царство Божоi корiвки Сонечка

Моїй дочці Вірусі присвячую

Сонечко, сонечко,
Полети на небо,
Там твої дітки
Всім дарують квітки — приспівувала маленька дівчинка, піднявши до гори долоньку, по який поважно ходила яскрава Божа корівка, явно збираючись у політ. — Полетіла! Полетіла в своє царство, царство Божої корівки! — радісно вигукнула мала і, підстрибуючи, побігла до друзів. Великий червоний бант з темними горошинами і саму дівчинку робив трохи схожу на Божу корівку.
— Я теж хочу до царства Божої корівки. Там дуже гарно! Там є все що хочеш, багато іграшок, кольорових олівців —замріяно промовила дівчинка.
— А морозиво там є? — запитав хлопчик з іграшковим автоматом за плечима.
—Звичайно є! І його можна їсти досхочу, а горло не буде боліти, бо там завжди дуже тепло. —
— А гойдалки, а гойдалки є? — в один голос запитали дві дівчинки-близнючки.
— І гойдалки є, багато різних гойдалок. —
          — Так це як у дитячому парку! Може він і є царство Божої корівки!? — загомоніли діти.
—Ні, бо у дитячому парку за все треба платити, а в царст-ві Божої корівки все безкоштовне,— сказала дівчинка, поправ-ляючи бантика.
— А звідки ти все це знаєш?— недовірливо запитав мале-нький хлопчик, широко розкривши великі чорні очі.
— А мені про це розповіла Божа  корівка. —
— Ну й вигадниця ти! — посміхнувся хлопчик, який був  трохи старший за всіх, але йому теж хотілося вірити малій.
Дівчинку з бантиком почали називати Божою корівкою. Тепер, збираючись разом, діти тільки й розмовляли що про цар-ство Божої корівки. І кожен виказував свої потаємні мрії з наді-єю, що там вони здійсняться.
— А головне, там дорослі не грають у справдешню війну, а татки багато часу проводять вдома,  зі своїми дітьми — сумно сказав хлопчик, у якого татко був на війні.
Чутка про царство Божої корівки облетіла увесь дитячий світ. Але ж як дістатись того, такого бажаного, царства.
Якось вночі дивне світло збудило Божу корівку. У ньому вона побачила чудову красуню з червоними у чорний горошок крилами.
— Я принцеса з царства Божої корівки. Я навчу всіх бажа-ючих, як дістатись до мого царства. Мене зараз бачать всі, хто мріє про це царство. Запам'ятайте! Ніколи не можна гратися у війну, і всю іграшкову зброю треба знищити, або кудись далеко заховати. Нехай кожен з вас посадить по три дерева і висіє квіти. А що далі робити - дізнаєтеся у наступну зустріч. Сказала і зник-ла.
Наступного дня всі, перебиваючи одне одного, обговорю-вали минулу ніч. Тільки малий хлопчик з автоматом за плечима стояв осторонь і тихенько плакав.
— Чого ти плачеш? — запитали його діти.
— Я дуже хочу до того царства, але мені шкода автомата, якого нещодавно подарували. Я ще не награвся, і навіть не встиг його зламати —схлипуючи казав малий.
— А нам хіба не шкода іграшок! — загомоніли хлопчики. Ще й як шкода! Але ми підемо до царства.
— Я теж піду з вами, я обіцяю більше не гратись з авто-матом. Тільки сьогодні, трішечки. —
— Сам вирішуй! — суворо сказали йому.
Посіяли діти квіти, та посадили дерева. Дерева, посаджені дітьми, почали рости так само швидко, як зростали діти. Подиву дорослих не було кінця, а дітлахи продовжували захоплено ви-конувати поради принцеси, бо дуже хотіли потрапити до царст-ва.
Нарешті дорослим стало соромно перед своїми дітьми і вони припинили гратися у війну, та почали їм  допомагати.
Промайнув час… — Я  з’явилась востаннє, — сказала принцеса. — Я  більше вам не потрібна,  ви ж не тужіть за мною, а уважно огляньтесь навкруги. Прощавайте! —
Діти з подивом почали озиратися. Квітували квіти, співа-ли пташки, на деревах дозрівали чудові плоди.
— Та ми ж у царстві Божої корівки! І як ми цього  не по-мітили?! — здійнявся радісний гомін.
…………………………………………………………
— А де ж знаходиться те царство? — запитав мене хтось.
— Не знаю. Напевне у дитячих мріях.—

Сонечко, сонечко,      
Полети на небо,
Там твої дітки
…………………— лунає тоненький дитячий голосок.

Щасти й тобі дістатися свого омріяного царства.